52.Економічний розвито україни на поч. 20 ст

Розвиток промисловості України на початку XX ст.

На рубежі XIX і XX ст. для України було характерно завершення промислового перевороту і складання великих промислових центрів: Донецького вугільного, Криворізького залізорудного, Нікопольського марганцевого, південно-Західний цукровобуряковий район).

Українська економіка розвивалася як складова загальноросійської економіки.

Тому, як і Російська імперія, Україна у 1900-1903 рр. пережила економічну кризу, а 1904 – 1908 рр. – депресію, і лише 1909 – 1913 рр. почалося промислове піднесення.

Завдяки своєму географічному положенню та природним багатствам Україна на початку століття була одним із найрозвиненіших у промисловому відношенні регіонів. Тут склалися такі великі промислові центри, як Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний і Нікопольський марганцевий басейни та Південно-Західний цукробуряковий район. Промисловий розвиток України в цей період визначався зростанням великого капіталу, який все глибше проникав у всі галузі економіки. Це основні сировинні галузі, що визначали економічне становище України.

Характеристики промислового розвитку України порівняно з центральними регіонами Росії, зокрема статистичні дані загального обсягу продукції її господарства, свідчать про те, що вона піднялася на вищий щабель.

Аналогічні показники були також в інших найважливіших галузях промисловості. У 1913 р. Україна виробляла від загального виробництва Російської імперії: залізної руди — 72,3 відсотка, сталі — 58, чавуну — 69, прокату — 57, сільськогосподарських машин — 50, паровозів — 40 відсотків.

Україна була потужним загальноросійським виробником цукру. У перші десятиліття століття її заводи виробляли 81 відсоток виробництва цукру в Російській імперії. У 1913 р. вона виробила 1018 млн пудів цукру, тоді як Росія в цілому — тільки 0,7 млн пудів.

Певні особливості промислового розвитку склалися в Західній Україні, землі якої входили до Австро-Угорщини. Тут переважали видобувні та переробні галузі. Західноукраїнські землі залишалися одним із основних постачальників лісу до європейських країн. Особливо високими темпами розвивались тут деревопереробна, лісопильна, паперова галузі промисловості, видобуток і переробка нафти. У 1913 р. на Дрогобицьких нафтопромислах було видобуто 1,1 млн т нафти. Проте загальний рівень економічного розвитку цього регіону був невисоким. Він залишався відносно відсталим аграрно-промисловим регіоном.

Україна як регіон імперії на початку століття стала головною ареною підприємницької діяльності іноземного капіталу. Тут створюються спільні акціонерні товариства, які вкладають свої капітали у видобувну промисловість і переробку сировини. Так, промисловий розвиток Донецько-Криворізького басейну нерозривно пов'язаний з іноземним капіталом. Зокрема, у чорній металургії Півдня перед першою світовою війною діяло 18 акціонерних товариств. Капітал 12 з них повністю належав іноземцям, а інших — був змішаним. Частка російського капіталу в цих товариствах постійно зростала.

На початку 1914 р. шість змішаних товариств, де переважав російський капітал, контролювали вже 52,5 відсотка основного капіталу чорної металургії. У вугільній промисловості також відбулося зростання частки неакціонованого капіталу: у 1912 р. в загальному видобутку вугілля вона становила 26 відсотків.

Активну участь у фінансуванні вугільної промисловості брали російські банки. За рівнем концентрації промислового виробництва Україна на початку XX ст. займала одне із провідних місць у світі. Найвища концентрація промислового виробництва зосереджувалась у великих промислових центрах Східної України та містах Півдня — Катеринославі, Луганську, Харкові, Миколаєві, Одесі.

Чисельність великих підприємств, на яких працювало 1000 і більше осіб, невпинно зростала. З 1879 по 1890 р. вона зросла на 25, з 1890 по 1902 р. — на 141,5 відсотка. Чисельність середніх підприємств (500—999 робітників) відповідно в ці роки зросла на 10 і 97,2 відсотка, а дрібних (100—499 робітників) збільшилась на 15,5 і 54,3 відсотка.

Внаслідок концентрації промисловості утворюються великі монопольні об'єднання, які в першому десятилітті XX ст. займали панівне становище в економіці України.Водночас з промисловими виникали великі банківські об'єднання.

2. Становище сільського господарства на початку XX ст.

Характеристика аграрного сектору:1) збереження поміщицьких господарств. В Україні на початку XX ст. налічувалося понад 32 тис. поміщицьких господарств, частина з яких перейшли на капіталістичні рейки завдяки застосуванню вільнонайманої праці, новітньої техніки й передових технологій. А решта змушені були продавати свої землі.

2) важке становище селянських господарств ( 44% селянських господарств були бідними й володіли не більше 5 десятин)3) майнова диференціація селянства ( відсоток безземельних і малоземельних селян в Україні сягнув 80 %.

4) посилення експлуатації народних мас - селянин сплачував викупні платежі, численні податки, виконував натуральні повинності. 5) відбувається створення колективних господарств (кооперацій) у формі артілей, кас, крамниць з метою захисту середнього селянства від розорення. Але кооперативний рух у Наддніпрянщині, на відміну від Західної України, був недостатньо поширений. Це було наслідком політики царського уряду, який забороняв діяльність кооперативів.6) загострення проблеми аграрного перенаселення.

У сільському господарстві України відбувалася боротьба нових форм капіталістичного господарювання з феодалізмом, який, незважаючи на реформу 1861 р., чинив опір і не здавав своїх панівних позицій.

Водночас на межі століть чітко проглядався буржуазно-поміщицький шлях аграрних перетворень. Незважаючи на всебічну підтримку царизму, дворянське землеволодіння невпинно скорочувалося. У 1906 р. дворянські маєтки в Україні становили тільки 45,5 відсотка приватних господарств. У сільському господарстві України співіснували дві системи: дрібноселянська й поміщицька, у тому числі капіталізоване сільськогосподарське виробництво. Земельна площа України була приблизно порівну розділена між ними.

Проте розвиток капіталізму в сільському господарстві відбувався повільними темпами. Консервативні дворянські методи ведення господарства, відстала агрокультура істотно впливали на врожайність. На початку століття врожайність зернових культур в Україні була надзвичайно низькою. Середня врожайність на одну десятину становила: жита — 45 пудів, пшениці — 45—50, вівса — 46, гречки — 27 пудів. Низькі врожаї постійно тримали селянина на межі голоду.

Висновки Загальний стан сільського господарства, існуюча система землеволодіння та землекористування, напівголодне існування селянства в багатій чорноземами Україні зумовлювали необхідність запровадження невідкладних заходів їх розробку і впровадження в імперській Росії міг здійснити виключно центральний уряд.