28. Розкрити сутність платіжного балансу, його основні розділи, види сальдо та показати взаємозв’язок між платіжним балансом і валютним курсом.

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє узагальнене відображення в ПБ.

Платіжний баланс – це статистичний звіт, поданий у формі бухгалтерських рахунків, про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний період часу, як правило за рік.

ПБ склад. із великої кількості статей. В Україні всі статті платіжного балансу об’єднуються в два розділи: 1) рахунок поточних операцій; 2) рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій.

Головним розділом платіжного балансу є рахунок поточних операцій. Його можна поділити на три частини:

1. Баланс товарів і послуг (БТП) – складова частина рахунка поточних операцій, яка показує співвідношення між експортом та імпортом товарів та послуг. Він відображає чисті надходження від експорту та імпорту товарів, а також від нефакторних послуг( транспортні перевезення, комунікаційні, туристичні, будівельні, страхові, фінансові, комп’ютерні)

2. Доходи (Д). Ця складова рахунка поточних операцій відбиває міжнародний рух доходів від факторних послуг, тобто послуг, пов’язаних із використанням факторів виробництва. Сюди включаються чисті доходи від оплати праці працюючим за кордоном, інвестицій (дивіденди), боргових зобов’язань (проценти). Сальдо доходів, тобто чистий дохід від цих послуг, обчислюється як різниця між отриманими та сплаченими доходами.

3. Поточні трансферти (ПТ). До них належать пенсії, дарунки, грошові перекази за кордон, гуманітарна допомога тощо. В платіжному балансі сальдо поточних трансфертів, тобто чисті поточні трансферти, обчислюються як різниця між отриманими та переданими трансфертами.

Отже, сальдо рахунка поточних операцій (РПО) можна обчислити за формулою: РПО = БТП + Д + ПТ , де:

БТП – баланс товарів і послуг;

Д – доходи;

ПТ – поточні трансферти.

Другим розділом платіжного балансу є рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій (РКО). Він характеризує міжнародний рух активів та кредитів.

Ідентифікована величина цього рахунка складається з двох елементів: 1) рахунок операцій з капіталом (РОК) та 2) фінансовий рахунок (ФР). Перший відбиває рух капітальних трансфертів, другий – рух інвестицій і кредитів. Звідси випливає сальдо рахунка капітальних операцій:

РКО = РОК + ФР , де:

РОК – рахунок операцій із капіталом;

ФР – фінансовий рахунок.

Якщо капітальні цінності надходять у країну з-за кордону, то це імпорт (приплив) капіталу. Якщо вони вилучаються з країни, то це експорт (відтік) капіталу. Різниця між імпортом та експортом породжує чистий імпорт капіталу, який може бути зі знаком “+” чи “ –

Резервні активи – стаття рахунка капітальних операцій, яка відображає суму ліквідних активів центрального банку й використовується для регулювання платіжного балансу.

Особливу роль у платіжному балансі відіграє стаття під назвою “Помилки та упущення”. Це автономна стаття ПБ, яка відображає неточності в обліку зовнішньоекономічних операцій, пов’язані з часовими та вартісними розбіжностями між митною і банківською статистикою.

З метою оцінки стану платіжного балансу слід розрізняти:

Первинне сальдо – це сальдо рахунка поточних операцій. Воно є початковою ознакою платіжного балансу і має вирішальний вплив на його загальний стан. Вторинне сальдо – це інтегральне сальдо двох рахунків – поточних і капітальних операцій, – доповнене статтею “Помилки та упущення”.

Незалежно від того, яке сальдо має рахунок поточних операцій, вторинне сальдо платіжного балансу повинне бути нульовим, а платіжний баланс – урівноваженим. Це має забезпечуватися адекватним за величиною та протилежним за знаком сальдо рахунка капітальних операцій з одночасним урахуванням статті “Помилки та упущення”.

Підсумкове сальдо – це сальдо з урахуванням вторинного сальдо і змін у резервних активах. Воно завжди нульове. Проведення торговельних і фінансових операцій між країнами передбачає існування системи валютних відносин. Обмін валют і розрахунки між державами здійснюються на підставі валютного (обмінного) курсу. Валютний курс встановлюється на валютному ринку в процесі торгів валютами різних країн.

Усі фактори, від яких залежить валютний курс, знаходять своє інтегральне відображення через стан платіжного балансу. Особливо це стосується торговельного балансу.

Між торговельним балансом і валютним курсом існує обернений зв’язок. Якщо, наприклад, торговельний баланс погіршується (збільшується від’ємне сальдо), це означає, що країна більше витрачає грошей за кордоном, ніж отримує їх від продажу своїх товарів і послуг. У цьому випадку на валютному ринку з боку учасників торгових операцій збільшується пропозиція національної валюти і зростає попит на іноземну валюту, що спричиняє до зниження курсу національної валюти. Навпаки, при позитивному сальдо торговельного балансу виникає тенденція до підвищення курсу національної валюти.

29. Розкрити сутність валютного курсу та навести та його основні види. Проаналізувати сутність девальвації і ревальвації та визначити їх вплив на зовнішню торгівлю держави. Паритет купівельної спроможності.

Валютний (обмінний) курс – це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іншої валюти. Іншими словами, валютний курс – ціна грошової одиниці певної країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Валютний курс може встановлюватися в двох формах. По-перше, у формі прямого котирування, коли масштабна одиниця іноземної валюти (1, 10, 100 тощо) виражається через певну кількість національної валюти. Наприклад, 1 дол. США = 5 грн. 5 коп. або 100 японських ієн = 0,8 дол. США. По-друге, у формі оберненого котирування, згідно з яким масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти. Наприклад, 1 грн. = 0,20 дол. США або 1 дол. США = 125 японських ієн.

При фіксованому курсі підвищення (зниження) ціни іноземної валюти внаслідок державних рішень називається девальвацією (ревальвацією). Девальвація – цілеспрямовані дії уряду на зниження валютного (обмінного) курсу національної валюти. Ревальвація – цілеспрямовані дії уряду на підвищення валютного (обмінного) курсу національної валюти.

Девальвація означає, що товари країни стають дешевшими на міжнародному ринку, оскільки інші країни платять за них менше валюти, а товари, куплені за кордоном, – дорожчими, що веде до зменшення імпорту (зниження внутрішнього попиту на імпортні товари).

Залежно від режиму формування валютного курсу слід розрізняти три його види:

1). вільний плаваючий валютний курс – валютний курс, який формується лише під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку;

2). фіксований валютний курс – курс національної валюти, котрий держава офіційно зобов’язується підтримувати. Різновидом фіксованого курсу є валютний коридор;

3). керований плаваючий валютний курс – валютний курс, зміна якого регулюється державою через цілеспрямований вплив на кон’юнктуру валютного ринку.

В основі валютного курсу – паритет купівельної спроможності окремих валют (ПКС). Паритет купівельної спроможності – це співвідношення купівельної спроможності двох чи більше валют щодо певного набору товарів і послуг. При порівнянні купівельної спроможності окремих валют до уваги береться ринковий кошик, тобто набір загальнодоступних і найуживаніших товарів та послуг, які перебувають у міжнародному товарообігу. Згідно з паритетом купівельної спроможності, курс національної валюти в прямому котируванні можна визначити за формулою:

ВК = , де:

ВК – валютний курс;

Ц р.к. нац. валюті – ціна ринкового кошика в національній валюті;

Ц р.к. іноз. валюті – ціна ринкового кошика в іноземній валюті.