10. Зміст, особливості та основні сегменти міжнародного ринку праці. Можливі соціально-економічні наслідки міжнародної міграції робочої сили.

Світовий (міжнародний) ринок праці – це система відносин, що виникаютьміж державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту.

У структурі міжнародного ринку праці відрізняються 2 найзначніші сегменти.

Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації.

Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці – робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США.

Функції цього ринку:

• Регулювання попиту і пропозиції робочої сили

• Порівняння національних вартостей, встановлення інтернаціональної ціни робочої сили

• Розподіл робочої силт між секторами світового господарства, між країнами, регіонами

• Стимулювання професійної і географічної мобільності робочої сили.

Елементи цього ринку:

• Пропозиція

• Попит

• Конкуренція

• Ціна

Соціально-економічні наслідки міграції

Країни, що приймають робочу силу (імпортери), ма­ють такі переваги:

• розвиток економічно відсталих та непривабливих для місцевого населення галузей економіки за рахунок іммігрантів.

• прискорення темпів зростання національної еконо­міки;

• зростання виробництва і додаткова зайнятість у кра­їні перебування іммігрантів зумовлені збільшенням попиту на товари і послуги, потрібні іммігрантам;

• зростання конкурентоспроможності, вироблених країною товарів, внаслідок зменшення витрат виробництва за рахунок залучення дешевшої іноземної робочої сили або зниження заробітної плати місцевим робітникам;

• прибуток у вигляді податків, розмір яких залежить від кваліфікаційної та вікової структури іммігрантів;

• значний дохід від трансферту знань із країни емігра­ції. Імпортуючи кваліфікованих працівників і наукових кадрів, країна-реципієнт економить на витратах на освіту та професійну підготовку, соціальних програмах, купівлі патентів, ноу-хау, ліцензій в інших державах.

• поліпшення демографічної картини розвинутих країн за рахунок іммігрантів, які потерпають від старіння населення;

• збільшення реалізації товарів країн імміграції закордоном завдяки грошовим переказам емігрантів на бать­ківщину;

Негативні наслідки, спричинені імміграцією, для кра­їн, що приймають робочу силу (імпортери), є такими:

• зміна густоти населення;

• посилення конкуренції на ринку некваліфікованої робочої сили, що призводить до зниження реальної заро­бітної плати відповідних категорій місцевих працівників;

• зростання безробіття, що погіршує економічні ха­рактеристики держави, дестабілізуючи її внутрішні рин­ки, пов'язані з ринком праці;

• посилення відтоку валютних коштів за кордон;

• зростання злочинності;

• поява поряд з економічними соціальних, культурних, міжрелігійних, правових, політичних та інших проблем.

Інструментами регулювання негативних наслідків міг­рації держави є імміграційні квоти і різні цензові умови в'їзду до країни, тобто застосовування селективного прин­ципу в залученні робочої сили з-за кордон.

Країни — постачальники робочої сили (експортери) отримують певні вигоди:

• поліпшення умов життя громадян, що емігрували, та членів їхніх сімей;

• зниження рівня безробіття і, як наслідок, соціально­го напруження в країні;

— приток працездатного населення для забезпечення трудовими ресурсами непрестижних галузей економіки та непрестижних. робочих місць або вторинного ринку праці;

• додаткове джерело валютних доходів у формі грошо­вих переказів від емігрантів і поліпшення платіжного ба­лансу країнн-реципієнта.

Негативні наслідки трудової міграції для країн — поста­чальників (експортерів) робочої сили є такими:

• скорочення податкових надходжень через зменшен­ня чисельності платників податків;

• опосередковане зниження ціни національної робочої сили;

• старіння структури трудових ресурсів;

• депопуляція внаслідок масової еміграції;

• відтік кваліфікованих та ініціативних працівників («відтік інтелекту»), що призводить до уповільнення тем­пів зростання науково-технічного та культурного рівня країни, зниження кваліфікації її працівників та втрати наукового потенціалу.

11.Передумови, чинники та динаміка розвитку міжнародної міграції в Україні.

Посилення територіальної міграції населення зумовлюється такими причинами: 

• по-перше, структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливанням; 

• по-друге, нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни; 

• по-третє, різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах; 

• по-четверте, інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті; 

• по-п'яте, розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон. 

Загальна чисельність емігрантів з України до цього часу точно не відома, оскільки спеціальної статистики не ведеться. Більше того, не відома кількість емігрантів, які виїжджають за кордон на постійну або тимчасову роботу.

Головні чинники масової еміграції:

• велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;

• відсутність перспектив професійною зростання для багатьох здібних людей;

• економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;

• відсутність безпеки громадян.

На жаль, нам не вдасться уникнути не тільки виїзду простої робочої сили, а й «відпливу умів», причому в багатьох випадках безповоротного. Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості.

Нині міжнародна міграція робочої сили перетворилася на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку як країн походження, так і тих, що приймають. Кожна з сторін, яка бере участь у процесі обміну трудовими ресурсами, намагається здобути для себе конкретну користь. Що стосується України, то її в найближчий період чекає, найімовірніше, доля країни-постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці. Але і в цій якості вона може отримати низку економічних вигод:

• знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;

• значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни (кошти, що пересилаються іммігрантами на батьківщину, становлять, за різними оцінками, 25-30 млрд. дол. США);

• розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів.

Крім того, міждержавні трудові міграції — важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду роботи, перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного пристосування до умов світового ринку.

Динаміка та обсяги розвитку міжнародної трудової міграції в Україні

Фахівці|спеціалісти| прогнозують, що незабаром попит на робочі руки в Європі значно скоротиться, особливо на будівництві, і через це українці повертатимуться до України.

— До чого ми маємо бути готові? більше всього повертатиметься будівельників|будівників| з|із| Росії, Угорщини і Португалії, тому що|бо| галузь будівництва страждає у всьому світі. Левова частка їх — із|із| Західної України, тому, ймовірно|мабуть|, це створить величезну напругу|напруження| на ринку праці цього регіону, тому що|бо| туди повернуться ще і внутрішні мігранти, зокрема, з київських будівництв|будов|.

Дослідження також виявило потенційну загрозу виникнення значної нестачі пропозиції праці, в першу чергу жінок через старіння та низький рівень економічної активності. Зниження чисельності економічно активного чоловічого населення очікується менш болісним для економіки через більш поступовий перехід до пенсійного віку та вищу економічну активність.

Серед причин повернення в Україну респонденти найчастіше називають:

• погіршення стану здоров'я мігранта або його рідних;

• наближення пенсійного віку, відчуття виконання власного „обов'язку" щодо забезпечення родини;

• повернення молоді для завершення навчання.

12.Основні форми міжнародного виробничого кооперування та участь в ньому України.

Міжнародна виробнича кооперація - це похідна форма міжнародного поділу праці, яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв'язків, що виникають та існують між міжнародно-спеціалізованими суб'єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.

Виділяють такі основні ознаки міжнародної виробничої кооперації:

- попереднє узгодження сторонами умов спільної діяльності;

- головним методом співробітництва є координація діяльності партнерів різних країн;

- наявність промислових фірм, що належать різним країнам, в безпосередньому виробничому кооперуванні;

- закріплення в угоді головних об'єктів кооперування: готових виробів, компонентів та відповідних технологій;

- розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації, виходячи з основних цілей коопераційних домовленостей;

- безпосередній зв'язок здійснюваних партнерами взаємних чи односторонніх постачань товарів з реалізацією виробничих програм у межах кооперування, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу.

Загальне міжнародне кооперування класифікують за декількома критеріями:

- за видами: економічна кооперація, промислове співробітництво; виробниче кооперування; науково-технічне кооперування; кооперування в області проектування і будівництва промислових об'єктів; кооперація у сфері побуту; кооперація в інших сферах господарської діяльності;

- за методами використання: виконання спільних програм; договірна спеціалізація; створення спільних підприємств;

- за стадіями. довиробниче кооперування; виробниче кооперування; комерційне кооперування;

- за структурою зв'язків: внутріфірмові та міжфірмові коопераційні зв'язки; внутрігалузеве та міжгалузеве кооперування; горизонтальні та вертикальні форми кооперування; змішані форми кооперування;

- за територіальним охопленням: кооперування між двома і більше країнами; кооперування у рамках регіону; міжрегіональне кооперування; світове кооперування;

- за числом суб'єктів: двостороннє кооперування; багатостороннє кооперування;

- за числом об'єктів: однопредметне кооперування; багатопредметне кооперування.

Участь України в міжнародній виробничій кооперації

Важливу роль у забезпеченні життєво необхідних потреб України відіграє виробнича кооперація з іншими державами, яка в останні роки набула в світі стрімкої динаміки. Міжнародна практика свідчить, що коопераційні угоди є доцільними й економічно обґрунтованими в трьох випадках:

1) якщо в країні відсутні сировина чи інші матеріали, необхідні для виробництва даної продукції;

2) якщо в структурі готової продукції частина закордонних постачань перевищує 50 %;

3) якщо за технічними й експлуатаційними якостями вироби, що ввозяться по коопераційних постачаннях, кращі, ніж національні аналоги.

Базою економічної співдружності колишніх республік Союзу й їх економічної інтеграції виступав поділ праці, тобто спеціалізація та кооперація республік на виробництві окремих видів продукції, якою вони обмінювалися. При цьому за каналами міжреспубліканського обороту реалізувалося понад 20 % валового національного продукту. Ця цифра є навіть трохи вищою, ніж у країнах Європейського Союзу, де аналогічний показник дорівнює 18 %. Цей факт не можна недооцінювати, і нині країни колишнього Союзу мають певною мірою єдиний економічний простір та інтегровану економіку.

Виходячи з реального стану речей, варто зберегти й у майбутньому розвивати міжфірмові коопераційні зв'язки в тих областях, у яких рівень інтеграції з Росією й іншими державами СНД найвищий. Це - машинобудування (енергетичне, хімічне, важке, електронне), авіа-, авто- та суднобудування, радіотехнічна і мікроелект-ронна промисловість.

13.Основні форми міжнародного виробничого кооперування та участь в ньому України.

-----

14.Україна у світових інтеграційних процесах.

Україна співпрацює з багатьма країнами шляхом розвитку двосторонніх міждержавних відносин з прикордонними країнами, Росією, країнами Східної Європи, країнами ЄС, США, Японією, Китаєм, країнами, що розвиваються, країнами ОПЕК, НІК, Індією, країнами Латинської Америки і Африки.

Україна обрала модель асоційованої, а не повної участі в діяльності Співдружності. Це дає їй змогу активно працювати в основних органах СНД, у тому числі в Радах глав урядів та глав держав, і разом з тим дистанціюватися від тих органів та рішень, які за своїм профілем порушують національний суверенітет або не відповідають власним інтересам України чи її міжнародним зобов’язанням стосовно інших держав та організацій.

Співробітництво в рамках:Організацію Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) було створено 25 червня 1992 р. у Стамбулі в ході зустрічі на найвищому рівні глав держав і урядів Азербайджану, Албанії, Болгарії, Греції, Грузії, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини та України

Основні цілі створення ОЧЕС:

- перетворення Чорного моря в територію миру, стабільності і процвітання завдяки розвитку дружніх і добросусідських відносин;

- розвиток економічного співробітництва між країнами-членами

-поліпшення умов для підприємницької з урахуванням специфічних умов, інтересів та проблем країн-учасниць;

ЄС: з ЄС в 1994 році укладено Угоду про партнерство і співробітництво, але з дією по 2008 рік. На сьогодні – завершено переговори про створення ЗВТ України з ЄС.

ГУАМ: Грузія, Україні, Азербайджан, Молдова – створено в 2002р. за ініціативи США. З 2005р. – це ЗВТ.

Щодо міжнародних економічних інституційних структур, то Україна є членом СБ, МВФ, МОТ, ЮНІДО, ПРООН і багатьох інших спеціалізованих економічних установ ООН, входить до складу таких регіональних об’єднань, як СНД, ОЧЕС, ЦЕІ та інших, сприяє розвиткові інтеграційних процесів у Балто-Чорноморському регіоні і т.д. Нині нагальним завданням стало входження до ГАТТ/СОТ, ФАО і т.п.

15.Вплив вступу України до СОТ на розвиток її зовнішньоторговельних зв’язків.

Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі (981 049), підписаний у м. Женеві 5 лютого 2008 року, ратифікувати (додається)».

16 квітня 2008 року Президент України підписав закон про ратифікацію Протоколу, і того ж дня Міністерство закордонних справ направило СОТ повідомлення про це. З цього дня пішов відлік 30 днів – офіційного терміну від повідомлення про ратифікацію до членства в СОТ.

16 травня 2008 року Україна стала 152-м членом Світової організації торгівлі.

Оцінюючи перший рік членства України в СОТ, слід відзначити, що країна завершила тривалий процес приєднання до цієї міжнародної організації у несприятливий період розвитку світового господарства і, відповідно, міжнародної торгівлі. Йдеться про впливсвітовоїфінансово-економічноїкризи на економікуУкраїни.

ХочофіційноУкраїназробилась 152-м членом СОТ 16 травня 2008 року, протевже з кінця 2007 року стало очевидно, щокраїназавершуєпроцесвступу і стаєповноправнимучасникомбагатосторонньоїторговельноїсистеми. Зцьогопогляду для оцінюванняекономічногоефектувід членства в СОТ правомірновикористовуватиданні про зовнішньоекономічнудіяльність за весь 2008 рік.

За оцінками уряду Українинапередоднівступу, членство в СОТ мало принести відчутніпереваги і новіможливості для економіки, особливо для підприємствгірничо-металургійного комплексу та хімічноїпромисловості. Зокрема, за розрахункамиУкраїнськогонаціональногокомітетуМіжнародноїторговоїпалати, членство України в СОТ мало стимулюватидодатковийприріст ВВП обсягом 1,5 – 2 млрд. доларів США, за сприятливихобставин – до 4 млрд. доларів.

Крімзростання ВВП, керівництвоУкраїнисподівалось на прискореннятемпівприпливуіноземнихінвестицій. Щоправда, оцінкивідрізнялись у 10 разів: за оцінкамиСекретаріату Президента України, зростання могло досягти 5 млрд. доларівщорічно, а за данимиМіністерстваекономікиУкраїни – 500 млн. доларів.

Стосовномакроекономічнихаспектівлібералізаціїзовнішньоторговельного режиму України, пов’язаних з вступом в СОТ, досвідкраїн з перехідноюекономікоюсвідчить про низькуефективність як надмірноїлібералізаціїторгівлі, так і зловживанняадмініструванням і протекціоністськими заходами. Так невиправданалібералізація та відкритістьвнутрішнього ринку за умов зростанняплатоспроможногопопитунадаєширокіможливості для експансіїімпорту, погіршенняконкурентних, переважноціновихперевагнаціональноговиробника.

Для Українинадмірналібералізація та відкритістьвнутрішнього ринку визначаютьсяданимищодоструктури ВВП за категоріямикінцевоговикористанняпротягом 2000 – 2008 рр. (див.Таблицю 1).

Зокрема, сумарнийекспорт та імпортпротягом 2000 – 2004 рр. стабільноперевищував 100% за перевагипитомої ваги експорту над питомою вагою імпорту. Ці роки можнаохарактеризувати, як періодреалізаціїекспорторієнтованоїмоделізовнішньоекономічноїдіяльності. 2005 року цеперевищенняскоротилось до мінімуму, менше 1%. Радше за все, цепов’язано з внесеннямзначнихзмін у Митний тариф у бікзменшеннямитнихтарифівзарадивиконаннязобов’язаньУкраїни, взятих у рамках вступу в СОТ. З 2006 року спостерігаєтьсястабільнеперевищенняімпорту над експортом, яке 2008 року (ріквступу в СОТ) становило понад 8%, щомайжевдвічібільшецьогопоказника за попереднійрік. Тобтовідбувсяперехід до імпортзалежноїмоделізовнішньоекономічноїдіяльності.

Попри світовуфінансово-економічну кризу, за підсумками 2008 року Україназбереглависокітемпинарощуванняекспорту й імпорту на тлізначногоуповільненнятемпівзростання ВВП і промисловоговиробництва (див. Таблицю 2).

Так, обсягиекспортутоварів 2008 року збільшилисяпорівняно з 2007-м на 35,9% - до 67,7 млрд. доларів, а імпортзріс на 41,1% і сягнув 86 млрд. доларів. Високітемпиприростаннязумовленінасампередсприятливою для українськогоекспортукон’юнктурою на зовнішніхтоварних ринках усередині року, а такожзначнимвнутрішнім попитом на імпортнітовариспоживчого та інвестиційногопризначення. Всередині 2008 року (періодзростанняобсягівзовнішньоїторгівлі) порівняно з першим півріччям 2007 року відбувалосьсумарнезростанняекспортуприблизно в 1,5 рази, а імпорту – в 1,6 разів. Отже, аналізуючимакроекономічнінаслідкивступуУкраїни в СОТ, слідвизнати: членство України у ційміжнароднійторговельнійорганізації не привело до очікуванихпозитивнихнаслідків, які могли б проявитися у пом’якшеннівпливукризи на реальний сектор економіки – промисловевиробництво та інвестиційнудіяльність. Через високийрівеньзалежностівідзовнішньоїторгівліекономікаУкраїнивиявиласьнадтовразливою до впливунегативнихфакторівглобальноїкризи. При цьомуінформаційнезабезпеченнягромадськостіщодо норм СОТ і взятихзобов’язань практично відсутнє. Тема СОТ «зникла» як із ЗМІ, так і з поля зоруекспертів й аналітиків.

16Прямі іноземні інвестиції в економіці України.

Інвестиційний клімат в Україні складається з безлічі складових, головними з яких є ступінь довіри інвесторів до органів влади, стабільність й прогнозованість економічної й політичної ситуації, прозорі ринкові й структурні перетворення, наявність відповідної ринкової інфраструктури, ріст економіки.

На сьогодні вже створено єдине правове поле для інвестування, зокрема, Законами України «Про інвестиційну діяльність» й «Про режим іноземного інвестування» забезпечено всім суб'єктам інвестиційної діяльності, незалежно від форм власності й господарювання, рівні права здійснення інвестиційної діяльності, збереження умов, при яких було здійснене інвестування, передбачені гарантії захисту інвестицій.

За оцінками вітчизняних та іноземних експертів, інвестиційний клімат в Україні залишається несприятливим, водночас активність суб’єктів інвестиційної діяльності є досить низькою, що обумовлено такими причинами:

1. несприятливі умови інвестування, зокрема недосконале законодавство щодо захисту прав власності, адміністрування податків, отримання у власність земельних ділянок, вимог до здійснення та контролю підприємницької діяльності;

2. нерозвиненість інвестиційного ринку та інвестиційної інфраструктури;

3. відсутність правових засад та дієвих механізмів державного-приватного партнерства в інвестуванні.

 особливостями залучення іноземних інвестицій до України в умовах формування сучасного глобального простору є орієнтованість на внутрішнього споживача, вкладання інвестицій у підприємства з більш високим рівнем рентабельності та швидким строком окупності. Значна частка ПІІ надходить з Кіпру та Віргінських островів, які практично є офшорними інвестиціями і «працюють» на своїх власників-українців, а не на інтереси держави. У цілому обсяг внесених іноземних інвестицій на кінець 2012 року досяг 54462,4 млн. дол. США, що у перерахунку на одну особу становить близько 1000 дол. США. За цим показником Україна поступається багатьом країнам, в тому числі і країнам СНД.

Головними проблемами у залученні іноземних інвестицій на сьогодні є: політична та законодавча нестабільність, відсутність надійних гарантій захисту від змін українського законодавства, значний податковий та адміністративний тиск, високий рівень корумпованості та бюрократизму, значний рівень інфляції в країні та складність реєстраційних, ліцензійних і митних процедур. Основними шляхами вирішення даних проблем можуть бути: створення системи інституцій і механізмів, що полегшують діяльність інвесторів в Україні та здійснення скоординованої інформаціно-маркетингової політики, що суттєво покращить інвестиційну привабливість України у світі.

17.Система регулювання міжнародної економічної діяльності в Україні.

Україна, як молода суверенна держава, тільки набуває досвіду налагодження економічних зв'язків з інши­ми країнами. Проблема входженняУкраїни у світовийекономічнийпростірдосить складна, головнимипере­думовамиїївирішенняможуть стати: 

−       прискоренепроходженняУкраїноюосновнихетапіврозвиткуринковоїекономіки, якісвого часу пройшлиекономічнобільшрозвиненікраїни;

−       подоланняглибокоїекономічноїкризи, стабілізація та розвитокпродуктивних сил, піднесенняжиттєвогорівня;

−       налагодження  економічнихзв'язків з країнами як близького, так і далекого зарубіжжя;

−       проведенняактивноїзовнішньоторгівельноїполіти­ки, яка раціональнопоєднуєекспортоорієнтованістьви­робництва з імпортозаміщенням;  

−       налагодження надійного митного контролю;

−       стимулюванні економічного розвитку шляхом нау­ково-технічного прогресу.

БільшінтенсивномувходженнюУкраїни до світовогоспівтовариствасприяєстворенняправовоїбази, прийняттявідповіднихзаконів, декретів, указів. Це, насамперед, закониУкраїни "Про зовнішньоекономічнудіяльність", "Про створенняекспортно-імпорт­ного банку", "Про єдиниймитний та­риф", "Про загальні засади, створення і функціонуванняспеціальних (вільних) економічних зон", Указ Президента України  "Про регу­люваннябартерних (товарообмінних) операцій у галузізовнішньоекономічної", За­кон України "Про режим іноземногоінвестування" та ін.

Закон України "Про зовнішньоекономічнудіяльність" закріплюєпринципизовнішньоекономічноїдіяльності, визначаєїїсуб'єктів і види, встановлює основи правового і економічного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, спеціальні правові режими, юридичну відповідальність т. і.

Закон України "Про єдиний митний тариф" базується на прийнятих міжнародних нормах, у першу чергу на рекомендаціях і рішеннях ГАТТ. Він спрямований на забезпечення максимальної відповідності нашого законодавства загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справию

Закон визначає такі головні види мита: адвалорне, специфічне і комбіноване. Законом вводиться порядок обчислення ввізного, вивізного і сезонного мита. Визначається також сфера застосування особливих видів мита: спеціальних, антидемпінгових і компенсаційних. Спеціальні статті закону регулюють порядок обчислення й оплати мита, тарифні пільги і преференції.

У зовнішній торгівлі України використовується також Загальна система преференцій, прийнята на ІІ Конференції ООН по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД),, у 1986 р. Починаючи з 1993 р., Україна включена в число країн, для яких ЄС встановило преференційний режим.

На сьогодні є практично повну лібералізацію експортної діяльності (без контингентування і ліцензування). Введені гуманні правила для залучення іноземних інвестицій в економіку. Закладено правову основу двостороннього і багатостороннього економічного співробітництва (з цією метою підписано більше 70 міжнародних договорів різного характеру).

Що стосується відносин України з міжнародними організаціями, то вона є членом більше 100 міжнародних організацій.

18.Світовий банк, його організації.

Світовий банк, заснований в 1944 році, початок дії – з 1945 р. Це спеціалізована установа ООН, хоча має самостійний бюджет та діяльність. В ООН обговорюються тільки цілі. Місце перебування – Вашингтон.

Група Світового банку складається з п'яти юридично відокремлених підрозділів:

1.Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) — надає позики безпосередньо країнам-учасницям або іншим позичальникам під гарантію держави-учасниці; кредити довгострокові і під серйозні програми.

Головним органом управління МБРР є Рада керуючих, яка складається з представниківвсіхкраїн-членів. До їїкомпетенції входить вирішеннявсіхпитаньстосовнорозвитку банку.Виконавчий орган МБРР — Директорат, до якоговходятьдвадцятьчотиридиректори-розпорядники: п'ятеро з них призначаються державами, щомаютьбільшучастинуакцій, а дев'ятнадцятерообираються Радою керуючихіз числа представниківіншихкраїн-членів. Директорат обирає президента банку, якийздійснюєоперативнекерівництводіяльністю банку.

Є президент – завжди громадянин США. Кредити видаються на основі субсидарності. Основні напрямки кредитів – інфраструктура, с/г, освіта, охорона здоров’я. Суб’єкти, якіберутькредити: країни, щорозвиваються та перехіднікраїни. Україна співпрацює з 1992 р.

2.Міжнародна асоціація розвитку (МАР) — надає пільгові кредити для розвитку найбіднішим країнам; МАР надаєкраїнамбезпроцентнікредити на 35-40 років.

Головнимнапрямомдіяльності МАР є кредитуванняпроектів у найменшкредитоспроможнихкраїнахіз метою їхекономічногорозвитку, підвищенняпродуктивностіпраці й рівняжиття.

МАР за організаційною структурою та методами управлінняпобудованааналогічно до МБРР і має Раду керуючих, виконавчихдиректорів, президента і персонал для виконаннявизначенихзобов'язань.

3.Міжнародна фінансовакорпорація (МФК) — надає кредити приватного капіталу в країнах, що розвиваються на термін 5-15 р. і без державних гарантій. Субсидарність – не більше від 25% від суми проекта;Створена в 1956 р. Членами МФК є 170 держав.Вищою радою МФК є Рада керуючих. Доїїскладувходятьтісамі особи, що й до складу МБРР. Виконавчідиректоритежсуміщаютьсвої посади в МБРР та МФК.

4.Міжнародний центр урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС) — сприяє притоку інвестицій шляхом забезпечення умов розгляду і урегулювання суперечок між приймаючою країною і країною-інвестором; МЦІУС було створено 1966 р. Головою організації є президент Світового банку.

5.Багатостороннє інвестиційно-гарантійне агентство — надає гарантії, включаючи страхування некомерційних ризиків на інвестиції одних країн в інших. БАГІ було створено 1988 р. як філіюСвітового банку. До йото складу входять 154 країни. Членами БАГІ можуть бути лише члени МБРР.

19.Міжнародні економічні організації системи ООН.

Одним з головних органів ООН є Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР) — орган ООН, що координує економічну та соціальну діяльності ООН та її спеціальних установ. Входить 54 країни на основі ротації (Україна теж входить).

Під керівництвом Економічної і соціальної ради працюють 5 регіональних комісій, метою яких є сприяння соціальному та економічному розвитку регіонів, зміцнення економічних відносин країн кожного регіону між собою та з іншими країнами світу.

Економічні організації:

1. Конференційні (періодичні конференції)

• ЮНКТАД – конференція з торгівлі і розвитку. Вона створена у 1964 р. і займається проблемами міжнародного економічного співробітництва, усунення перешкод на шляху міжнародної торгівлі, боротьби проти протекціонізму.

• ЮНІДО – конференція з промислового розвитку

2. Сессійні:

• Економічні

• Соціальні

• Координаційні

3. Регіональні економічні комісії (існують для всіх регіонів)

4. Програми ООН

5. Спеціалізовані установи ООН (ВОЗ, МОП, МВФ, МБРР і т.д.)

6. Автономні організації ООН (формально не залежать від ООН, але узгоджують свою діяльність)

• МАГАТЕ – Міжнародна агенція з контролю за атомною енергією

• ВТО – Всесвітня туристична організація і т.д.

20.Діяльність Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) та Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ).

Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Женева (Швейцарія) — створена в 1964 p., як головний орган Генеральної Асамблеї з питань міжнародного економічного співробітництва. Основна мета Конференції — сприяння міжнародній торгівлі, особливо країн, що розвиваються, з метою прискорення їх економічного розвитку. Виконуючи функції міжурядового форуму, ЮНКТАД у той же час займається дослідженнями, розробкою нових концепцій і аналізом торговельної політики, здійснює рішення міжурядових органів, технічне співробітництво, обмінюється інформацією і проводить консультації.

За сучасних умов уряди країн, що розвиваються, звертаються за допомогою до ЮНКТАД з метою вирішення таких проблем:

– необхідність (з точки зору країни) збільшити свої надходження від експорту товарів і послуг, що є головним джерелом фінансування розвитку;

– стабілізація і зміцнення міжнародних ринків сировинних товарів, продаж яких становить майже 80—90 % експортної виручки більшості таких країн; збільшення таких надходжень завдяки ширшій участі країн у переробці, збуті і розподілі сировинних товарів і зменшення залежності країн від експорту сировини;

– розширення експортних можливостей країн завдяки мобілізації внутрішніх і зовнішніх ресурсів, включаючи сприяння процесу розвитку і залучення іноземних капіталовкладень; створення належних умов для проведення відповідної національної політики в сфері торгівлі;

– зменшення тягаря заборгованості;

– надання особливої підтримки і допомоги найменш розвинутим країнам (на сьогодні ця група налічує понад 40 найбідніших і слабкіших країн світу);

– сприяння розширенню торгівлі та економічному співробітництву між країнами, що розвиваються, на доповнення до традиційних економічних зв'язків з розвинутими країнами.

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) — створена в 1966 р. з метою підвищення впливу ООН на процес зменшення і ліквідації правових перешкод, що заважають розвитку міжнародної торгівлі. До завдань, доручених Комісії, входять:

– сприяння узгодженню та уніфікації права міжнародної торгівлі;

– координація роботи міжнародних організацій, сферою діяльності яких є право міжнародної торгівлі;

– сприяння ширшій участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробка нових міжнародних конвенцій та інших документів щодо права міжнародної торгівлі;

– підготовка кадрів і надання допомоги в сфері права міжнародної торгівлі країнам, що розвиваються.

ЮНІСТРАЛ є центральним правовим органом у системі ООН щодо права міжнародної торгівлі.

21.Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валютного співробітництва та Європейський банк реконструкції та розвитку.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) — державна фінансово-кредитна установа Європейського Союзу для фінансування розвитку відсталих європейських регіонів у формі довготермінових кредитів. Створений у 1958 році з метою надання кредитів для спорудження та реконструкції об'єктів, які становлять інтерес для країн ЄС та асоційованих держав.

На рентабельні проекти надають звичайні кредити, на малорентабельні — пільгові. До 70% припадає на кредити для регіонального розвитку менш розвинутих районів. Сфери використання кредитів — передусім енергетика, транспорт і телекомунікації. Кредити банку надаються в кількох валютах.

Керівні органи Європейського інвестиційного банку — Рада керуючих, Директорат і Правління. До Ради керуючих входять міністри фінансів країн ЄС. Вона визначає загальну кредитну політику, розглядає і затверджує річні баланси, вносить зміни до статутного капіталу. Директорат приймає рішення про надання кредитів та гарантій при залученні коштів встановленні відсоткових ставок. Оперативне керівництво здійснюють президент і п'ять його заступників. Місцезнаходження Європейського інвестиційного банку — Люксембург.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ФОНД ВАЛЮТНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА - ЄФВС (European Monetary Cooperation Found - EMCF) - фонд, створений з метою валютних інтервенцій у межах ЄС. Надає кредити країнам-членам ЄС на погашення тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів та розрахунків, пов'язаних із підтримкою валютних курсів. Надання кредитів супроводжується вимогою до країни-дебітора вжити обмежувальних заходів для вирівнювання платіжного балансу. ЄФВС заснований 6 квітня 1973 р. Ресурси фонду - 25 млрд. ЕКЮ.

Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк, ЄБРР) — міжнародний фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до Центральної Азії для проведення ринкових реформ, активного інтегрування економік цих країн у міжнародні господарські зв'язки. Створений в 1991 році (штаб-квартира - в Лондоні).

Акціонерами Банку є 61 держава, Європейська комісія та Європейський інвестиційний банк. Кожна країна-член представлена у Раді керуючих та Раді директорів Банку. Збори акціонерів проводяться щорічно у квітні-травні почергово у Лондоні (у непарні роки) та в одній із країн-членів банку (у парні роки)

ЄБРР працює лише на комерційних засадах. На відміну від МВФ, надає тільки цільові кредити під конкретні проекти приватним і державним структурам на потреби розвитку економіки. 60% позичкових засобів спрямовуються у приватний і 40% - у державний сектор. Крім цільових кредитів ЄБРР здійснює прямі інвестиції, а також надає технічну допомогу (консультації, курси навчання банкірів та менеджерів, допомога в організації систем розподілу продовольства). Спеціальних коштів для надання технічної допомоги ЄБРР не має, а залучає інші ресурси, в тому числі із створених у країнах ЄС спеціальних фондів, міжнародних організацій.

22.Міжнародний валютний фонд та співпраця з ним України.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) створено за рішенням Бреттон-Вудської конференції 1944 р. На сьогоднішній день членами МВФ є 182 держава.

Метою створення МВФ було закріплення Бреттон-Вудської валютної системи для встановлення і коригування курсів валют, із переходом до Ямайської системи вільних курсів фонд здійснює лише нагляд за світовою валютною системою та станом валютних курсів.

Валюта – СПЗ (спеціальні права запозичення).

Головний вид діяльності – надання кредитів для вирівнювання платіжного балансу.

Види кредитів:

• Резервний – для подолання тимчасових труднощів платіжного балансу

• Траншеві кредити

• Кредит поширеного фінансування

• Кредит структурної трансформації

• Компенсаційні кредити

• Кредити в надзвичайних ситуаціях

• Кредит при ситуативних моментах

Основним джерелом кредитів, що надає МВФ, є власний капітал фонду та кошти, які ним мобілізуються. Всі вони перебувають на рахунку загальних ресурсів, через який проводяться всі фінансові операції фонду.

Структура МВФ:

• Рада управляючих – вищий орган. Збирається раз на рік. Представники з усіх країн.

• Тимчасовий комітет – збирається 2 рази на рік для вирішення тимчасових задач.

• Виконавча рада – 24 директори, 5 від окремих країн, всі інші – від груп країн.

Україна-МВФ

Україна стала членом МВФ 3 червня 1992 року. Кредити МВФ спрямовуються на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу, згідно з Статутом МВФ. Україна, як повноправний член МВФ, здійснює щорічні консультації щодо стану валютного регулювання за статтею ІV Статуту МВФ, впровадження статистичних та фінансових стандартів та отримання технічної допомоги.

Активна співпраця з цією організацією розпочалася у жовтні 1994 року з розробки українським урядом, разом з експертами МВФ, програм макроекономічної стабілізації та реформування економіки.

Протягом 1994-2002 років Україною від МВФ було отримано близько 3,009 млрд. СПЗ, що дорівнює 4,29 млрд. дол. США кредитних ресурсів за програмами STF, Stand-by, EFF, що було обумовлено девальвацією курсу національної валюти, слабкістю резервів НБУ та платіжного балансу. Протягом 2008-2009 років в рамках програми Stand-by було отримано кредитних ресурсів близько 7 млрд. СПЗ, що складає близько 10,6 млрд. дол. США, частину з яких було зараховано до золото-валютних резервів Національного банку України (3,875 млрд. СПЗ), а частину до Державного бюджету України (3,125 млрд. СПЗ).

Залучення коштів Національним банком України дозволило уникнути ситуації різкого погіршення стану платіжного балансу, підтримати обмінний курс гривні та забезпечити ліквідність банківського сектора.

У 2010 р. була розроблена нова програма, за якою Україні повинні надати кредит у розмірі 10 млрд. СПЗ декількома траншами. Програма була розрахована на 29 міс. Було надано 2 транши, а потім програма була переглянута.