18. Кругооборот та оборот капіталу

Кругооборот – послідовний рух капіталу в процесі якого проходить 3 стадії та набуває 3 функціональних форм і повертається до вихідної грошової форми. Оборот – кругооборот капіталу, взятий не як окремий акт, а процесс, що постійно повторюється (відновлюється). Час обороту капіталу у різнихцого сферах різний. Головний фактор, що впливає на швидкість обороту капіталу є його склад, який поділ на основний та оборотний. Критерієм поділу (ознакою) є спосіб перенесення вартості його частин на готову продукцію.

Основний капітал – та частина промислового капіталу, яка повністю бере участь у в-ві і тривалий час зберігає свою споживну вартість та натур-речову форму, а свою вартість переносить частинами на продукцію, яка виробл протягом усього періоду використання і поверт до свого власника частинами по мірі реалізації готової продукції.

Оборотний – та част промислов капіталу, яка упрдовж 1 обороту втрачає свою споживну вартість, а її вартість повністю переноситься у вартість товару, що виробл і повністю повертається до свого власника у грошов формі після реалізації товару. До оборотного капіталу також відносять затрати на купівлю робочої сили.

19. Кругооборот капіталу. Функції форм капіталу.

В процесі свого руху капітал проходить певні стадії:

1) обіг(грошова форма) – Г-Т(засоби в-ва та робоча сила)

2)в-во(продуктивна форма) – В-во

3)обіг(товарна форма) – Т`-Г`

Кругооборот – послідовний рух капіталу в процесі якого проходить 3 стадії та набуває 3 функціональних форм і повертається до вихідної грошової форми.

1)здійсн умови для здійсн процессу в-ва(купівля факторів в-ва)

2)функція продуктивного капіталу зводиться до створення і збільшення вартості

3)функція товарного капіталу – реалізація виробленого товару, що передбачає повернення підпр авансованого і в-во капіталу разом з реалізованою доданною вартустю у формі прибутку.

У процесі кругообороту капіталу відбув відокремлення його функціональних форм, які набувають самостійного руху та існування. На базі грошового капіталу розвивається позичковий капітал(банківський). На основі товарної форми – торговельний капітал.

20. Поняття та час обороту капіталу. Основний та оборотний.

Кругооборот капіталу, що визначається не як окремий акт, а як періодичний процес, називається оборотом капіта¬лу-

Тривалість цього обороту визначається сумою часу його вироб¬ництва й обігу. Отже, час обороту капіталу охоплює проміжок часу від одного періоду кругообороту всієї капітальної вартості до наступного; він відмічає періодичність у процесі життя капіталу.

Час обороту індивідуальних капіталів неоднаковий. Він визна¬чається конкретними сферами прикладання капіталу. Так, будів¬ництво великого корабля вимагає декілька років, у текстильній промисловості час обороту капіталу визначається тижнями, а виробництво, наприклад, взуття триває хвилини. Тому для виміру но мати якусь загальну міру. Такою мірою прийнято вважати рік. Загальна міра часу обороту дозволяє встановлювати швидкість обороту будь-якого капіталу, одним і тим же способом порівнювати швидкість обороту одного індивідуального капіталу зі швидкістю обороту іншого.

На швидкість обороту капіталу впливають різноманітні обставини, з яких вирішальною є склад продуктивного капіталу. Продуктивний капітал, як відомо складається з постійного і змінного капіталу, тобто з вартості функціонуючих засобів виробництва і робочої сили. Оборот цих різних частин продуктивного капіталу відбува¬ється не однаково. Капітальна вартість, авансована на засоби праці (фабричні будівлі, споруди, машини, обладнання і т.д.) зберігає в процесі виробництва свою певну натуральну форму в якій вона виступає впродовж усього періоду функціонування. Наприклад, кам'яні фабричні будівлі можуть служити 50 років і більше, не перестаючи бути фабричними спорудами; машини не перестають бути машинами навіть після 10-20 років служби і т.д.

Таку особливість цієї частини продуктивного капіталу зумов¬лює той факт, що засоби праці вступають в обіг поступово, по частинах, в тій мірі, в якій їхня вартість (у вигляді амортизацій¬них відрахувань) переноситься у вартість того товару, що виробляється. Завдяки такій особливості ця частина капіталу набуває форми основного капіталу.

Отже, основний капітал - це та частина продуктивного капіта¬лу, яка повністю бере участь у виробництві й тривалий час зберігає свою споживну вартість, а вартість його переноситься частинами на продукцію, яка виробляється, впродовж усього періоду викори¬стання і повертається до свого власника теж по частинах, в міру реалізації готової продукції.

Інакше обертається капітальна вартість, авансована на предме¬ти праці. Вартість придбаної сировини, допоміжних матеріалів і палива входить повністю у вартість товару, що виробляється і при реалізації повністю повертається у грошовій формі до підприємця. Ця частина постійного капіталу набуває форми оборотного капіта¬лу. До оборотного капіталу відноситься і змінний капітал, тобто та частина капіталу, яка авансується на придбання робочої сили.

Отже, оборотний капітал - це частина продуктивного капіта¬лу, яка впродовж одного періоду виробництва втрачає свою стару споживну вартість, а її вартість повністю переноситься у вартість товару, що виробляється, і повністю повертаються до свого влас¬ника у грошовій формі після реалізації товару.

Поділ капіталу на основний і оборотний властивий лише для продуктивного капіталу. Грошовий і товарний капітали, які функціонують у сфері обігу, такого поділу не мають. В основі поділу капіталу на основний і оборотний лежить спосіб участі різних частин продуктивного капіталу в процесі перенесення вартості. Поділ же капіталу на постійний і змінний в основі своїй має спосіб участі різних частин, авансованого капіталу в процесі виробництва додаткової вартості.

21.Механізм відтворення основного капіталу.

До складу основного капіталу (необоротних активів) входять:

- основні засоби;

- нематеріальні активи;

- незавершене будівництво;

- довгострокові фінансові інвестиції;

- інші види необоротних активів.

Відтворення основного капіталу – це циклічно повторювальний процес підтримки основного капіталу на належному (якісному) рівні, який придатний забезпечувати ефективне функціонування виробничої системи і тим самим покращувати якість продукції, яка виготовляється, та її конкурентоспроможність.

Економічна наука розрізняє два типи відтворення основного капіталу – простий і розширений.

За умови простого відтворення здійснюється тільки заміна зношеного основного капіталу без збільшення його обсягу, тобто без нагромадження. Розширене відтворення, яке враховує додаткове впровадження у виробничу систему виробничих потужностей, окрім заміни, припускає збільшення обсягу основного капіталу, тобто його нагромадження.

22.Оборотні кошти підприємства та ефективність їх використання. Час і швидкість обороту капіталу.

Оборотні кошти — це сукупність коштів підприємства, що авансуються на створення оборотних фондів та фондів обігу і забезпечення їх безперервного кругообігу. Якщо оборотні фонди виступають у вигляді предметів праці, то фонди обігу — це кошти, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені та в дорозі, а також кошти на рахунках та в касі підприємства. Ефективність використання оборотних коштів не можна виміряти за допомогою одного показника. Для цього необхідна система показників, найважливішим з яких є швидкість обертання. Цей показник обчислюється у днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот. Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний період. Чим більше оборотів здійснюють оборотні кошти, тим краще вони використовуються. Коефіцієнт ефективності  характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн оборотних коштів. Чим більший він, тим ефективніше використовуються оборотні кошти і таке інше.

Час оборотного капіталу складається з часу виробництва та часу обігу. Час виробництва – це час під час якого капітал перебуває у стадії виробництва. Час обігу – протягом якого капітал перебуває у товарній чи грошовій формі і знаходиться у сфері обігу.

23.Торговельний капітал і торговельний прибуток. Роль торговельного капіталу у підвищенні середньої норми прибутку.

Торговий капітал - це капітал, який використовується у сфері обігу і який обслуговує процес реалізації товарів. Наслідком відокремлення торгового капіталу є:

- подальший розвиток суспільного поділу праці і спеціалізація виробництва;

- розширення ринку для промислового капіталу;

- прискорення обороту капіталу;

- зниження витрат капіталу на одиницю продукції та підвищення норми прибутку.

Джерелом торговельного прибутку є додаткова вартість, яка створюється в сфері матеріального виробництва, частину якої привласнює торговець. Цією частиною промислові капіталісти діляться з торговцем за те, що він реалізує їх товари. Таким чином, торговий прибуток - це особлива перетворена форма додаткової вартості, що створюється найманими працівниками у сфері виробництва і присвоюється торговими підприємцями за участь у реалізації товарів, вироблених промисловими капіталістами.

 На перший погляд,  здається,  що завдяки      наявності      торговельного капіталу середня норма прибутку для всіх підприємців знижується, оскільки при його відсутності норма прибутку   розраховується   лише   по   відношенню   до  затраченого промислового  капіталу.   (У  наведеному  вище  прикладі  ми  мали 20%   і  18   %).  Але  в дійсності торговельний капітал  сприяє  не зниженню, а підвищенню середньої норми прибутку. Якби його не було, то промисловим підприємцям довелось би авансувати капітал не лише на виробництво товарів, але й на реалізацію та доведення їх до споживачів. А в зв'язку з тим, що при відсутності спеціалізо­ваного торговельного капіталу реалізація товару проходила б дуже повільно,   капітал   обігу,   який   би   довелося   мати   промисловим підприємцям, був би за своєю величиною більшим, ніж капітал обігу,   що   авансують   торговельні   підприємці.   А  це   означало   б уповільнення обороту капіталу, а отже, й зниження норми прибут­ку. Звідси випливає що відокремлення торговельного капіталу від промислового відповідає інтересам усіх підприємців, бо це веде до підвищення середньої норми прибутку.

24.Позичковий капітал і позичковий процент. Ставка і норма процента.

Позичковий капітал - це певна сума вільних грошей, які надаються їх власником у тимчасове користування  іншій  особі  (підприємцю)  з  метою отримання процента. Джерелом таких коштів, по-перше, е амортизація основного капі­талу, яка накопичується у вигляді амортизаційного фонду і є тимча­сово вільною до повного зносу основного капіталу. По-друге, тимчасо­ве вивільнення грошових коштів відбувається і в результаті незбігу часу реалізації готової продукції і часу закупівлі сировини й матеріа­лів для нового виробничого циклу. По-третє, частина оборотного капіталу, а саме - гроші, призначена для виплати заробітної плати. По-четверте, частина прибутку виділена для нагромадження. Ці гроші не можуть бути використані за призначенням, доки не досягнуть певного мінімуму. До цьго вони є тимчасово вільними. Нарешті, по-п'яте, - це гроші, призначені для нагромадження всіма верствами населення. Останні акумулюються в ощадних касах, страхових товариствах, які разом з банками здійснюють кредитні операції.

Позичковий капітал у пороцесі свого руху, як і будь-який інший капітал, повинен не лише зберегтися у своїй початкове авансованій сумі грошей, але й зрости, тобто принести своєму власнику доход. Цей доход виступає у формі процета. І тут виникає принаймні два питання. По-перше, за що платить той, хто бере гроші в позику? По-друге, звідки беруться гроші у позичальника для виплати процента?

Відповідаючи на перше питання, треба згадати, що гроші у фо­рмі позичкового капіталу набувають додаткової споживної вартос­ті, а саме - приносять прибуток.

Отже, позичальник, беручи в позику певну суму грошей, опла­чує їх власнику саме цю потенціальну можливість отримати прибуток. І процент, який сплачує позичальник, не є ціною грошей, взятих у позику, адже гроші не можуть мати ціну. Він виступає лише як плата за споживну вартість тих грошей. А такою споживною вартістю є властивість приносити прибуток.

Але звідки може взятися прибуток? Очевидно, що той, хто бере гроші в позику, повинен їх застосовувати продуктивно, тобто застосовувати їх там, де створюється й реалізується вартість і додаткова вартість. Таким місцем у першу чергу є виробництво.

Чим визначається рівень (ставка) процента? У зв'язку з тим, що процент є "ціною"8 капіта-лу-товару, величина його регулюється попитом

на позичковий капітал і його пропозицією. Але це не говорить про те, що процент не має ніяких обмежень. Враховуючи, що процент є частиною прибутку, він не може бути більшим від його загальної суми, навіть дорівнювати їй. Тому середня норма прибутку складає верхню, максимальну межу процента. Мінімальна межа не підда­ється точному визначенню. Вона може впасти до найнижчого рівня, близького до нуля. Але тоді активізуються протидіючі фактори, які піднімуть її вище цього мінімума. В цих межах (верхньої і нижньої) позичковий процент визначається пропозиці­єю позичкового капіталу й попитом на нього.

25.Акціонерний капітал і акціонерні товариства.

Акціонернітовариства (корпорації) - цепідприємства, капіталякихскладається з грошовихкоштіврізнихвкладників, об'єднаних шляхом продажу ціннихпаперів. Так виникаютьпідприємства з колективним, асоційованимкапіталом.

Організацієюакціонерноготовариства (AT) займаєтьсяініціативнагрупа — засновники, котрівивчаютьможливості та умовимайбутньогозастосуваннякапіталу у певнійгалузі, йогонеобхіднийобсяг і більш-меншреальну норму прибутку на вкладенийкапітал.

Первиннийкапіталакціонерноготоваристваформується як з капіталузасновників (внутрішніджерела), так і шляхом продажу ціннихпаперів (акцій та облігацій) населенню (зовнішніджерела).

Післяформуванняакціонерногокапіталу, якийвідповідаєобсягам, передбаченим у статуті, реєстрації у відповідних органах, скликаютьсязагальнізбориакціонерів, на якихобираються: правліннятовариства, наглядова рада і ревізійнакомісія. Процесутворенняакціонернихтоваристврегулюєтьсязаконодавствомкожноїкраїни.

Засновникамиакціонерноготоваристваможуть бути юридичні та фізичні особи, якіпридбаютьакції. Вономоже бути створено і однієюособоюабоскладатися з однієї особи у разіпридбання одним акціонеромусіхакційтовариства.

Для створенняакціонерноготовариствазасновникимаютьздійснитипідписку на акції, провести установчізбори і державнуреєстраціютовариства.

Установчим документом акціонерноготовариства є його статут (положення). Вінмаєміститивідомості про найменуваннятовариства і йогомісцезнаходження; мету і предмет діяльності; розмір статутного капіталу; умовищодокатегоріїакцій, щовипускаютьсятовариством, та їхнюномінальнувартість і кількість; права акціонерів; органиуправління контролю, їх склад і компетенцію та порядок ухвалення ними рішень, а такожіншівідомості, передбаченізаконодавством.

Вищим органом управлінняакціонернимтовариством є загальнізбориакціонерів (не менше одного разу на рік), на якихкожний з учасниківмаєкількістьголосів, пропорційну до кількостізвичайнихакцій ( відповідно до принципу "одна акція - один голос").

Якщохтосьізакціонерівволодієнайбільшою (порівняно з іншими) часткоюакцій, то цеозначає,щовін є власником контрольного пакету акцій. Контрольний пакет - цетакачасткакапіталуакціонерноготовариства, котразабезпечуєїївласникубільшістьголосів на зборахакціонерів і, внаслідокцього, даєйомуможливістьповногорозпорядженнямайном та контролю за діяльністюкорпорації. Теоретично контрольний пакет дорівнює 50% акцій плюс одна. Насправдітакаумова не завждиобов'язкова. Інколиконтрольний пакет акційможескладати 20-25% і меншевідїхобсягу. Цепов'язано з тим, що, по-перше, не всіакціїдають право голосу йоговласнику; по-друге, трапляєтьсярозпорошенняакційвнаслідокзначногозростаннякількостіакціонерів; по-третє, в загальнихзборахтовариства, як правило, не береучастізначначастинадрібних і середніхвласниківакцій, а такожті, щомешкає в іншихабовіддаленихнаселених пунктах та за кордоном. Тому для великихкорпорацій величина контрольного пакету акційскладає 3-5%, щодаєзмогуїхвласникамзначнорозширити сферу свогопанування над чужим капіталом за допомогоюсистемиучасті.

Управлінняпоточними справами AT міжзборамиакціонерівздійснює рада директорів, котраобирається на загальнихзборах. Своєючергою рада директоріввизначає штат керівних та іншихпрацівниківтовариства, структуру і ціліфункціонуваннякорпорації.

Отже, володіннявласністю, управління і розпорядження нею в AT розділені, щостворюєможливості для різноманітнихманіпуляцій з акціонернимкапіталом.

26.Реальний та фіктивний капітал. Засновницький прибуток акціонерних товариств.

Акціонернетовариство – підприємство, капіталякогоутвор за рахуноквнесківйоговласників(акціонерів) шляхом придбання ними акцій. Капіталутворений таким чином називакціонерним. Участь у АТ виражається у володінніакціями. Мотивом купуватиакції є можливістьотрим/не отримдохід на вкладенікошти у формідивіденду. Дивіденд – частинаприбутку АТ, яка виплачвласникамакціїзгідно з розмірамивкладеногокапіталу.Іззагальноїсумиприбуткувираховвидатки на розвиток і модернізаціюв-ва, виплати за проценти і кредит. Сума яка залишділиться на заг к-стьакцій. Акції – ціннийпапір, якийсвідчить про певнийвнесок у капітал АТ і дає право їївласнику на отриманнячастиниприбуткупідпр у виглядідивіденду.

За типом АТ:1) публічні – можездійснювпублічне і приватнерозміщенняакцій 2)приватні – к-стьприватн не можеперевищувати 100 акціонерів, тількиприватнерозміщення.

Подальшийрухакцій (купівля-продаж) здійсннафондовійбіржі, яка виступає як вториннийринокціннихпаперів. Тут реалізаціяздійсн за ринковимицінами. На практиціцяцінамаєназву курс акцій. Ціназалежитьвідпопиту і пропозиції. Різницяміжкірсовоювартістюакцій і сумою дійсновкладеного у підприємствокапіталуназивзасновницькимприбутком. Зрозвитком АТ відбувсвоєріднероздвоєннякапіталу – реальний(промисловий) та фіктивний(йоговідображають у ціннихпаперах). Реальнийфункціонує в процесі в-ва, а фіктивнийнафондовійбіржі.

Фіктивний капітал не є відособленою часткою промислового виробництва і не виконує специфічних функцій у процесі руху реального капіталу та самозростання останнього. Більше того, рух цих капіталів може здійснюватися у протилежних напрямах. Отже, відбувається своєрідна роздвоєність капіталу. З одного боку, існує реальний капітал, з іншого — його відображення в цінних паперах. Реальний капітал функціонує в процесі виробництва, а цінні папери починають своє особливе «життя», самостійний рух на фондовій біржі як фіктивний капітал. Одна з особливостей реального капіталу полягає в тому, що після здійснення кругообігу він повертається до свого власника. Власник же акцій, як зазначалося раніше, не має права на повернення свого грошового капіталу. Щоб його отримати, він повинен продати акції на ринку цінних паперів. При цьому він може одержати більше або менше, ніж вклав в акції, але в будь-якому випадку повернений грошовий капітал не є часткою реально функціонуючого капіталу. Реальний капітал може ще не завершити свого кругообігу; в той же час власник акцій, продавши їх, вже поверне свій грошовий капітал. Тут слід розуміти ще й таке: фіктивний капітал виникає на основі реального (дійсного) капіталу, оскільки за відсутності останнього, який «породжує» прибуток, не міг би виникнути і розвиватися фіктивний капітал, що претендує на отримання відповідної частки прибутку, але сам її не створює*. Фіктивний капітал є товар, що обертається на ринку і має ціну. Він, як зазначалось, рухається поза кругообігом дійсного капіталу, вкладеного у виробництво. Важливо підкреслити, що фіктивний капітал не є чимось випадковим для капіталізму. Він закономірно розвивається на основі позичкового капіталу. Всі цінні папери — це титул на дохід, тобто за своєю економічною сутністю є документами, які віддзеркалюють рух позичкового капіталу. Але капітал, відданий в позичку, в більшості випадків використовується функціонуючим капіталістом і відтворюється в процесі кругообігу промислового капіталу, а потім повертається до власника з процентом. Фіктивний же капітал безпосереднього відношення до руху промислового капіталу не має. Після первинного випуску акцій, коли капітал дорівнює їх вартості, і почав рух як реальний, цінні папери потрапляють на ринок (фондову біржу) і стають об’єктом купівлі-продажу безвідносно до реального ходу відтворення. Одна й та сама акція може бути продана і куплена десятки разів. Ця особливість фіктивного капіталу типова для всіх його форм: векселів, заставних зобов’язань, акцій, облігацій та інших цінних паперів, які виникають у зв’язку з угодами (операціями) позички.

27.Аграрні відносини, їх зміст і місце в економічній системі. Специфіка підприємництва в аграрному секторі

Економ відносини в аграрному секторі – відносини, які виникають з приводу привласнення і використання землі та ін с/г засобів в-ва, а також в-ва, розподілу, обміну і споживання с/г продукції та послуг. Субєктами є: держава, виробничі колективи, індивідуальні виробники. Аграрні відносини є складовою частиною загальної системи економ відносин суспільства. У сучасній світовій економіці сформувалися цілі групи галузей, які технологічно, економічно, організаційно тяжіють до с/г. Процесс їх зближення отримав назву агропромислової інтеграції. В результаті агропромислової інтеграції формуються АПК.

Особливості с/г в-ва: 1)земля головний обєкт виробничих відносин і основний засіб в-ва 2)сезонний х-рв-ва 3)складність і різноманітність економічних звязків 4)переплетіння економ і відтворення природних умов.

28.Суть, причини виникнення та види земельної ренти

Зем рента – нетрудовийдохід, якийотримуєземельнийвласник. Підставою для отримання такого доходу є право власності на землю. Зем рента – економ форма реалізаціївласності на землю. Види: 1) диференціальна – виникаєрізницяміжсуспільною і індивідуальноювартістюпродукціїземлеробства. Надлишок над середнімприбутком і складе зем ренту, яка отрималаназвудиференціальна. 2) абсолютна – різницяміжринковоювартістюпродукції і ціною в-ва. Форми – орендна плата, податок на землю. 3) монопольна – у результатівиникаєрізницяміж монопольною ціною, верхняя межа якоївизначлишеплатоспроможним попитом і вартістюрідкісногоземлеробського продукту у виглядінадприбутку. Цейнадлишок і є монопольною рентою.

29.Економічний цикл та його фази

У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Особливо рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли, які ще називають промисловими.

Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції та контракти на нове будівництво тощо.

Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.

Криза — це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають. Відбувається зниження попиту на товари і виникнення надлишку їх пропонування. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і зростання безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут товарів. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте, і не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Пожвавлення — це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Створюються нові підприємства, зростають ціни і процентні ставки. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, збільшується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, стрімко зростають ціни й процентні ставки, курси акцій та інших цінних паперів, активізується комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, уже закладає основу для наступної нової кризи.

Першопричиною (поштовхом) нової періодичної кризи є скорочення сукупного попиту, і знову все повертається на «круги своя»: починається спад виробництва, зниження зайнятості, зменшення доходів, скорочення витрат тощо.

Обґрунтування чотирифазної структури циклу було запроваджено К. Марксом. Графічно це подано на рис. 18.2, де ОА — загальна лінія розвитку виробництва за значний період; Q — обсяг виробництва; t — час; ВС — ламана лінія руху фаз циклу.

Органічна цілісність циклу виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. При цьому такий перехід здійснюється в основному на засадах ринкових регуляторів. Отже, як правило, — автоматично. Виділяють два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Так, останні були характерні у 90-х рр. для всіх країн СНД, у тому числі й для України, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад 3/5.

Рис. 18.2. Фази економічного циклу

Середні цикли розрізняються за глибиною падіння економіки та за терміном, протягом якого вона повертається в передкризовий стан.

30.Відтворення суспільного продукту

Суспільне відтворення – це постійно відновлювальний  процес виробництва, розподілу, обміну і споживання, тобто виробництво у широкому значенні.

Види: 1) просте- в-во з року в рік повтор в незмінних масштабах. Відбув за умов, коли вся додаткова вартість буде використовуватись на задоволення особистих потреб товаровиробника

2)розширене – в-во з року в рік повтор у зростаючих масштабах. Відбув за умови, коли частина додатк вартості буде використовув для нагромадження.

3)*В економіці інколи спостерігається і звужене відтворення.

Воно характеризується повторенням суспільного виробництва в обсязі, що є мен-шим, ніж у попередньому періоді.

Це може відбуватися внаслідок економічних криз, природних катаклізмів, сти-хійного лиха, а може бути і результатом суб’єктивної некомпетентної економічної по-літики держави, її владних структур і суб’єктів господарювання.

Історія економіки та економічної думки

1.Предмет, об’єкт і завдання курсу. Підходи та критерії до проблеми періодизації “Історія економіки та економічної думки».

Предметом ІЕіЕД є вивчення виникнення і розвитку економічних ідей, течій і шкіл, формування і розвиток економічної науки як особливої системи знань.. Спільним об'єктом економічних наук є господарська сфера (підсистема) суспільства.

Завданнями історії економіки є такі:

1) з'ясування того «що, коли і де відбулося?» в господарській сфері;

2) узагальнення та аналіз господарського досвіду;

3) з'ясування логічних причинно-наслідкових зв'язків економіч­них процесів і явищ під час певних історичних подій;

4)показ нерозривного зв'язку історії економіки, економічної теорії та історії економічної думки як єдиної історико-економічної науки.

Поряд із цим Історія економічної думки виконує такі завдання:

1) пізнання основних тенденцій та чинників розвитку економіч­ної думки;

2)розкриття еволюції світової економічної теорії в єдності до­мінантних наукових парадигм;висвітлення змісту провідних теоретичних напрямів, течій та наукових шкіл на основі розкриття особливостей їх методоло­гічних принципів та теоретичних основ;

3) установлення їх взаємозалежностей, спадкоємності та роз­біжностей;

4)пізнання основних напрямів сучасної економічної думки,розуміння їх теоретичних джерел, методологічних особливостей,провідних наукових ідей та тенденцій розвитку;

5) набуття уявлення про структуру наукового інструментарію сучасного теоретикоекономічного дослідження, формування у студентів на цій основі ширших аналітичних можливостей.