4.Визначальні положення теорії співвідношення факторів виробництва Хекшера – Оліна, доповнення п.Самуельсона-Джонса та «парадокс» Леонтьєва і його пояснення.

Згідно з цією теоремою, кожна країна експортує ті товари, для виробництва яких вона має відносний надлишок факторів виробництва, і імпортує ті товари, для виробництва яких вона відчуває відносну нестачу факторів Хекшер та Олін започаткували теорію факторонаділеності, яка на сьогодні у концентрованому вигляді зводиться до 4 теорем: - кожна країна має порівняльні переваги щодо випуску товару, вир.во якого потребує значних витрат відносно надлишкового фактора (теорема Хекшера-Оліна); - вільна торгівля, зрівнюючи факторні винагороди між країнами, слугує заміною зовн мобільності факторів вир.ва (теорема П. Самуельсона або вирівнювання цін факторів); - зростання відносних цін товарів призводить до винагороди того фактора, який ефективно використовується у вир.ві товару і скорочує реальні винагороди іншого фактора (теорема Столпера-Самуельсона); - зростання пропозиції одного з факторів вир.ва у разі постійності інших змінних призводить до зростання випуску товару, який виробляється за інтенсивного використання цього фактора, і до скорочення випуску інших товарів (теорема Рибчинського). У 1954 р. амер. економіст Василій Леонтьєв застосував теорію Хекшера-Оліна до аналізу зовн торгівлі США, а саме: розрахунку повних витрат праці і капіталу на експорт й імпорт. Згідно з робочою гіпотезою, США повинні були експортувати капіталомісткі товари, а імпортувати – трудомісткі. Однак результат виявився зворотним (експортувалася трудомісткіша і менш капіталоємна продукція, ніж імпортувалася) і дістав назву «парадокс Леонтьєва». Було встановлено, що відносний надлишок капіталу в США не впливає на зовн торгівлю. Леонтьєв пояснює цей парадокс за рах поділу праці на більш і менш кваліфіковану. Тобто США експортували ті товари, вир.во яких в інших країнах було неможливе або неефективне внаслідок нижчої кваліфікації робітників. Імпорт же капіталомістких товарів був пов’язаний з результативнішим ефектом його застосування у країнах з надлишком інших факторів вир.ва – землі або праці. В. Леонтьєв, досліджуючи цей парадокс, створив модель «кваліфікації робочої сили», відповідно до якої у вир.ві задіяні не 3 фактори (праця, земля, капітал), а 4 – кваліфікована праця, некваліфікована праця, земля і капітал. Практичними висновками даної моделі стало те, що відносний надлишок фахового персоналу і висококваліфікованої роб. сили зумовлюють експорт товарів, виготовлення яких потребує кваліфікованої роб. сили, а надлишок некваліфікованої роб. сили сприяє експорту товарів, для ви.ва яких не потрібна висока кваліфікація.

5.Модель технологічного розриву М. Познера.

Основи цієї моделі вперше були створені у роботі англійського економіста М.Познера.Відповідно концепції Познера, торгівля між країнами може бути виникнень технологічними змінами, виникаючими в одній будь-якій галузі країни, ця країна приймає порівнянні переваги : нова технологія дозволяє виробляти товари з найменшими збитками. Коли новина складається з виробництва нового продукту, то підприємець у країні новаторів в певний період часу молодіє, так названу квазілеонополіею, тобто одержує додатковий прибуток експортуючи новий товар. Таким чином концепція Познера припускає, що зовнішня торгівля здійснюється навісно при однаковому володінні країнами факторами виробництва. У наслідок технічних новин утворюється технологічний розрив поміж країнами, вододіючими ними, а також країнами їх не маючими . Цей розрив поступово буде перемагати, тому що інші країни почнуть копіювати нововведення країни новатора. Та поки розрив не переборено торгівля новим товаром виробленим завдяки новим технологіям буде тривати Модель Познера передбачає те, що обидві торгуючі країни виграють завдяки нововведенню в одній, передовій у технологічному віднесенні країні. Більш того, по ходу розповсюдження нової технології за межами країни-новатора менш розвита країна продовжує вигравати, а більш розвита втрачає свої привелегії.

6.«Ромб» національних конкурентних переваг Майкла Портера.

Теорія конкурентних переваг розроблена та обґрунтована американським економістом Майклом Портером у 1991 р. У цій теорії запропоновано принципово новий підхід до проблем міжнародної торгівлі, який базується на твердженні, що на міжнарод­ному ринку конкурують фірми, а не країни. Тому, на думку М. Портера, необхідно усвідомити, як фірма створює та утримує конкурентну перевагу, для того щоб з’ясувати роль країни у цьому процесі.

Основною одиницею конкуренції, за М. Портером, є галузь як група конкурентів, що виробляють товари або надають послуги та безпосередньо змагаються між собою. Успіх як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках залежить від правильно визначеної конкурентної стратегії. На вибір останньої стосовно певної галузі впливають два головні чинники: структура галузі, тобто особливості конкуренції, та позиція, яку посідає фірма в галузі.

Особливості конкуренції в галузі залежать від п’яти факторів (або сил, за М. Портером):

• можливість появи нових конкурентів;

• вірогідність появи або ступінь впливу товарів-замінників;

• поведінка постачальників;

• поведінка споживачів;

• суперництво існуючих конкурентів між собою.

Значення кожного з цих факторів зумовлюється його основними технічними та економічними параметрами. Крім того, ці фактори визначають прибутковість галузі, оскільки впливають на ціни, що встановлюють фірми, їх витрати, капіталовкладення тощо.

Позиція, яку посідає фірма в галузі, пояснюється наявною конкурентною перевагою (нижчі витрати або диференціація товарів) та масштабністю мети, на яку орієнтується фірма. Залежно від сфери конкуренції та наявної конкурентної переваги фірмам пропонуються такі типові конкурентні стратегії: лідерство за рахунок економії на витратах; диференціація; фокусування; сфокусована диференціація.

Особливості міжнародної конкуренції, за М. Портером, виокрем­люють два типи галузей залежно від особливостей конкуренції:

• множинно-національні галузі, для яких характерна докорінна різниця у конкретному середовищі в окремих країнах, що не дозволяє здійснювати єдину конкурентну стратегію фірми на зовнішньому ринку;

• глобальні галузі, де існує світове конкурентне поле й фірма може застосувати уніфіковану конкурентну стратегію. Тут фірма може використовувати: 1) конфігурацію діяльності, тобто розміщення окремих її видів (наприклад, виробничі чи збутові підрозділи відповідно до рівня їх національного оподаткування) в різних країнах; 2) координацію діяльності філіалів (обмін загальною інформацією, ноу-хау, узгодження виробничої або торговельної політики) з метою спільної економії на витратах у межах усієї фірми.

Складовою теорії М. Портера виступають детермінанти конкурентних переваг країни, у межах яких відокремлено чотири параметри країни, що формують конкурентне середовище для місцевих фірм і впливають на її успіх у міжнародній діяльності:

• параметри факторів виробництва (наявність факторів, ієрархія факторів і механізми та динаміка їх створення);

• рівень попиту на внутрішньому ринку країни базування фір­ми, високі параметри якого виступають як підтримуючий і страховий фактор у разі операцій на зовнішньому ринку;

• наявність у країні базування галузей-постачальників або інших галузей, що конкурентоспроможні на світовому ринку;

• близькість національних моделей стратегії та структури фірми до глобальних параметрів;

• рівень внутрішньої конкуренції, яка впливає на діяльність фірми на зовнішньому ринку.

Крім того, в моделі детермінант конкурентної переваги країни передбачені такі фактори, як уряд і випадок. Роль уряду може полягати як у посиленні, так і послабленні всіх чотирьох складових конкурентної переваги країни. А випадок — це подія, яка має мало спільного з умовами розвитку в країні і на яку не можуть впливати ані фірми, ані національні уряди (визначні технологічні досягнення, різкі зміни цін на ресурси, значні коливання кон’юн­ктури світових фінансових ринків, політичні рішення зарубіжних урядів, війни тощо).

Країни досягають успіху в тих або інших галузях завдяки тому, що середовище в цих країнах розвивається динамічніше і прогре­сивніше, формуючи умови для створення та реалізації фірмами власних конкурентних переваг як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках.

7.Сутність теореми А. Рибчинського.

Теорема Рибчинського — у теорії Хекшера-Оліна збільшувана пропозиція одного з факторів виробництва приводить до збільшення виробництва і доходів у тій галузі, де цей фактор використовується відносно більш інтенсивно, і до скорочення виробництва і доходів у галузі, де цей фактор використовується відносно менш інтенсивно. Зміст теореми Рибчинського полягає у тому, що збільшення одного фактора виробництва (наприклад, капіталу) повинно зумовити абсолютне розширення виробництва того товару, випуск якого пов'язаний з відносно інтенсивнішим використанням саме цього фактора (порівняно з іншим, наприклад, працею) і до скорочення виробництва іншого товару, випуск якого засновується на посиленому використанні іншого фактора (тобто праці).

Якщо капіталоозброєність праці в економіці у цілому зростає, то виробництво розширюється саме у капіталомісткій галузі, тоді як у праце -місткій галузі обсяг виробництва скорочується. Отже, збільшення пропозиції і використання одного з факторів виробництва веде до непропорційно більшого зростання виробництва і доходів у тій галузі, в якій цей фактор виробництва використовується найбільш інтенсивно, і зменшення виробництва і доходів у галузі, в якій він застосовується менш інтенсивно. Таке співвідношення дозволяє встановити зв'язок між розвитком зовнішньої торгівлі та економічним зростанням.

Т. Рибчинський, досліджуючи результати впливу зовнішньої торгівлі на розвиток внутрішнього ринку і формування його структури, висловив думку, що за незмінності цін на товари і фактори виробництва, збільшення одного виду виробництва завдяки успішному експорту зумовить скорочення випуску і частку інших галузей. Така ситуація найбільш показова для малих країн - Голландії (так звана голландська хвороба), Великої Британії, Норвегії та інших країн, в яких унаслідок інтенсивної розробки родовищ корисних копалин відбулось прискорене перетікання ресурсів із галузі в галузь. У Голландії, наприклад, превалююча орієнтація ресурсів на видобуток нафти погіршила умови економічного розвитку машинобудівної галузі.