4.3. Методи прогнозування розміщення продуктивних сил

Прогнозування розвитку і розміщення господарства країни, його окремих регіонів, галузей, міжгалузевих комплексів є найважливішим завданням і складовою частиною науково – дослідних робіт з розміщення продуктивних сил і регіональної економіки. Прогнози – це наукове обґрунтування програм, а на їх основі розробляються плани розвитку. Дотримання послідовності виконання «прогноз – програма – план» гарантує раціональне управління розвитком та розміщенням галузей і регіонів.

Прогнозування – складний процес, зумовлений необхідністю враховувати багато факторів та імовірності змін їх впливу на розвиток за різні інтервали часу.

Мета прогнозування – створити науково обґрунтовані умови для сучасного і майбутнього регулювання соціально – економічного розвитку. Кінцевим його продуктом стає план: директивний (обов’язків для виконання), як у ра-дянській економіці, або індикативний (рекомендаційний), характерний для ринкової економіки. Розрізняють прогнози за часом прогнозування: короткострокові (до двох років), середньострокові (від 3 до 10 років), довгострокові ( понад 10 років). Найпоширеніші (65 %) короткострокові прогнози. Для них характерний і найвищий ступінь імовірності прогнозованого результату.

Прогнози поділяються за масштабом прогнозованих об’єктів і території прогнозування:

• мікрорівень (підприємства, фірми та ін.) – прогнозуються зміни ринкового попиту на власну продукцію і відповідно до нього – обсяги виробництва та асортимент продукції (послуг), впровадження нових технологій і випуск нового товару;

• мезорівень – прогнозування полягає у розробленні галузевих і регіо-нальних (територіальних) прогнозів, які потрібні для адміністративно – територіальних одиниць або економічних районів. Державне галузеве прогнозування стосується переважно проблемних галузей, майбутній розвиток і розміщення яких не в змозі регулювати навіть найбільші компанії світу;

• макрорівень – прогнози розробляються для країни в цілому. Вони можуть бути галузевими (для здійснення кардинальних перетворень у розвитку й розміщенні великих галузей), проблемними (для розв’язання актуальних проб-лем), комплексними;

• глобальний рівень – складаються комплексні соціально – економічні та екологічні прогнози розвитку людства.

За напрямами прогнозування розрізняють науково – технічні, економічні, соціальні, екологічні, військово – політичні та комплексні прогнози.

За особливостями (методами) дослідження прогнози бувають пошуковими і нормативними.

Сучасна негативна економічна ситуація в Україні призвела до значного зниження рівня прогнозних досліджень. Замість галузевих і регіональних прогнозів розробляються програми розвитку, в яких або зовсім немає елементів прогнозування, або вони виконані на низькому рівні. Розробляються переважно програми розвитку окремих пріоритетних галузей або міжгалузевих комплексів.

Проте в країні є й позитивний досвід, пов'язаний із прогнозно – програмними дослідженнями при створенні деяких спеціальних економічних зон, впровадженням міжнародних програм комплексного еколого – економічного напряму та ін. розроблення цих програм зазвичай фінансується іноземним капіталом. Ще кращих успіхів досягли відомі компанії, що мають значний досвід страте-гічного планування, котре неможливе без прогнозних досліджень. Це ВАТ «Концерн «Стірол», ЗАТ «Кондитерська компанія «АВК», АТЗТ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод» (торгова марка «Олейна») та ін.

Перелік галузей економіки, для яких розробляються прогнози та програми розвитку, порядок і терміни їх складання визначає Кабінет Міністрів України.