Питання для самоконтролю
Що вважається критерієм ефективності розміщення продуктивних сил?
Перелічте показники ефективності розміщення продуктивних сил.
3. За якими показниками розраховується ефективність розміщення продук-тивних сил?
4. Назвіть загальні закономірності розміщення та територіального розвитку суспільного виробництва.
5. Що являє собою комплексний розвиток господарства економічних районів?
6. Розкрийте зміст понять «прогнози» та «прогнозування».
7. Що є метою прогнозування?
8. З яких рівнів складаються прогнози?
9. Перелічите напрями прогнозування.
Лекція 5. Наукові основи формування економічних районів
5.1. Економічне районування України
Всі країни світу характеризуються суттєвими територіальними відмінностями, зокрема, великою своєрідністю спеціалізації і структури виробництва, які обумовлені природними, економічними, соціальними, історичними умовами. На цій об'єктивній основі розвивається внутрішньодержавний територіальний поділ праці і формуються своєрідні природно-господарські утворення, які ха-рактеризуються певною спеціалізацією, – так звані економічні райони. Їх виділення, вивчення, прогнозування розвитку і лежить в основі економічного районування країни.
У найбільш узагальненому трактуванні районування – це загальнонауковий метод систематизації інформації в найрізноманітніших цілях. Виходячи з цього, економічне районування – це метод систематизації інформації про територіальну організацію продуктивних сил і територіальні відмінності соціально-економічного життя країни. В той же час, згідно із змістом цієї категорії, економічне районування – це процес поділу країни на економічні райони, які історично склалися в процесі розвитку і розміщення продуктивних сил, господарського освоєння території. Кожен економічний район відрізняється своїми суспільно-територіальними властивостями і повинен розвиватися згідно з індивідуальною стратегією розвитку продуктивних сил, яка б виходила із загальнодержавних цілей і можливостей та ресурсів відповідної території.
Вивченням продуктивних сил економічних районів, обгрунтуванням стратегії їх соціально-економічного розвитку займається економічне районування, яке в цьому ракурсі виступає як наука, – важлива складова в палітрі економічної науки. Економічне районування – найважливіша передумова дієвого регіонального програмування, проведення ефективної державної регіональної політики. Методологічні основи економічного районування закладені в дослід-женнях цілого ряду учених, зокрема, в працях М.М. Колосовського, М.М. Баранського, П.М. Алампієва, Ю.Г. Саушкіна, А.М. Колотьевського, І.В. Ні-кольського та інших. Плідно працювали у галузі економічного районування такі українські вчені, як О.Г. Діброва, К.Т. Воблий, М.М. Паламарчук, Ф.Д. Заставний, М.Д. Пістун, Д.І. Шаблій, А.Т. Ващенко, В.О. Горленко, Л.М. Корецький, С.С. Мохначук, В.А. Поповкін.
Виділяють два основні види економічного районування: загальне (або інтегральне) і галузеве. Інтегральне районування відображає просторову взаємодію всіх компонентів загально географічних комплексів на певній території. Це районування передбачає розчленовування території як цілісного природно – соціо – економічного явища. Загальне районування охоплює природу і все народне господарство певної країни зі всіма його галузями і зв'язками.
Інтегральне районування здійснюється на двох рівнях:
– макрорівень (для України це виділення трьох економічних мак-рорайонів);
– мезорівень (від 5-ти до 10-ти мезорайонів).
Галузеве економічне районування поділяє територію країни на окремі райони, виходячи з однієї певної ознаки – однієї галузі виробництва. Отже, галузевий район – це територія з підвищеною концентрацією виробництва продукції або послуг відповідної галузі, що характеризуються специфічними місцевими умовами, їх структурою, проблемами і перспективами розвитку, його територіальною організацією і положенням в системі міжгалузевого господарського комплексу. Галузеве районування є обов’язковою аналітичною передумовою встановлення меж інтегральних районів.
Удосконалення сітки економічного районування – безперервний процес, в основі якого лежить розвиток продуктивних сил під впливом науково–технічного прогресу, концепції стійкого розвитку. На вдосконалення системи економічного районування впливає і трансформація правового, інвестиційного, економічного простору, а також науковий пошук і створення нових знань у галузі складних природно – суспільних стосунків і їх територіальної організації.
Створення незалежної української держави супроводжується помітними змінами в галузевій структурі виробництва і розміщення продуктивних сил, розселенні населення і розвитку міст, в переорієнтації колишніх загальносоюзних зв’язків на внутрішньо – і міжреспубліканські. Посилюється увага до збалансованості розв’язання цілого ряду нових наукових і прикладних проблем, серед яких одне з центральних місць займає проблема вдосконалення адміністративно-територіального устрою та економічного районування.
Загальноекономічне (інтегральне) районування України
національно-політико- .адміністративно- адміністративний територіальний
устрій поділ
економічне макрорайонування
(основні райони)
групи адміністративних областей
економічне мезорайонування
(адміністративні області,
Автономна республіка Крим)
економічне мікрорайонування
(групи низовних адміністративних районів,
локальні господарські утворення:
вузли, центри)
Рис. 1. Загальноекономічне районування України
Головне завдання економічного районування – прискорити ріст продуктивності суспільної праці. Економічне районування повинно науково обґрунтовувати розвиток територіально-виробничих комплексів, встановити всі прогресивні тенденції в розвитку географічного поділу праці, міжрайонних і внут-рішньорайонних зв’язків. В Україні ще не вдосконалене економічне районування, але поглянувши на роботи наших вчених можна сказати, що через деякий час в нашій країні будуть створені комплекси підприємств на основі тісних виробничих зв’язків, з врахуванням природних і трудових ресурсів, економіко-географічного положення та транспортних умов.
Для України, що має різноманітне багатогалузеве матеріальне вироб-ництво, складну територіальну структуру і неоднакові рівні економічного розвитку окремих територіальних частин, економічний районування має дуже важливе значення.
Після проголошення незалежності України в 1991 р., виникли природні, соціально – економічні, історичні причини, що обумовили необхідність нового районування країни. При цьому територія була розділена на 9 економічних районів: Донецький, Придніпровський, Північно-східний, Причорноморський, Столичний, Подільський, Центральний, Північно-західний, Карпатський.
Таблиця 5.1