8.3. Паливно – енергетичний комплекс України

Паливно – енергетичний комплекс (ПЕК) є невід’ємним структурним підрозділом народно – господарського комплексу України, який безпосередньо впливає на розвиток усіх без винятку галузей промисловості і сільського господарства. Так як ПЕК є базовим в економіці держави, то закономірно, що у всіх країнах з розвиненою економікою інвестиції в його розвиток складають більше 40 % сумарних капітальних вкладень у промисловість.

Паливно – енергетичний комплекс (ПЕК) складається з групи галузей промислового виробництва, які спеціалізуються на видобуванні, збагаченні, переробці і споживанні твердого мінерального, рідкого і газового палива. Структура ПЕК України формується з урахуванням паливно – енергетичного балансу, який склався і відображає територіальну специфіку видобування (виробництва) і споживання паливних та енергетичних ресурсів.

Паливна промисловість країни складається з кам’яновугільної, нафто – і газодобувної, торф’яної та нафтопереробної галузей.

Вугільна промисловість представлена видобуванням кам’яного та бурого вугілля. Вугільні шахти зосереджені переважно у центральній та північній частинах Донецької і південної частини Луганської областей. За обсягом видобутку палива у натуральному вираженні вугільна промисловість займає перше місце серед інших галузей. Тут зосереджено більшість робітників і основних фондів паливної промисловості. Основним районом видобутку кам’яного вугілля є Донецький вугільний басейн. Тут видобувають вугілля на 295 кам’яновугільних шахтах.

Основними ділянками вугледобування шахтним способом є шахта з комп-лексом наземних і підземних споруд та енергосиловим господарством, вуглезбагачувальна фабрика, транспортні комунікації та водогосподарські споруди, районні енергетичні центри, складське господарство, підприємства та заклади невиробничої сфери. З вугільною промисловістю напряму або не напряму пов’язана діяльність понад 40 % міського населення Донецької та Луганської областей.

Вугільні шахти зосереджені у центральній і північній частинах Донецької області і південної частини Луганської області. Коксове вугілля видобувають переважно у центральній частині Донецької області в районах Єнакієвому, Горлівки, Макеєвки, Донецька, Красноармійська), а також у Краснодонському і Кадієвському районах Луганської області. В Антрацитівському, Лутугинському та Алчевському районах Луганської області видобувають більше енергетичного вугілля. Собівартість вугілля Донбасу висока, але на більш сучасних шахтах вона не набагато вища у порівнянні із середньою собівартістю вугілля у Кузнецькому басейні Росії.

До 7 млн тон кам’яного вугілля видобувають у Львівсько – Волинському кам’яновугільному басейні. Запаси вугілля тут невеликі, тому на перспективу в басейні будуть працювати лише дві шахти з 15 діючих.

Дніпровський буровугільний басейн розташований переважно на Правобережжі України і об’єднує родовища Житомирської, Вінницької, Кіровоградської, Київської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Басейн поділяється на 12 буровугільних районів, в яких нараховується більше 100 родовищ. Запаси вугілля, які можна видобувати відкритим способом, розподіляються на 58 родовищ. Більш за все таких родовищ у Кіровоградській (29), Дніпропет-ровській (19) і Черкаській (5) областях. За останні роки його видобуток склав 1,6 – 1,4 млн тон.

Буровугільна промисловість України об’єднує великі механізовані вуглерозрізи, шахти, вуглебрикетні фабрики, а також додаткові підприємства.

Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками, хоч потенційні можливості видобутку нафти значно більші. Внаслідок повного вичерпання нафтових родовищ у старопромислових західних районах поряд із пошуком і видобуванням нафти у східних районах широко розвертається геологічна розвідка шельфової зони Чорного і Азовського морів, а також Причорноморської низини, де в останні роки видобувають промислову нафту.

Зараз перше місце по видобутку нафти займає Лівобережна частина України, де працюють нафтогазові управління у Чернігівській області на базі Гне-динцевського і Прилуцького родовищ, в Сумській – на основі Охтирського і Качанівського, у Полтавській – на базі Сагайдацького, Зачепилівського, Радченківського родовищ. Тут видобувають більшість нафти України. На другому місті Прикарпатська нафтогазоносна провінція, де працюють нафтогазовидо-бувні управління – Бориславнафтогаз і Долинонафтогаз. Поки що масштаби видобутку нафти тут невеликі, тому що вичерпані наявні запаси і недостатній рівень пошукових робіт.

Собівартість видобутої в Україні нафти відносно висока, оскільки видобуток її найбільш прогресивним фонтанним способом практично завершений. Вартість нафти у районах споживання значною мірою визначається витратами на її транспортування, що залежить від діаметру трубопроводу, складу у сірій нафті парафіну, потужності нафто перекачувальних станцій.

Через територію України з Росії у Західну Європу пролягає нафтопровід «Дружба», а також нафтопроводи до Кременчука й Лисичанська. Почато будівництво нафтопроводу «Одеса – Броді» з Одеси до Кременчука і з Одеси через Броди до Гданська (Польща). За допомогою іноземних інвесторів триває будівництво нафтового терміналу у м. Южному біля Одеси потужністю 40 млн тон.

Зараз жоден з економічних районів України не забезпечений власною нафтою і нафтопродуктами.

Нафтопереробна промисловість. В Україні діє Лисичанський, Кременчутський, Херсонський, бердянський, Дрогобицький, Львівський нафто пере-робні заводи.

Потужність нафтопереробної промисловості складає 60 млн тон річної первинної переробки. Однак використовуються вони тільки на 22,3 % при переробці нафти, на 31 % – при виробництві бензину, на 27,4 % – при виробництві дизельного палива і лише на 16 % – при товарному випуску паливного мазуту.

Основним шляхом виходу України з енергетичної кризи є розвідка родовищ, розробка нетрадиційних нафтогазових об’єктів – глибинних зон криста-лічної земної кори на суходолі України та зон гідратоутворення на дні Чорного моря.

Газова промисловість. Це найбільша галузь паливної промисловості України. Використання газу вдвічі дешевше, ніж нафти. Окрім того, з газу виготовляють азотні добрива і синтетичні матеріали.

Галузь сформувалася у повоєнні роки на базі розвіданих у країні родовищ природного газу, найбільшого розвитку набула у першій половині 70-х років.

Першою була засвоєна Прикарпатська нафтогазоносна область. Зараз на неї приходиться 3,1 % всього видобутку газу в Україні. Цей район достатньо перспективний, оскільки газ тут видобувається переважно з незначних глибин. Розвідані запаси газу складають 94 млрд м³. В цілому у Західноукраїнському нафтогазоносному районі прогнозовані запаси нафти й газу складають більше 60 млн тон умовних одиниць палива, причому більша частина сконцентрована в Івано – Франківську.

У Прикарпатті Дашавське родовище використовують для підземного збереження газу, Космацьке газоконденсатне родовище експлуатується з 1969 р. і є цінним для хімічної промисловості, його газоконденсат переробляється на Над-ворнянському нафтопереробному заводі.

Зменшення видобутку газу у Прикарпатській нафтогазоносній області пояснюється вичерпанням його зі старих родовищ, нераціональним видобутком значної частини родовищ, оскільки велика кількість газу залишається під землею. Нещодавно відкриті нові родовища або малопотужні, або ті, що не розроблюються зовсім.

Дніпровсько – Донецьку газоносну область відкрили поряд із покладами нафти у Дніпровсько – Донецькій упадині. Основні родовища газу стали відомими у другій половині 60-х років. Це найбільша в Україні нафтогазоносна область (93,8 % загального видобутку газу у країні). Основні родовища газу у Харківській області (Шебелинське, Кегичівське, Дружелюбовське), Сумській (Рибальське, Качанівське), Полтавській (Солохо-Диканське), Дніпропетровській (Переще-пенське) і Чернігівській (Гнединцівське) областях. Всього тут знайдено 111 газових родовищ, запаси газу в яких складають 785,4 млрд м³. Найбільш велике з родовищ – Шебелинське (80 % усіх запасів газу в Україні), на другому місті по запасах газу – Західнохрестищенське газоконденсатне родовище, яке експлуатується з 1970 р., далі – Гнединцевське нафтоконденсатне родовище – одне з найпродуктивніших в Україні.

Геологорозвідники й сьогодні знаходять нові родовища газу, у тому числі у Луганській і Полтавській областях, що свідчить про багатство надр Дніпровсько – Донецької западини.

У Причорноморсько – Кримській нафтогазоносній області відкрито й експ-луатується 17 газових родовищ із загальними запасами газу 14,3 млрд м³. Най-більші з них Галиценське, Джанкойське, Глебівське, Єленівське, Задорне, Стрі-лецьке. На дні Чорного моря геологи знайшли ряд перспективних газових підвищень (підземних і підводних структур).

Специфічною рисою розміщення газодобувної промисловості є високий рівень її територіальної концентрації та орієнтація видобутку на самих вигідних умовах експлуатації родовищ.

Приблизно 4/5 видобутого природного газу спрямовується на задовільнения попиту споживачів. Використання газу у комунальному господарстві має сезонний характер. Оскільки газ протягом року подається рівномірно, актуальним завданням є будівництво газосховищ.

Супутні гази, які є на деяких невеликих нафтових родовищах – дуже цінна сировина для промисловості органічного синтезу. З них на газобензинових заводах виготовляють бензин.

Велику роль у паливному балансі відіграє утилізація промислових газів і виробництво ненатурального газу з твердого палива. У Донбасі (Лисичанську) здійснюється підземна газифікація вугілля.

Окрім комунально – будівельного сектора й автотранспорту важливим є також використання природного газу у нафтохімії, продуктом якої є синтетичні матеріали. На комунально – будівельні послуги витрачається 17 млрд м³ газу на рік, а на виготовлення електроенергії – понад 34 млрд м³газу на рік.

Через 9 областей України пролягає газопровід Уренгой (Західний Сибір) – Ужгород і газопроводи внутрішнього значення: Шебелинка – Полтава – Київ; Шебелинка – Дніпропетровськ – Кривий Ріг; Шебелинка – Одеса; Дашава – Львів; Дашава – Київ та ін., які зараз в основному перекачують імпортне газове паливо. Найбільшим газовим сховищем є Богородчанське (Івано-Франківська область) ємністю 15 – 17 м³ газу.

Торф’яна промисловість – одна з найдавніших галузей паливної промисловості. Основні родовища торфу зосереджені у Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Видобуток її невеликий. У вигляді брикетів і кусків торф використовується як паливо. У сільському господарстві його використовують для виготовлення органічних добрив, торфоізоляційних плит. Торф може використовуватися як сировина для виробництва парафіну, масел, фенолів, креоліну.

Електроенергетика є базовою галуззю розвитку економіки. Вона впливає не тільки на розвиток господарства, але й на територіальну організацію продуктивних сил. Будівництво потужних ліній електропередач дає можливість освоювати паливні ресурси незалежно від віддаленості районів споживання. Розвиток електронного транспорту розширює територіальні межі цієї галузі у промисло-вості. Достатня кількість електроенергії притягує до себе виробництво електросталі, алюмінію й інших кольорових металів, в якій частка паливно-енергетичних затрат у собівартості готової продукції значно більша у порівнянні з традиційними галузями промисловості. У ряді районів України (Донбас, Придніпров’я) електроенергетика визначає їхню виробничу спеціалізацію і є основою для формування територіально – виробничого комплексу.

У розвитку і розміщенні електроенергетики в Україні визначними є принципи: концентрація виробництва електроенергетики шляхом будівництва великих районних електростанцій, які використовують дешеве паливо і гідро-енергоресурси; комбінування виробництва електроенергетики і тепла з метою теплопостачання міст та індивідуальних центрів; широкого освоєння гідроенергоресурсів з урахуванням комплексного рішення завдань електро-енергетики, транспорту, водопостачання, іррігації та риболовства; випереджувального розвитку атомної енергетики, особливо у районах з потужним паливно – енерге-тичним балансом.

Розміщення електроенергетики залежить переважно від наявності паливно – енергетичних ресурсів та споживачів електроенергетики. Зараз понад третина електроенергії виробляється у районах споживання і більше 2/3 – у районах її виробництва. Поки що місце для будівництва ДРЕС обирають, враховуючи зручність транспортування палива й електроенергії та екологічну обстановку.

Електроенергія виробляється на електростанціях трьох типів, але провідне місце належить тепловим електростанціям: вони виробляють біля 56 % всієї електричної енергії.

Головні електростанції розташовані у Донбасі: Штерівська, Слов’янська, Луганська. У Придніпров’ї працюють теплові електростанції у Дніпродзер-жинську, Дніпропетровську, Кривому Розі та ін. Ці електростанції працюють на вугіллі Донбасу, використовують відходи вуглезбагачувальних фабрик, а також на природному і промисловому газі.

Окрім того, теплові електростанції розташовані по всій країні.На Заході працюють такі потужні електростанції, як Бурштинська, Ладижинська та ін.

Гідроенергетика базується на використанні природно обновлюваних енергоносіїв – річного стоку, тим самим дає можливість зберегти органічне паливо для майбутніх поколінь, зберегти навколишнє середовище від виділення шкідливих речовин.

Слід відмітити, що собівартість енергії ГЕС у 5-8 разів нижча від собівартості енергії ТЕС на органічному паливі та АЕС.

Ступінь освоєння гідроенергетичних ресурсів світу достатньо висока. Випереджуюче освоєння гідропотенціалу у більшості країн світу пояснюється також перевагами гідроелектростанцій у порівнянні з іншими джерелами:

• ГЕС використовують природно – поновлювальні енергоносії, які не потребують транспортних послуг;

• ГЕС є найбільш маневровим джерелом, який найкращим чином забезпечує проходження нерівномірних графіків завантаження споживачів;

• ГЕС не виділяє ніяких шкідливих речовин у навколишнє середовище;

• обладнання ГЕС характеризується високим ступенем експлуатаційної надійності і має найбільший міжремонтний період;

• собівартість електроенергії на ГЕС у декілька разів нижча, ніж на теплових і атомних;

• ГЕС більш легко піддається автоматизації;

• використання гідроенергії дозволяє забезпечити органічне паливо для наступних поколінь.

В останні роки зростає питома вага атомної енергетики. В Україні працює декілька потужних атомних електростанцій:Запорізька, Рівненська, Хмельницька. На вітчизняних АЕС виробляють 40 % всієї електроенергетики.

Провідне місце з виробництва електроенергії належить Київській, Запорізькій, Харківській областям. На них приходиться біля 60 % випуску продукції електроенергетики країни (відповідно 20, 20, 12 %).

Основну масу виробленої електроенергії споживає промисловість і капітальне будівництво (приблизно 56 %). Друге місце у використанні електро-енергії належить комунальному господарству (12 %). Далі йдуть транспорт (8 %) і сільське господарство (8 %).