3.3 Фактори (чинники) розміщення продуктивних сил

За умови аналізу багатьох факторів, які впливають на розвиток і розміщення продуктивних сил, можливе вивчення й пізнання об’єктивних закономір-ностей при територіальній організації продуктивних сил. Фактори розміщення продуктивних сил – це сукупність аргументів, які обумовлюють вибір місця для окремих підприємств та їхніх груп.

Існують такі групи факторів:

• природно – географічні – кількісні та якісні запаси родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, грунтово – кліматичних та природно – транспортних умов природних ресурсів;

• екологічні – природоохоронні і конструктивні заходи з метою бережливого використання природних ресурсів;

• соціально – демографічні – забезпеченість виробництва трудовими ресурсами;

• соціально – економічні – вартість капіталовкладень, ефективність виробництва;

• техніко – економічні – науково – технічний прогрес, транспортні умови, форми суспільної організації виробництва.

Поряд із закономірностями й принципами розміщення продуктивних сил необхідно також враховувати різноманіття факторів розміщення різних підприємств і розвиток різних регіонів.

Фактори розміщення продуктивних сил – це сукупність виробничих нерівнозначних умов і ресурсів, їх властивостей, вірне використання яких забезпечує високі результати при розміщенні підприємств матеріального виробництва і розвитку господарства регіону.

Розрізнюють такі групи факторів:

• природні ресурси й умови;

• економічні умови.

У доповіді ЮНІДО (Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку) по промисловому розвитку є розділ, присвячений факторам розміщення промисловості, в якому узагальнені точки зору західних економістів. Фактори розміщення включають природні ресурси і умови, трудові ресурси і капітал, урядову політику, транспорт, а також агломераційну економію. Остання складається з економії від масштабів виробництва, локалізаційної економії, а також урбанізаційної і міжгалузевої економії.

Економія від масштабів виробництва означає підвищення рентабельності, пов’язане з вибором оптимального для даного пункту розміщення розміру виробництва, за рахунок чого знижуються втрати виробництва на одиницю продукції. Економія від масштабу є внутрішньою економією, оскільки весь її ефект достається фірмі. Зовнішня економія – це економія, коли розширення вироб-ництва продукції приносить вигоди, частина яких достається іншим підпри-ємствам.

Локалізаційною, або економією, пов’язаною з місцем розташування, називається така економія, яка одержується в результаті концентрації підприємств однієї галузі у декількох крупних містах, центрах, де є у достатній кількості спеціалізована робоча сила, ринок збуту і різноманітні спеціалізовані види обслуговування виробництва.

Одним з головних факторів, які забезпечують фірмі локалізаційну економію, є наявність у даному місці значних ресурсів робочої сили необхідної кваліфікації.

Міжгалузева й урбанізаційна економія виникають в результаті концентрації в одному пункті підприємств декількох галузей промисловості. В цьому випадку появляються можливості взаємного обміну промисловими продуктами, використання послуг науково – дослідних організацій. Знижується вартість необхідних елементів економічної інфраструктури, яка часто є надто великою для підприємств однієї галузі. Економічна інфраструктура є одним з факторів розміщення виробництва, що дозволяє одержати агломераційний ефект. Оскільки вплив цього фактора на розміщення виробництва, розвиток регіону та його інвестиційну привабливість дуже великий, він заслуговує на окремий розгляд.

У найбільш загальному розумінні інфраструктура, як категорія регіо-нальної економіки, це сполучення діючих споруд, будівель, систем і інститутів, які необхідні для нормального функціонування як для виробництва, так і для життя населення визначеної території. У сукупності елементи інфраструктури відображають ступінь освоєння даної території і за своїм значенням поді-ляються на дві групи:

– соціальна інфраструктура – елементи, пов’язані з обслуговуванням населення , які складають матеріальну базу таких сфер, як охорона здоров’я, освіта, культура, відпочинок, спорт, роздрібна торгівля і т.п.;

– виробнича інфраструктура – елементи, пов’язані переважно з вироб-ництвом, хоч вони частково й обслуговують населення, представлене такими галузями, як транспорт, зв'язок, електроенергетика, роздрібна торгівля, система водозабезпечення і каналізації, складське господ-дарство, очисні споруди, готельне господарство, банківське та страхове обслуговування, наука, сервіс і т.п.

Загальним для обох груп є те, що вони мають допоміжне обслуговуюче значення, причому їх функції є міжгалузевими.

В економічному сенсі інфраструктура має три важливі характеристики:

– всі складові її галузі не створюють матеріальних продуктів, а надають послуги виробничого і невиробничого характеру, тому витрати на створення інфраструктури (дуже суттєві) можуть окупитися лише після того, як почнуть давати продукцію, що виникає завдяки її галузі;

• сучасне виробництво не може розвиватися в даному конкретному районі, якщо він попередньо необлаштований, тобто створення інфраструктури повинне попереджувати господарське освоєння території;

• рівень розвитку інфраструктури визначає в кожний даний момент можливості економічного розвитку регіону.

Кожний елемент інфраструктури більш менш чітко піддається кількісному обліку (потужність, пропускна спроможність і т.п.). Ємність розміщення будь – якого району або центра, тобто його здатність прийняти нові галузі і підприємства без суттєвих спряжених витрат визначається поряд з такими факторами, як трудові і природні ресурси, саме резервом потужностей інфраструктури. Випереджуючий розвиток інфраструктури та її вільні потужності сприяють залученню приватних підприємств у регіон і, відповідно, його розвитку.

Від ступеня розвитку економічної інфраструктури залежить конкурент-тоспроможність розміщеного у кожному конкретному випадку виробництва.

Економічна інфраструктура поглинає значну частину інвестицій, які вимагають для створення нового підприємства, тому обсяг спряжених з основним виробництвом інвестицій, які вимагають для розвитку інфраструктурних об’єк-тів, може сильно варіюватися по регіонах.

Ефект, який одержується при максимальному використанні всіх інфраструктурних будов, може явитися головним засобом подальшого розвитку промислової агломерації до її оптимальних розмірів.

Як уже відмічалося, розвиток інфраструктури є надзвичайно капіталоємним, при цьому велика частина інфраструктурних споруд не дає значних доходів, а часто є збитковою. У цьому зв’язку розповсюдженою у всьому світі практикою є створення таких інфраструктурних об’єктів за рахунок державних ін.-вестицій, а також їх експлуатація державними або «суспільними» організаціями. Країна змушена фінансувати такі споруди, оскільки без них неможливе широке відтворення і нормальне життя суспільства.

Розгляд кожного фактора супроводжується аналізом його впливу на процес розміщення продуктивних сил, зростання міст, вирішення соціальних, національних та інших проблем. Однак ізольований розгляд окремих факторів розміщення не дає загальної картини, тому що необхідний одночасне врахування впливу (частіше за все протирічного) всієї суми факторів розміщення продуктивних сил. Це означає необхідність обліку всіх умов, при дотриманні яких може бути реалізований критерій ефективності.