7.4. Основні напрями державної політики розвитку трудового потенціалу України

Отже, трудовий потенціал – це сукупна чисельність громадян пра-

цездатного віку, які за певних ознак (стан здоров'я, психофізіологічні особли-вості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет), здатні та мають намір провадити трудову діяльність.

Функціонування трудового потенціалу в Україні відбувається в умовах кризових явищ в економіці та соціальних протиріч у суспільстві. Природна база формування трудового потенціалу характеризується демографічними особли-востями відтворення трудового потенціалу, які виявилися в 60-х – 90-х роках двадцятого століття та вплинули на зниження народжуваності і збільшення смертності, скорочення тривалості життя і загальне старіння населення.

Зазначені тенденції торкнулися кількісно – якісного складу трудового потенціалу, продуктивності суспільної праці і стимулів до неї, кваліфікаційного і освітньо – культурного рівня населення, вартості робочої сили і доходів населення. Економічні та соціальні чинники виявили проблеми безробіття, поширення нелегальної трудової діяльності, зниження національного інтелектуального та освітнього потенціалу, значного розшарування населення за рівнем доходів.

Ситуація, що склалася, вимагає розроблення науково обґрунтованого бачення подальшого розвитку трудового потенціалу, яке може бути покладено в основу практичних дій, спрямованих на кардинальне поліпшення стану справ у цій сфері. Серед них основними мають стати: створення належних умов для повноцінного відтворення трудового потенціалу і професійно-інтелектуального розвитку; створення можливостей для продуктивного його використання через відповідне економічне підґрунтя, збалансований регіональний розвиток, впровадження системи стимулів до праці, забезпечення умов праці і життя, а також реалізація соціальних гарантій зайнятого і незайнятого населення в умовах фор-мування ринкових відносин, що створить передумови для поліпшення всіх параметрів формування трудового потенціалу.

Метою державної політики розвитку трудового потенціалу є створення правових, економічних, соціальних і організаційних засад щодо його збереження, відтворення та розвитку.

Вона спрямована на створення умов для:

– поліпшення природної бази формування робочої сили;

– отримання професійно – технічної та вищої освіти, професійних послуг з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації відповідно до суспільних потреб;

– здійснення повної продуктивної зайнятості;

– запобігання масовому безробіттю;

– поліпшення охорони праці, зниження ризику втрати здоров'я і життя працюючих на виробництві;

– забезпечення соціального захисту працюючого і непрацюючого населення;

– посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати;

– забезпечення зростання реальних доходів населення;

– забезпечення захисту прав і гарантій громадян у сфері соціально – трудових відносин.

Основні напрями розвитку трудового потенціалу спрямовано на процеси модернізації у сфері зайнятості відповідно до потреб структурної перебудови господарського комплексу країни і розбудови соціально орієнтованої економіки. Реалізація політики розвитку трудового потенціалу має здійснюватися через довгострокову програму розвитку трудового потенціалу в Україні.

Основні напрями розвитку трудового потенціалу мають передбачати:

1) у сфері поліпшення природної бази – забезпечення розширеного відтворення населення і збільшення тривалості його активного трудового періоду шляхом:

– забезпечення сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї та її членів, найповнішої реалізації сім'єю своїх функцій, заохочення сімей, особливо молодих, мати дітей;

– поліпшення стану здоров'я населення і зниження його смертності, особливо в працездатному віці;

– створення умов для забезпечення загальнодоступної, своєчасної та якісної медичної допомоги для всіх верств населення, запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування;

– розширення можливостей загальнодоступного повноцінного відпочинку і оздоровлення населення;

• поліпшення умов праці жінок шляхом вивільнення їх з виробництва з важкими та шкідливими умовами праці, надання можливості для роботи на умовах гнучкого режиму праці;

– розвитку ринку житла, забезпечення функціонування сім'ї на всіх етапах її життєдіяльності за рахунок створення розвинутої соціальної інфраструктури, державних та недержавних служб соціальної допомоги;

– створення системи соціального захисту найбільш уразливих верств населення шляхом їх соціальної реабілітації, психологічної, медичної підтримки, розширення мережі притулків;

2) у сфері розвитку освітньої бази – всебічний розвиток інтелектуальних, духовних та фізичних здібностей особистості, забезпечення ринку праці висококваліфікованою робочою силою шляхом:

– забезпечення доступної та безоплатної повної загальної середньої освіти у державних та комунальних навчальних закладах і надання можливостей отримання якісних знань в системі недержавних навчальних зак-ладів;

– сприяння професійному самовизначенню та ефективній адаптації молоді до умов ринкової економіки;

– формування ринку освітніх послуг;

– посилення орієнтації системи професійно – технічної, вищої та після-дипломної освіти на підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів відповідно до потреб перш за все регіональних ринків праці;

– створення умов для забезпечення доступності професійно – технічної та вищої освіти для всіх верств населення шляхом підготовки робітників і спеціалістів за державним замовленням;

– формування системи безперервного навчання шляхом впровадження ступеневої підготовки, забезпечення реалізації програм підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, створення умов для самоосвіти;

– удосконалення нормативно – правової бази для професійного навчання персоналу на підприємствах відповідно до їх планів соціального роз-витку, надання цим підприємствам державної підтримки;

– інтеграції професійно – технічної, вищої та післядипломної освіти Ук-раїни у міжнародну освітню систему;

3) у сфері зайнятості – створення матеріально – технічних і соціально – економічних передумов для продуктивної зайнятості населення. Головним у створенні таких передумов є здійснення державного регулювання ринку праці з метою постійного розширення сфери прикладання праці і забезпечення надійного соціального захисту працюючого і непрацюючого населення шляхом:

– оцінки загальної потреби у робочих місцях в економіці країни і формування ринку професій;

– визначення і забезпечення підтримки регіональних та галузевих пріоритетів, які стимулюють процес створення нових, додаткових та збереження наявних високопродуктивних робочих місць;

– створення робочих місць на базі широкого розвитку малого і середнього бізнесу, самозайнятості за умов формування дійового інвестиційного і фінансового механізму;

– максимальної легалізації нерегламентованої зайнятості за рахунок створення малих підприємств аналогічного профілю діяльності за умови вжиття необхідних економічних, організаційних і законодавчих заходів;

– впровадження механізму стимулювання, створення робочих місць для окремих соціально – демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, військовослужбовців, звільнених з військової служби, тощо);

– здійснення заходів щодо перерозподілу зайнятого населення між дер-жавним та недержавним секторами економіки у зв'язку із зміною форм власності підприємств та впровадженням механізму їх банкрутства;

– зниження рівня та тривалості безробіття шляхом реалізації заходів ак-тивної політики зайнятості, зокрема через громадські роботи;

– реформування системи соціального захисту безробітних через запро-вадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

– підвищення територіальної мобільності населення з метою перерозподілу робочої сили між трудонедостатніми та трудонадлишковими регіонами;

– створення правових і соціально – економічних засад щодо регулювання зовнішніх трудових міграцій громадян України, а також контролювання впливу імміграційних процесів на національний і регіональні ринки праці;

4) у сфері регулювання соціально-трудових відносин – забезпечення за-хисту прав і гарантій громадян шляхом:

– посилення нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю;

– розроблення правових норм регулювання соціально – трудових відносин в альтернативних секторах економіки;

– приведення законодавства з питань соціально – трудових відносин у від-повідність з нормами міжнародного права;

5) у сфері політики доходів – посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати, на підвищення трудових доходів шляхом:

– посилення контролю за додержанням законодавства про оплату праці;

– створення умов для стимулювання продуктивної праці, підприємницької та ділової активності;

– забезпечення залежності розмірів заробітної плати від складності виконуваних робіт, кваліфікації та професійного досвіду працівника, його особистого внеску в кінцевий результат роботи;

– посилення державних гарантій в оплаті праці шляхом поетапного наб-лиження розміру мінімальної заробітної плати до величини вартості межі малозабезпеченості;

– подальшого розвитку ринкових механізмів регулювання оплати праці і підвищення ролі колективних договорів та угод на всіх рівнях соціального партнерства в забезпеченні мінімальних гарантій оплати праці;

6) у сфері охорони праці – зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кількості робочих місць із шкідливими та важкими умовами праці шляхом:

– виведення з експлуатації будівель та споруд, що перебувають в аварійному стані, зменшення кількості робочих місць з небезпечними, шкідливими та несприятливими умовами праці;

– стимулювання інвестування екологічно чистих технологій та створення безпечних умов праці;

– підвищення ефективності діючої системи управління охороною праці на всіх рівнях;

– створення та впровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату працездатності;

– створення системи навчання з питань охорони праці для працівників підприємств, установ та організацій всіх форм власності.

Основним напрямом державної політики розвитку трудового потенціалу на регіональному рівні є створення умов для його розвитку через збалансоване функціонування господарського комплексу регіону з урахуванням його природно – ресурсного, науково – технічного, виробничого потенціалу та екологічного стану довкілля.