8.8. Агропромисловий комплекс України

Народно – господарський комплекс України – це сукупність ланцюгів народного господарства (областей, виробничих підприємств, організацій), діяльність яких тісно пов’язана із виробництвом, збереженням, транспортуванням, переробкою та збутом продукції. Народногосподарський комплекс формується на основі агропромислового комплексу (АПК), в умовах високого рівня розвитку продуктивних сил, узагальнення виробництва та промислового потенціалу. Агропромисловий комплекс поділяється на агропромислові підприємства та агропромислові територіальні комплекси. За територіальними масштабами та особливостями вони різноманітні. У галузевій структурі АПК виокремлюють такі основні сфери: сільське господарство; промисловість з переробки сільськогосподарської сировини (харчова, деякі області легкої промисловості); виробництво засобів виробництва для сільськогосподарських та несільськогоспо-дарських галузей (машинобудування для сільського господарства, легкої та харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив і т.п.); заготівля, транспортування та збут продукції; виробниче обслуговування комплексу (ремонт тракторів і сільськогосподарських машин, будівництво і т.п.); наука, управління, підготовка кадрів. Складовою частиною АПК є також продовольчий комплекс, який включає такі під комплекси: зерно продуктовий, картопляно-продуктовий, буряко – цукорний, плодо – овочево – консервний, виноградно –винодільний, м’ясний, молочний, масло – жировий.

Функціональна структура АПК відображає його внутрішні комплексні зв’язки, які інтенсивно розвиваються у сфері виробництва та переробки конк-ретних видів сільськогосподарської продукції. Основними цеглинами функціональної структури агропромислового інтегрального комплексу є агропромислові спеціалізовані комплекси, які розвиваються на базі визначених агропромислових циклів. Їх територіальна структура складається з регіональних і зональних елементів.

АПК як складна система має три головні аспекти: компонентний, територіальний і організаційний. Компонентний аспект структури АПК складається з наявності пов’язаності окремих областей, функціональних сфер (блоків) областей та агропромислових циклів (ланцюгів). Агропромисловий цикл (ланцюг) як одна з форм компонентної структури АПК – це об’єднання взаємопов’язаних стадій одного виробничого процесу, який охоплює виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції. Агропромислові цикли слугують основою формування спеціалізованих АПК (м’ясопромислового, молоко – промислового, плодо – овочево – консервного і т.п.).

Основною формою територіального зосередження сільськогосподарського виробництва і засобом вирішення питань його планової територіальної організації є аграрно – територіальні комплекси (АТК). Під АТК слід розуміти виз-начену систему територіальних формувань сільськогосподарських підприємств, для яких характерне повне стійке об’єднання галузей і вироблюваних продуктів у виробничо – територіальних типах господарств, яке склалося на основі новітніх технологічних процесів і раціональних виробничих зв’язків. АТК є результатом розвитку територіального поділу сільськогосподарської роботи, для якого характерні горизонтальні виробничі зв’язки.

В Україні сформувався власний АПК – важливий функціональний ланцюг всього народногосподарського комплексу, другий – після індустріального ви-робництва структурний підрозділ країни. На галузі, які входять до АПК (включаючи забезпечення його засобами виробництва), припадає біля 40 % валового суспільного продукту, понад чверть основних виробничих фондів і чисельності зайнятих робітників.

Формування АПК та особливості його територіальної організації залежать від сукупної дії натурально - та загально - географічних факторів. Разом з тим, кожний фактор частково впливає на формування АПК у визначеному напрямку.

Найбільший вплив на формування АПК України мають такі загально географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково – технічний прогрес, потреби населення у продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Для формування АПК України великого значення набувають природно – кліматичні фактори, що стосується, в перше чергу, особливостей при розміщенні та спеціалізації сільського господарства. Під впливом природних факторів формується територіальна структура АПК. Серед природно – кліматичних факторів найважливішими є кліматичні фактори, ґрунтові та водні ресурси.

Кліматичні фактори характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культур теплом і вологістю.

Основними джерелами забезпечення сучасних і перспективних потреб сільського господарства водними ресурсами є поверхневі стоки: річки, озера, водоймища) і підземні стоки.

Україна має досить обмежені ресурси поверхневих вод. Загальне водоспоживання у країні досягає 65 % від її середнього багаторічного поверхневого стоку. Забезпеченість водними ресурсами місцевого стоку з розрахунку на одну людину складає 1000 м³ на рік. Найвищим цей показник є у Карпатах, на Поліссі і у західній частині Лісостепу, найменшим – у Степу.

Найбільшим споживачем води у господарстві України ї сільське господарство. Йога частка складає більш 2/3. Основний споживач – зрошувальне зем-леробство. Найбільш висока його питома вага у південних областях.

Земельні ресурси України характеризуються високим ступенем освоєння. Сільськогосподарські угіддя займають 42,4 млн га або 70 % загальної земельної площі. Землі, що потребують освоєння займають лише 2,5 % її території. У сільському господарстві земля це найважливіший засіб виробництва.

Характерною особливістю структури сільськогосподарських угідь є висока питома вага орних земель (більш ніж 80 %). Інші площі використовуються під багаторічні насадження (2,7 %), сінокоси (5,1 %) та пасовища (11,4 %).

У зв’язку з тим, що в Україні сільське господарство поступається промисловості як за щільністю основних виробничих фондів, так і за обсягом виробництва товарної продукції, в країні переважає промислово – сільськогосподарський тип освоєння території.