4.Поняття свободи, механізм втечі від свободи, позитивна свобода у гуманістичному психоаналізі е.Фромма

Американський неофрейдист, соціальний психолог і соціолог Еріх Фромм (1900-1980) виступив проти біологізації та еротизації несвідомого і піддав критиці теорію Фрейда про антагонізм між сутністю, психології, антропології, історії і соціології релігії. Називаючи своє вчення "гуманістичним психоаналізом", Фромм відійшов від біологізму Фрейда, прагнучи з'ясувати механізм зв'язку між психікою індивіда та соціальною структурою суспільства1. Він висунув проект створення, зокрема в США, гармонійного, "здорового" суспільства на основі психоаналітичної соціальної та індивідуальної терапії.

Але разом з тим Фромм відкинув і соціологізаторські трактування людини. За власним визнанням, його позиція є "не біологічною і не соціальною". Одним із найважливіших чинників розвитку людини, за Фроммом, є суперечність, яка випливає з дуальної природи людини, котра є частиною природи і підлегла її законам, але одночасно це і суб'єкт, наділений розумом, соціальна істота. Цю суперечність він називає "екзистенційною дихотомією". Вона пов'язана з тим, що внаслідок відсутності сильних інстинктів, які допомагають тваринам, людина має приймати рішення, керуючись своєю свідомістю. Однак результати таких рішень не зажди виявляються продуктивними, що спричинює тривогу та неспокій. Тому ціна, яку людина платить за свідомість, - це невпевненість.

У своїй першій великій праці "Втеча від свободи" Фромм розглянув феномен тоталітаризму в межах проблеми свободи. Він розрізняє "свободу від" (негативну) і "свободу на" (позитивну). Зворотним боком "свободи від" є самотність та відчуження. Така свобода - тягар для людини. Фромм описав три типові невротичні механізми "втечі" (психологічного захисту) від негативної свободи: авторитарну, конформістську та деструктивну різновиди невротичного характеру. Перший виявляється в мазохістській пристрасті підкорення себе іншими або в садистичній пристрасті підкорення собі інших. Другий полягає у відмові від своєї індивідуальності та прагненні бути "як всі". Третій - у потязі до насильства, жорстокості, руйнування.

Вихід Фромм бачить у такому реформуванні суспільства, яке б відкрило простір "свободі на" ("Душевно здорове суспільство" (1945); "Мистецтво любити" (1956)). Головне завдання у створенні душевно здорового суспільства - це виховання в людях продуктивного характеру. Непродуктивність - це нездатність любити та реалізовувати себе, використовувати свої сили, місце яких посідають нав'язані несвідомою тривогою форми активності.

Фромм описує чотири типи непродуктивної орієнтації характеру, які виникли історично: рецептивний, експлуататорський, накопичувальний та ринковий. Продуктивність - це, навпаки, здатність людини любити, використовувати свої сили, здатність до самореалізації. Детальніше основні принципи, на яких має будуватися душевно здорове суспільство, Фромм виклав у книзі "Мати чи бути?" (1976). У ній він закликає замінити домінантну нині в характері людини установку на володіння установкою на буття.

Важливою темою творчості Фромма є релігія ("Психоаналіз і релігія", 1960), яку він розуміє як будь-яку систему колективних поглядів та дій, яка надає індивіду систему орієнтації та об'єкт поклоніння. Релігії філософ поділяє на авторитарні та гуманістичні. Авторитарна ґрунтується на визнанні вищої сили, яка вимагає від людини підкорення і поклоніння. У релігії гуманістичній головним є не доктрина, а ставлення до людини. Бог - символ власних сил людини.

Остання з основних праць Фромма - "Величність та обмеженість теорії Фрейда" - переважно присвячена відмінностям від теорії основоположника фрейдизму1. Фромм розмірковує про те, як контекст культури діє на мислення дослідника. На його думку, філософ не вільний у своїй творчості: на характер його концепції впливають ті світоглядні схеми, які панують у суспільстві. Дослідник не може вийти за межі своєї культури. Глибоко й оригінально мисляча людина опиняється перед необхідністю викладати нову ідею мовою свого часу.

У кожного суспільства є власний соціальний фільтр. Суспільство може виявитися не готовим до сприйняття нових концепцій. Життєвий досвід будь-якої окремо взятої спільноти зумовлює не тільки "логіку", а певною мірою і зміст філософської системи. Фрейд продукував геніальні ідеї. Його мислення було парадигмальним, тобто воно спричинювало революцію у свідомості людей. Деякі культурологи, наприклад Л. Іоній3, вважають, що в європейській історії можна виділити три радикальні революції в мисленні.

Перша - це коперниківський переворот у свідомості. Завдяки відкриттю М. Коперника стало зрозумілим, що людина зовсім не є центром Всесвіту. Великі безмежні простори космосу байдужі до почуттів та переживань людини, оскільки вона загублена в космічних глибинах. Певна річ, це ексклюзивне відкриття, воно кардинально змінює людські уявлення і приводить до переоцінки всіх цінностей. Ширше ці концепції викладені в книзі І. Александрова "Космічний феномен людини: людина в антропному світі".

Друге радикальне відкриття зробив Фрейд. Багато століть люди вважали, що головний дар людини - це її свідомість. Вона піднімає людину над природним царством та визначає поведінку. Фрейд показав, що розум - це лише смуга світла в глибинах людської психіки. Свідомість оточена материком несвідомого. Але головне полягає в тому, що саме ці безодні неусвідомленого впливають на поведінку, багато в чому зумовлюючи її.

Нарешті, третє радикальне відкриття полягає в тому, що європейська культура не є універсальною, єдиною. На землі є багато культур. Вони автономні, суверенні. Кожна з них має свою долю та безмежний потенціал. Якщо культур така велика кількість, то як має поводитися людина при цьому? Чи вона має шукати власну культурну нішу та зберігати себе в ній? А може ці культури перекликаються, знаходяться поблизу одна одної?

Культури вже давно вийшли за межі закритих ареалів. Цьому сприяли міграція населення, великі крос культури і контакти, міжнаціональні шлюби, екуменічні хвилі, досвід міжрелігійного діалогу. Фундаменталісти пропонують протистояти цим тенденціям. Вони попереджують про зіпсуття великих завітів і стверджують, що осколки і фрагменти різних культурних віянь ніколи не складуться в органічне ціле. Що ж таке людина в цьому дивному світі? Вона нині не тільки покинута напризволяще, загубивши теологічну опору, не тільки стала жертвою власних ірраціональних поривів, а й втратила саму можливість глибоко ототожнювати себе з космосом різних культур. У таких умовах внутрішнє самопочуття людини виявляється підірваним.

Е. Фромм справедливо зазначає про величність та обмеженість концепції Фрейда; яка, певна річ, запропонувала принципово нові схеми мислення. Але Фрейд, на нашу думку, залишився бранцем своєї культури. Багато з того, що було значущим для основоположника психоаналізу, виявилося лише даниною часу. Саме в цьому Фромм і бачить грань між величністю та обмеженістю концепції Фрейда.

5. Розкрити основні екзистенційні потреби людини за Е.Фроммом

Екзистеційні людській потребі

Фромм вважає, що у природі людини закладено унікальні екзистенційні потреби. Вони мають нічого спільного з соціальними і агресивними інстинктами (як, наприклад, потяг до смерті теорії Фрейда). Фромм стверджував, що конфлікт між прагненням до свободи і прагненням до гарантування безпеки є найбільш потужну мотиваційну силу у житті людей.Дихотомиясвобода-безопасность, цей універсальний і неминучий факт природи людини, обумовлений екзистенційними потребами. Фромм виділив п'ять основних екзистенціальних потреб людини.

1. Потреба встановленні зв'язків. Щоб подолати відчуття ізоляції від природи й відчуженості, всіх людей необхідно когось піклуватися, брати участь у комусь співчуття й нести за когось. Ідеальний шлях зв'язки й з світом здійснюється з допомогою "продуктивної любові", що допомагає людям трудитися разом й те водночас зберігати свою індивідуальність. Якщо потреба у встановленні зв'язків незадоволена, люди стаютьнарциссичними: вони відстоюють лише свої егоїстичні інтереси і нездатні довірятися іншим (у разі стає затребуваною психологічна допомога і навіть психотерапія).

2. Потреба подоланні. Усі люди потребують подоланні своєї пасивної тваринної природи, щоб стати більш культурними та творчими творцями свого життя. Оптимальний розв'язання цієї потреби залежить від творенні. Річ творення (ідеї, мистецтво, матеріальних цінностей чи виховання) дозволяє людям піднятися над випадковістю і пасивністю існування і тим самим досягти почуття волі народів і власну значимість. Неможливість задоволення цієї життєво важливою потреби причина деструктивності (у разі консультація і військову допомогу психолога просто необхідні).

3. Потреба коренях. Люди потребують, щоб відчувати себе невід'ємною частиною світу. Відповідно до Фромма, ця потреба виникає від появи світ, коли розриваються біологічні зв'язки Польщі з матір'ю. Наприкінці дитинства кожна людина цурається безпеки, яку забезпечує батьківська опіка. У пізній зрілості кожна людина стикається з реальністю відриву самого життя, коли наближається смерть. Тому протягом всього життя люди відчувають потребу в коренях, засадах, в почутті стабільності та міцності, подібним з відчуттям безпеки, що у дитинстві давала зв'язку з матір'ю. Навпаки, ті, хто зберігаютьсимбиотические зв'язку зі своїми батьками, домом чи співтовариством як засіб задоволення своєї потреби у коренях, неспроможні відчувати свою особистісну цілісність і політичну волю (що часом є почуття стає можливим вперше пережити в психотерапії чи психоаналізі) .

4. Потреба самототожності. Фромм вважав, що відчувають внутрішню потреба тотожності з собою, – в самототожності, завдяки якому вони відчувають свою несхожість інших усвідомлюють, хто вони й що є насправді. Інакше кажучи, кожна людина має бути здатний сказати: "Я – це".Индивидууми з ясним і виразним усвідомленням своєї індивідуальності сприймають себе, немов господарів свого життя, ніж як постійно наступних чиїмось вказівкам, навіть якщо це вказівки власного несвідомого. Копіювання чийогось поведінки,доходящее до ступеня сліпий конформності, дає можливості людині досягти справжньої самототожності, відчуття себе собою.

5. Потреба системі поглядів й відданості. Нарешті, відповідно до Фромма, людям необхідна стабільна і стала опора до пояснень складності світу. Цю систему орієнтації є сукупність переконань, дозволяють людям сприймати і осягати реальність, без що вони постійно виявлялися в глухому куті і було нездатні діяти цілеспрямовано. Фромм особливо підкреслював значення формування об'єктивного і раціонального погляду природу й суспільство. Він стверджував, що раціональний підхід абсолютно необхідний збереження здоров'я, зокрема і психічного.

Люди потребують й у об'єкті відданості, в присвяті себе чогось чи комусь (вищої цілі чи Богу), у чому полягав для них сенс усього життя. Таке присвята дає можливість подолання ізольованого існування й наділяє життя змістом. [1]

5. Мистецтво любові

Любов — це абстракція:

Карла Маркса критикує хибність перетворення предиката (тобто абстракції) в суб'єкт. Таке дії любов перетворюється на Молоха. Еріх Фром звертає увагу, що любов це абстракція, і "насправді є лише акт любові".

Любов — це річ, а процес, дію, акт:

>Идиоматические зміни які у мові роблять любов річчю: "в мене величезна любов після того". Такий вираз безглуздо . Можна говорити люблячому людині, про кохання чоловіки й не можна казати про людині любові. ">Существительное „любов" як певна поняття для позначення дії „любити" відривається від чоловіка як суб'єкта дії. Любов перетворюється на богиню, в ідола, яку людина проектує своє кохання; після цього процесу відчуження він перестає відчувати любов, його спроможність любити знаходить своє вираження в поклонінні „богині любові".

Любов — це почуття:

Еротичне любов — "це буде непросто сильне почуття, це рішучість, це розумний вибір, це відповідальність, це вчинок. Якби любов було лише почуттям, те було б підстави обіцяти любити одне одного вічно. Відчуття приходить і геть. Як я зрозумів знати, що залишиться навічно, якщо моє дію не включає розумного вибору і рішення?" .

Дві протилежні форми любові:

Еріх Фром порівнює дві протилежні форми любові: любов за принципом буття чи плідну любов, і любов за принципом володіння чинеплодотворную любов. Якщо перша "передбачає прояв інтересу й турботи, пізнання, душевний відгук, виявлення почуттів, насолоду і то, можливо спрямовано людини, дерево, картину, ідею. Вона збуджує та підсилюють відчуття повноти життя. Це процес самооновлення і самозбагачення", то друга означає позбавлення об'єкта своєї "любові" волі народів і тримання його передачі під контролем. "Таке кохання не дарує життя, а придушує, губить, душить, вбиває її".

Любов за принципом буття чи плідна любов:

Такі світові релігії якБуддизм, Юдаїзм, Християнство, й інших релігій і навчань присвячені культурі плідної любові. Але плідна кохання є скоріш винятком, ніж правилом, і це зауваження перегукується з біблійним "…тісні врата вузький шлях, провідні позиції у життя, та деякі знаходять їх" (>Матф.7:14) Тільки, якщо людина "усвідомлює людську ситуацію, дихотомії, властиві його існуванню, і свій здатність розкрити свої сили, він у стані успішно розв'язати своє завдання: бути собою і злочини собі, і нездатність досягти щастя шляхом повної реалізації дару, що становить його особливість, — дару розуму, кохання, і плідної праці"^].

Любов за принципом володіння чи неплідна любов:

Перехід від "закоханості" до ілюзіїлюбви-"обладания" можна часто з усіма конкретними подробицями спостерігати з прикладу чоловіків і жінок, ">влюбившихся один одного".

Любов — це мистецтво:

Більшість людей походять від передумови, що "любов — божих дарів,випадающий людині як щасливий випадок, удача", проте котрі провели дослідження природи любові Еріх Фром показує, що "любов — мистецтво, таку ж, як мистецтво жити", і це мистецтво вимагає "знань й зусиль". Фромм у своїх працях відбиває багато граней любові: мистецтво, самовідновлення, самозбагачення, насолоду тощо. п., і за викладі теорії любові він надає таке визначення: "Любов — це активна зацікавленість у життя та розвитку того, кого ми відчуваємо це почуття". Він також досліджує мотивацію активності і, що активність буває два види, і активність творця відрізняється від "пасивної" активності "жертви".

Теорія любові

"Любов — у відповідь проблему існування"

Людина — це усвідомить себе життя, на яку нестерпно переживання відчуженості від природи, з інших людей. Тому найглибшій, стрижневою потребою людини прагнення залишити в'язницю свого самотності, прагнення розраховувати на поєднання із на інших людей.

Види любові:

-Братська

-Материнська

-Еротичне

-Любов себе

-Любов до Бога