9. Клієнт-центрована психотерапія к Роджерса. Характеристика не директивних методів роботи з клієнтами.

Відправною філософ. установкою Роджерса є:

1)абсолютна віра в позитивний конструктивний потенціал розвитку л. Л. добра і соц.. орієнтована від народження істота, тільки несприятливі умови виховання можуть викривити і спотворити спонтанну тенденцію до актуалізації.

2)якщо фрейдизм працює з минулим бачачи в ньому причини без адаптації особистості, то в роджеріанстві увага звертається на ті ресурси розвитку, які проявляються тут і тепер і є підставою для прийняття майбутніх рішень, за які л. несе відповідальність особисто.

3) віра в потенціал і здорове ядро саморозвитку перетворює позицію гуманістичного психотерапевта на роль повивальної бабки (повитухи). Тому для гуман. Психотерапевтів природним є трепетне благоговільне ставлення до л., яка розвивається і сама себе підтримує.

4) основним механізмом (рушієм) само актуалізації л. є наявність незначного розходження між я-реальним у Я-концепції л. Емоційна стійкість л. залкжить від ступеня її само сприймання і самоповаги, а це буде в тому разі якщо л. задоволена собою.

5) опора на організмічне чуття як внутрішній локус оцінки. Це передбачає орієнтацію на самопочуття і означає прислуховування до внутріш. Імпульсу, до власного сумління.

Етапи розвитку гуманістичної психотерапії Роджерса:

4. Без директивний (1940-1950). На цьому етапі підкреслюється необхідність приймати клієнта таким яким він є, не судити його і довіряти його мудрості. Головною технікою на цьому етапі стає прояснення світу клієнта. В працях цього періоду акцентується увага на методах к-ня.

5. (1950-1961) клієнт центрований період. Тут приділяється увага відображенні почуттів клієнта, пом’якшення розходження між я-реальним і я-ідеальним. П-т навчає клієнта уникати неприємних ситуацій і головною технікою є відображення почуттів. Не акцентуються окремі методи.

6. (1961- до сьогодні)— центрована на л. психотерапія, але цей підхід х-ся більшою активністю з боку психолога, його більшою відкритістю, враховуються також культурні відмінності., залучається група до обговорення ситуації.

Знаменита тріада Роджерса прояснює умови ефективності гуман. психотерапії:

1)безумовне, без оціночне прийняття ін. людьми, увага і повага до її особистості і віра в потенціал.

2)конгруентність – взаємна відповідність думок, почуттів і поведінки. Це проявляється у щирості, чесності, відкритості, автентичності.

3) емпатія–співпереживання ін.,емоц. Ідентифікація з ним, але без втрати дистанції між собою та ін. л.

Метою вик. цих умов є сприяння розвитку повноцінно функціонуючої особистості.

До психотехнічних прийомів належать: відображення почуттів, переказ, саморозкриття, запитання (відкриті і закриті), емпатійне вислуховування.

Х-ка не директивних методів роботи з клієнтами:

4. Відкриті питання – питання які сприяють обговоренню почуттів, переживань клієнта, вони посилюють і поглиблюють контакт.

5. Відображення почуттів – тісно пов'язаний з перефразуванням, але в останньому випадку увага зосереджується на змісті, а у відображенні почуттів на тому, що приховується за змістом. Ефективне відображення почуттів допомагає краще розібратися у своїх почуттях, особливо суперечливих.

6. Паузи, мовчання. Паузи сприяють покращенню емоц. Взаємодії к-та з клієнтом, дає можливість клієнтові зануритися в себе і вивчити свої почуття. Негативний зміст мовчання може іноді бути свідченням опору чи того, що бесіда зайшла в кут. Якщо клієнт мовчить, то це може свідчити про невмотивованість клієнта.

7. Відображення змісту – вміщує перефразування і узагальнення. Перефразування вик. на поч.. бесіди і слід враховувати такі правила: а) перефразовується основна думка клієнта; б) не можна спотворювати чи змінювати зміст інформації від клієнта; в) слід уникати «папужності». Узагальнення допомагає клієнтові систематизувати свої думки, пригадати що було сказано і навіть повернутися до важливих тем. В узагальненні відбито основну ідеє кількох малоповязаних між собою тверджень.

8. Техніка емпатії, або емпатійго вислуховування. Використання автором поняття «клієнт» разом з «пацієнт» підкреслює визнання потенціала самостійності, активності хворого на всіх етапах психотерапії, починаючи з постановки завдання. Суть методу полягає в тому, що психотерапевт входить в такий контакт з пацієнтом, який сприймається їм не як лікування і вивчення його з метою діагностики, а як глибоко особистий контакт.

Згідно Роджерсу, індивід взаємодіє з реальністю, керуючись природженою тенденцією організму до розвитку своїх можливостей, що забезпечують його ускладнення і збереження. Здійснюється організмічний оцінний процес: організм випробовує задоволення при тих стимулах або поведінкових актах, які ускладнюють і зберігають організм і «Я» як в безпосередньому сьогоденні, так і у далекому майбутньому; поведінка направлена у бік наближення до позитивно оцінюваних досвідчених даних і уникнення даних, що отримали негативну оцінку.

У міру виникнення усвідомлення «Я» у індивіда розвивається потреба в позитивній оцінці значущим оточенням. Надалі задоволення або фрустрация позитивної оцінки починає переживатися незалежно від взаємодії з соціумом і позначається як самооцінка. Оскільки Я-переживання індивіда сприймаються значущими людьми як менш або більш заслуговуючи позитивної оцінки (тобто Я-переживання набувають умов оцінки), то і самооцінка стає селективною. Із-за цієї вибірковості досвід сприймається теж селективно, на основі умов оцінки, він може бути спотворений і неусвідомлений.

Внаслідок цього індивід втрачає інтеграцію, його концепція «Я» включає спотворені сприйняття, що неправильно репрезентують досвід; поведінка регулюється то з боку «Я», то тими аспектами досвіду, які не включені в «Я», що супроводжується напруженим і неадекватним функціонуванням. Це - головне відчуження в людині. Він зраджує природному, організмічному оцінюванню, яке перестає бути регулятором поведінки. Ради збереження позитивної оцінки індивід починає фальсифікувати свої переживання і сприймати їх по критерію цінності для тих, що оточують. Як наслідок такої неконгруентності (невідповідності) між «Я» і досвідом виникає неконгруентність в поведінці і процес захисту. Проте якщо ступінь неконгруентності великий, то захист не спрацьовує, і тоді має місце дезорганізація функціонування індивіда.

10.Екзистенційно-гуманістичний підхід до консультування (клієнт-центроване консультування, гештальт-консультування, екзистенційне консультування).

11Теорія та практика позитивної психотерапії, за Н. Пезешкіаном.

12Поняття про психодраму Я. Морено. Види, структура і техніки психодрами.

13. аративна психотерапія: філософські засади та технологія.

13. гіпноз, навіювання, самонавіювання.

13. Сімейна психотерапія. Системна сімейна психотерапія.

13. Особистість консультанта. Етика і відповідальність.

13. Врахування засобів невербальної комунікації в консультативному процесі.

13. Вплив професійної діяльності на особистість консультанта. Феномен “синдрому вигорання” та способи його профілактики.

13. Загальна характеристика фізичних компонентів терапевтичного клімату (обстановка психологічної консультації, структурування простору і часу).

20 Методи впливу та вислуховування, їх функції в консультативно-терапевтичному процесі.

Психологія професійної комунікації

1 Рівні спілкування

2.Функції переговорного процесу. Етапи проведення переговорів.

 Будь-які переговори передбачають наявність трьох стадій:    1. Підготовка до переговорів.    2. Власне переговорний процес.    3. Завершення переговорів та аналіз їх результатів. Кожна із цих стадій має свої особливості, передбачає певні вимоги до учасників переговорного процесу, відповідно й результати.    Підготовка до переговорів. Особливості цього етапу пов'язані із з'ясуванням мети переговорів, конкретних інтересів, намірів учасників, добором методів їх проведення, прогнозуванням імовірних проблем у взаємодії учасників переговорів, способів узгодження їх інтересів. Усе це має бути підпорядковане досягненню очікуваних результатів. Найраціональнішою є позиція, що мета переговорів полягає не в перемозі протилежної сторони, а в досягненні рівноправної, прийнятної для їх учасників угоди. Вироблення і прийняття життєздатних угод потребує високої гнучкості партнерів. Силові методи подолання суперечностей чи уникнення від переговорів при цьому не можуть бути застосовані.    Переговори починаються задовго до того, як сторони сядуть за переговорний стіл. Це передбачає необхідність продуманої підготовчої роботи з одночасним урахуванням того, що зайва деталізація може суттєво нашкодити справі.    Далеко не другорядним завданням на цьому етапі є передбачення тривалості переговорів. Вони повинні мати достатній ресурс часу для взаємного інформування, аналізу проблем, вироблення, обговорення пов'язаного з ними рішення. Однак не слід ігнорувати й того, що затяжні переговори спричиняються до зниження актуальності обговорюваної проблеми, втрати можливостей пошуку взаємовигідних умов. Тому організатори переговорів повинні подбати про баланс усіх чинників, спрямувати зусилля на їх психологічну, організаційну, змістову і тактичну підготовку.        Власне переговорний процес. Це, так би мовити, момент істини у переговорному процесі, під час якого опрозорюються інтереси його учасників та аргументи, якими вони при цьому користуються, відбувається своєрідна конкуренція стратегій, тактик, зближення чи віддалення позицій, наслідком чого є досягнення чи відсутність результату.    Структуру переговорного процесу утворюють такі етапи:    1. Взаємне уточнення інтересів, точок зору, концепцій і позицій учасників. Починається він з того моменту, коли сторони сідають за стіл переговорів. Перед тим рекомендують установити і розвинути контакт, створити сприятливий для взаємодії й співробітництва клімат, зняти психологічну напругу, емоційні (страх, тривога тощо) та смислові (розбіжність цілей, вимог, прохань) бар'єри, з'ясувати незрозумілі питання, продемонструвати зацікавленість у конструктивності переговорів, обмінятися інформацією, окреслити власні позиції.    2. Обговорення проблеми (обґрунтування власних поглядів, пропозицій, альтернатив). На цьому етапі учасники переговорів намагаються зменшити кількість розбіжностей між сторонами. Досягнуті ними результати значною мірою залежать від володіння технікою живого контакту на індивідуальному і груповому рівнях, інструментарієм риторики, тобто комунікативних можливостей і здібностей партнерів по переговорах. Основним результатом на цьому етапі повинно бути з'ясування меж можливої домовленості. Показниками завершення обговорення проблеми можна вважати досягнення мети або межі, зведення розбіжностей між учасниками до мінімуму, зниження темпу переговорів, формулювання практичних запитань.    3. Узгодження позицій і вироблення домовленостей. Межами цього етапу є досягнення домовленості й укладання угоди, яка б задовольняла переговорні сторони.    Завершення переговорів та аналіз їх результатів. Цей етап передбачає аналіз і оцінювання результатів переговорів, реалізацію досягнутих домовленостей. У переговорній практиці прийнято вважати підписаний документ свідченням плідності переговорів. Проте наявність документа не є показником успішності переговорів, а його відсутність — провалу. Все залежить від функціонального навантаження переговорів. Наприклад, їх інформаційний характер не передбачає спільного документа. Крім того, учасники переговорів можуть по-різному ставитись до спільного договору. Успішними вважаються переговори, за яких обидві сторони високо оцінюють їх результати. Не менш важливими показниками успішності переговорів є ступінь розв'язання проблем, дотримання сторонами взятих на себе зобов'язань.      Завершальна стадія переговорів має показати, наскільки вони були вдалими й результативними. Вдалими можна вважати переговори тоді, коли обидві сторони розцінюють їх результати як взаємний виграш. Про успішність їх свідчить знайдений спосіб розв'язання проблеми, готовність учасників переговорного процесу виконати взяті зобов'язання.