3.Специфіка психокорекційного процесу.

В психокорекції основним являється реалізація індивідуального підходу, створення умов для розвитку тих чи інших психологічних якостей кожного учасника психокорекції. З визнанням індивідуального підходу тісно звязанне уявлення про «особисте досягнення», тобто визнання права пацієнта взяти з психокорекційних можливостей те, що він взмозі взяти, чи те, що він захоче. «Непланованість» особистісного росту, тобто визнання безкінечності та необмеженості цього процесу являється однією з головних особливостей психокорекції.

Завдання психолога – створити умови для більш повного особистісного росту, але ні в якому разі не підштовхувати учасників психокорекційного процесу до досягнення певних, наперед регламентованих результатів. Саме тому психокорекційні прийоми повинні базуватися на природніх рухаючих силах психічного і особистісного розвитку (це діяльність дитини і система його відносин).

В психокорекції слід використовувати ті види діяльності і ті системи відносин, які являються значущими для учасників психокорекції, яскраво індивідуально забарвлені, по відношенню до яких є гострі емоціійно насичені переживання.

Особливе значення має психокорекційний контакт з учасниками психокорекції. Специфічність контакту звязана з визнанням субєкт-субєктних, діалогових відносин. В процесі роботи відносини між учасниками корекції і спеціалістом будуються по принципу партнерства, коли визнається право кожного на відповідальність, керівництво, пошук, особистісний ріст, психологічну незалежність. Саме така позиція психолога створює найкращі умови для реалізації всіх важелів психокорекційної діяльності.

Специфіка П.К.процесу полягає також і в його динаміці. Вона може бути описана не прямою, а ламаною лінією. Це значить, що в кожному П.К.процесі є свої взлети і падіння, прискорення руху і уповільнення. Це відбувається тому, що головним у психокорекції являються емоційні процеси, переживання, а емоції – досить рухливі і динамічні психологічні утворення. Яскраво еміційно забарвлені переживання створюють можливість для нового бачення старих проблем, нового погляду на життєву ситуацію, на близьких людей, на систему своїх відносин, на свою діяльність. Переворот в свідомості, перебудова елементів свідомості і самосвідомості – це результат гострих емоційних переживань, які досягаються в психокорекційному процесі.

Перебудову структур свідомості слід розглядати як творчий процес, як перехід від оперування закритими формулами до використання відкритих формул. Термін «відкриті формули» означає використання таких систем свідомості, які розкривають в людині всі сильні сторони її душі, всі особистісні досягнення.

Основна задача психокорекції – використати не тільки доступну, зрозумілу мову, але і переконливу, внушаючу, таку що впливає і яка викликає емоційний відгук. В кожний момент психокорекції психолог повинен бути щирим у своїх емоційних переживаннях, щоб його вербальна і невербальна мови відповідали одна одній. Мова психокорекції – це ще і мова конкретних реальних дій, тому всі ситуації повинні бути не тільки зрозумілі і доступні учасникам, але і психокорекційно корисними та емоційно значущими.

Необхідно відмітити, що відношення між учасниками психокорекції можуть бути описані як реалізація вищих форм гуманістичних відносин між людьми, як відносин любові. Саме в створенні міжлюдських відносин і полягає головна специфіка психокорекційного процесу.

4. Форми психокорекційної роботи з дітьми і підлітками . (розпишу)!!!

1. Ігрова корекція поведінки

2. Ігротерапія

3. Арттерапія

4. Поведінкова терапія

5. Групи особистісного розвитку

1. Психологічна допомога дітям дошкільного віку.

Окреслимо декілька особливостей, з якими стикається психолог у дошкільному закладі:

1. Труднощі адаптації дитини до умов дошкільного закладу.

Причини:

• Психологічний вік дитини. Вже в 3 роки дитина здатна почуватися комфортно за відсутності близьких дорослих, вона рагне більш партнерських стосунків з батьками і не так від них залежть – тоді психологічно готова йти в садок. Але бувають випадки, коли біологічний вік не співпадає з психологічним (ще в 4 роки не готова йти до садку)

• Надмірна чутливість нервової системи, внаслідок дитина надто вразлива, хворобливо реагує на будь-яку невизначеність ситуації. Така реакція часто набуває психосоматичного характеру (дитина хворіє)

• Адаптаційні труднощі можуть виникати в досить врівноважених та емоційно благополучних дітей внаслідок їхньої типологічної ригідності (режим дня, спосіб життя та спілкування, збільшення кількості людей)

• Неврахування дорослими егоцентричної пізнавальної позиції дитини. Полягає в тому, що дитина ставить себе у центр всього, що відбувається навкруги. Егоцентрична позиція зумовлює високу навіюваність дошкільника: так само, як він приписує свої думки іншим, він може "заражатися" чужими оцінками ставленнями, почуттями. Отже, для того щоб дитина через свій егоцентризм могла перейнятися позитивним ставленням до дитсадка, контекст, в якому про нього згадують, має бути емоційно-позитивним, пов'язаним з успіхами дитини, а не з її невдачами ("В дитсадку тебе ніхто годувати не буде; не навчишся швидко одягатися, будеш у групі голою ходити!").

• Не враховується потреба в любові (у дошкільника ця потреба має свою специфіку: "мене люблять, якщо я хороший"). Наявність потреби визначає, що дитина може любити дитячий садок тільки за умови, що її там вважають хорошою".