12 Педагогычны конфлікти: основні причини виникнення, особливості попередження і розв'язання.

Конфлікти типу "вчитель - учень" виникають через різні причини, загалом можна визначити кілька груп чинників:

1. низький рівень конфліктостійкості вчителів та учнів, невміння контролювати власний емоційний стан, конструктивно взаємодіяти в конфліктних ситуаціях, імпульсивні захисні реакції у зв'язку з приниженням власної самоповаги;

2. порушення учнями дисципліни на уроці;

3. пропуск школярами уроків;

4. шкільна неуспішність учнів, невиконання ними в класі чи вдома навчальних завдань або недбале їх виконання;

5. нецікаве проведення уроку вчителем, відсутність у нього педагогічних здібностей, інтересу до професії та професійної діяльності .

6. консервативний спосіб організації навчального процесу,стереотипні форми поведінки вчителів;

7. необ'єктивність в оцінюванні, завищені вимоги до учнів;

8. відсутність у вчителя авторитету серед школярів;

9. нетактовна поведінка учителів: надмірна прискіпливість,залякування, ображання учнів грубість, нестриманість,оцінювання вчителем не окремого вчинку учня, а його особистості,приписування ярликів ("роззява", "нахаба", "лінюх", "невдаха","двійочник");

10. використання вчителем неадекватного стилю педагогічної взаємодії;

11. застосування педагогом виховних прийомів, які не відповідають віковим особливостям учнів;

12. індивідуальні особливості характеру і темпераменту учасників педагогічної ситуації (завищена або занижена самооцінка,впертість, конфліктність, дратівливість)

13. вплив комплексу особистих проблем вчителя чи учня на їх психологічний стан і, відповідно, реагування на виникнення конфліктогенів;

14. неготовність учителів до розв'язання конфліктів у педагогічній взаємодії, невміння прогнозувати поведінку учнів на уроці чи в позаурочний час.

Вчителі у спілкуванні з учнями нерідко використовують такі конфліктогени:

погрози,критика з негативною спрямованістю,образи,накази , образливі прізвиська,перебивання учнів, небажання вислухати їх думку у суперечливих, конфліктних ситуаціях;виставлення різних оцінок за однакові помилки у відповідяхчи роботах учнів;маніпуляція оцінкою;оцінки не обґрунтовуються і не коментуються;підвищення голосу;нав'язування власної позиції тощо.

В учнів є свої способи, за допомогою яких вони намагаються нейтралізувати пріоритетну позицію вчителя:

• умисна неувага до вчителя і його предмета;

• вираження сумніву в знаннях, вміннях, професійній придатності вчителя ,

• приниження вчителя як особистості і професіонала ,

• звинувачення вчителя в невідповідності часові і старомодності,

• демонстративна поведінка із викликом, непослух і непокора,

• хронічне невиконання домашніх завдань;

• пропуски уроків без поважних причин та ін.

Отже, розвиток рядових педагогічних ситуацій і їх перехід у конфліктні залежить від обох сторін: і від учителя, і від учнів. Важливе значення тут має стиль спілкування вчителя із учнями. Звичайно, найбільш оптимальним вважається демократичний стиль педагогічної взаємодії, однак нерідкими є такі критичні обставини, для яких найбільш продуктивним і адекватним є саме авторитарний або ж ліберальний стиль.

М.Рибакова визначає такі види конфліктів між вчителем та учнем: конфлікти діяльності, поведінки, відносин.

Конфлікти діяльності виникають з приводу успішності учня та виконання ним позанавчальних завдань. Вони можуть проявлятися у відмові учня виконувати навчальні завдання або поганому його виконанні. Це може відбуватися, наприклад, через втому, труднощі у засвоєнні навчального матеріалу, відсутність допомоги з боку вчителя при ускладненнях в роботі учня, незацікавленість учня даним предметом, небажання виправляти власні помилки.

Конфлікти поведінки (вчинків) зумовлюються порушеннями учнем правил поведінки в школі і поза нею. Конфліктна ситуація виникає, коли вчитель помилково аналізує вчинки учня, не з'ясову* мотивів, робить поспішні, необгрунтовані висновки.

Конфлікти відносин виникають у сфері емоційно-особистісних відносин учнів та вчителів. Ці конфлікти можуть бути наслідком постійних попередніх конфліктів діяльності і поведінки, вони набувають особистісного смислу, зумовлюють появу антипатії, тривалої неприязні між учителем та учнем, надовго порушують їх взаємодію (М.Рибакова, 1991).

Особливості попередження та розв'язання конфліктів між вчителями та учнями. Вчитель повинен бути готовим до здійснення взаємодії з учнями за різних обставин — сприятливих і несприятливих, і вміти перевести конфліктну ситуацію у конструк­тивне русло. Конфлікти - за умови правильного підходу до них -можуть стати ефективним чинником педагогічного процесу, пози­тивного впливу на дітей. Тому конфліктні ситуації необхідно не усувати чи ігнорувати, але аналізувати, обговорювати і вирішувати разом із учнями.

Конструктивна поведінка вчителя у конфлікті з учнем передбачає: правильне визначення своєї позиції, опору на взаємовідносини з батьками учнів, використання впливу класу і педагогічного колективу Досить непростим завданням для вчителя є виправлення конфліктів відносин, це стає випробуванням його професіоналізму. Вчитель повинен стати вище почуття образи, неприязні, оволодіти своїми емоціями, дотримуватися культури взаємодії, виявити власну шляхетність. Конфлікт відносин, як і конфлікт поведінки, вимагає провести відкритий, рівноправний діалог між учителем та учнем (без посилань на вік, статус тощо), відверто обговорити свої почуття та прагнення, пов'язані із конфліктом, визнати свої помилки, вибачитися, зробити відповідні висновки.

В конфліктах діяльності доцільно надати учневі можливість довчити і перескласти задане завдання, надати додаткову інформацію, дати учневі додаткове (творче) завдання (наприкладпідготувати повідомлення і виступити перед класом). Усе це дозволить учневі краще виявити свої здібності і можливості.

З метою ефективної поведінки під час конфлікту вчитель повинен:

1. не боятися конфліктів з учнями (насправді багато молодих учителів є непідготовленими до розв'язання конфліктних ситуацій), а брати на себе ініціативу у їх конструктивному вирішенні(далі діяти прямо чи опосередковано);

2. по можливості не звертатися до адміністрації, а вирішувати конфлікт спільно із учнем;

3. суперечності у поведінці учнів (особливо у кризові періоди)сприймати як фактори нормального розвитку;

4. контролювати свої емоції, не відповідати конфліктогеномна конфліктоген, пам'ятаючи, що це призводить тільки до загострення суперечностей;

5. бути об'єктивним, дати учням можливість обгрунтувати свою позицію, не приписувати учневі своє розуміння його позиції;

6. розуміти, що за зовнішньою конфліктністю учня можутьприховуватися підвищена емоційність, вразливість, глибокі комплекси неповноцінності, що посилюються дефіцитом соціального визнання, а, з іншого боку, недостатнім життєвим досвідом, невміння поводитися в складних життєвих ситуаціях;

7. в конфліктній ситуації і подальшій взаємодії з учнями слід обов'язково враховувати інтереси, потреби та аргументи учня;

8. не ображати учня і не виганяти його з класу;

9) не зачіпати особистості учня, його сім'ї, давати оцінку тільки його конкретним діям;

10. дати собі і школяреві право на помилку, не забуваючи, що не помиляється тільки той, хто нічого не робить;

11. незалежно від результату розв'язання суперечностей, намагатися не зруйнувати відносин із дитиною, висловити жаль з приводу конфлікту, виявити свою прихильність до учня і сподівання на успішні взаємини у майбутньому.

Вчитель повинен пам'ятати що основними завданнями його професійної діяльності є не тільки навчання, але й виховання та розвиток підростаючої особистості. В будь-якому випадку, педагог повинен продемонструвати свою миролюбність і бажання досягти взаєморозуміння зі своїми учнями, бути тактовним, послідовним, творчим і якоюсь мірою навіть обережним у пошуку шляхів тазасобів вирішення педагогічного конфлікту та оптимізації взаємодії із вихованцями. Тут, як і в медицині, важливим с правило: "Не нашкодь!"