8.Екзистенційна психологія в.Франкла (основні поняття теорії в.Франкла; духовність, свобода і відповідальність; сутність логотерапії в.Франкла).

Австрійський психолог і психіатр В. Франкл (1906-1998) вважав, що рушійною силою людської поведінки і розвитку особистості є пошук Логосу, сенсу життя, що має здійснюватися конкретною людиною за її власною потребою. Екзистенційна теорія Франкла складається з трьох частин: учення про прагнення до сенсу, про сенс життя і про свободу волі.

Основна теза вчення про прагнення до сенсу свідчить: людина прагне знайти сенс і відчуває екзистенційну фрустрацію або вакуум, якщо її спроби залишаються нереалізованими. Прагнення до сенсу Франкл розглядає як природжену мотиваційну тенденцію, властиву всім людям і основною рушійною силою поведінки і розвитку особистості. Відсутність сенсу породжує у людини стан екзистенційного вакууму, що є причиною неврозів.

Головна теза вчення про сенс життя - життя людини не може позбутися сенсу ні за яких обставин; сенс життя завжди може бути знайдений. Відповідно теорії Франкла, сенс не суб'єктивний, людина не вигадує його, а знаходить у навколишній дійсності, у тому, що є для неї цінністю. Вчений виділяє три групи цінностей: творчості, почуття і ставлення. Сенс життя можна знайти в будь-якій із цих цінностей. Тобто, немає таких обставин і ситуацій, в яких людське життя втратило б свій сенс.

Основна теза вчення про свободу волі свідчить, що людина спроможна знайти і реалізувати сенс життя, навіть якщо ЇЇ свобода обмежена об'єктивними обставинами. Свобода, за теорією Франкла, тісно пов'язана з відповідальністю людини за правильний вибір і реалізацію сенсу свого життя.

Франкл підкреслював, що відсутність сенсу життя або неможливість його реалізувати приводить до неврозу, породжує у людини стан екзистенційної фрустрації. Неврози нерідко виникають тоді, коли людина усвідомлює беззмістовність свого життя, порожнечу існування. В основі таких поширених явищ, як депресія, правопорушення, алкоголізм, наркоманія, агресивність, моральні падіння, лежить відсутність смислу життя, що може бути частково компенсовано людиною потягом до влади, сексу, бажанням грошей.

Досліджуючи можливості корекції поведінки, представники гуманістичної психології орієнтуються на розвиток у людей усвідомлення своєї відповідальності за власну поведінку, яка базується на усвідомленні себе і свого місця в світі. Так, Роджерс вважає, що "потрібно допомогти людям упоратися зі щоденними вимогами, допомогти їм зрозуміти, що вони не безпорадні жертви, вони мають вибір і повинні бути відповідальними за свої вчинки навіть тоді, коли не здатні змінити ситуацію".

Однією з глибинних характеристик людської природи є пошук сенсу вчинків і життя загалом. Цими питаннями людство переймалося на всіх етапах свого розвитку. В останні десятиліття поняття "сенс" стало в психотерапії одним із основних. Важливу роль у цьому відіграв австрійський психолог, психіатр Віктор-Еміль Франкл (1905-1997), який розробив метод екзистенціального аналізу - логотерапію.

Логотерапія (грец. logos - сенс, знання і therape'ta - лікування) - метод психотерапії, що ґрунтується на системі філософських, психологічних і медичних поглядів на природу людини, центральним компонентом якої є прагнення до сенсу.

Це прагнення є альтернативним порівняно з концепцією прагнення до задоволення (3. Фройд). Як фундаментальна мотиваційна сила прагнення до сенсу безпосередньо пов'язане зі свободою волі людини. Антропологічна концепція Франкла представляє людину як єдність трьох ортогональних (перпендикулярних) вимірів:

1) соматичного виміру, пов'язаного з підтриманням тілесної функціональності;

2) психічного виміру, пов'язаного з динамікою психічних процесів (афектів, комплексів, потягів);

3) ноотичного (грец. nооs - роздум) виміру, що виявляється в духовній силі і в прагненні до сенсу.

Процес пошуку сенсу можуть істотно гальмувати внутрішні обмеження і бар'єри, пов'язані з гіперре-флексією (схильністю до надмірного самоаналізу) та гіперінтенцією (схильністю приділяти надмірну увагу задоволенню бажань). Втрата сенсу і обмеження у власному Я призводять до екзистенційного вакууму пов'язаного з відчуттям нудьги існування і внутрішньої спустошеності. Переживання сучасними людьми екзистенційного вакууму зумовлюють:

1) підвладність несвідомим поведінковим програмам, які спонукають до певних дій, що заповнюють простір життя незалежно від волі і бажань людини; вона стає схильною до гальмування ноогенної активності, тобто до придушення прагнення знайти сенс;

2) усталені суспільні традиції, соціальні конвенції і цінності, які не мотивують людину шукати сенс і не підказують напрям пошуку; часто суспільство зацікавлене в конформності суб'єкта, тоталітарному підпорядкуванні і репресуванні його волі;

3) редукція та звуження перспектив розвитку людини, коли її природу зводять до набору інстинктів, прагнень і біологічних програм, що формують реакції, тим самим програмуючи її на нездатність ухвалювати незалежні, автентичні рішення і робити самостійний вибір.

Незадоволення однієї з базових людських потреб - потреби в сенсі життя - е причиною масової невротичної тріади, депресії, наркоманії та агресії. ЦІ реакції, зумовлені внутрішньою спустошеністю і безглуздям, можна вважати клінічними ознаками неврозу, що охопив західну цивілізацію.

Логотерапія має на меті допомогти пацієнту у пошуках та усвідомленні прихованого сенсу власного життя шляхом його аналізу. На відміну від психоаналізу, вона не обмежується вивченням несвідомої динаміки і прагнень, а фокусується на духовних реаліях, зокрема потенційних сенсах клієнта і його волі до сенсу. За Франклом, існують такі способи здобуття сенсу:

1) дії, спрямовані зовні, наприклад творча діяльність (цінності творчості);

2) переживання, відчуті людиною (цінності переживань і любові);

3) певна особиста позиція стосовно долі і подій, які людина неспроможна змінити: невиліковна хвороба, невиправна втрата, термінальний стан, смерть (цінності відносин).

З огляду на це основне завдання логотерапії полягає у фокусуванні спільної уваги терапевта і клієнта на пошуках і здобутті сенсу. Для цього Франкл розробив основні логотерапевтичні методи: парадоксальну інтенцію і дерефлексію. Обидва ґрунтуються на посиленні тенденцій до самотрансценденції і самовідчуження.

Свобода як власне людський феномен є дещо занадто людське, зазначає Франкл. "Людська свобода — це конечна свобода. Людина не вільна від умов. Але вона вільна зайняти позицію щодо них. Умови не володіють нею цілком. Від неї — в рамках її обмежень — залежить, чи уступить вона умовам. Вона може також піднятися над ними і таким чином увійти у людський вимір".

Існуючі традиції та інстинкти у відповідності до історичного розвитку руйнуються. Може виникати екзнстенційний вакуум, який виявляється у стані нудьги: люди не знають, що робити у вільний час, за тих чи інших обставин тощо. Іноді навіть говорять про так звані "недільні неврози" як специфічний вид депресії внаслідок недостатності змісту життя, коли його пустота стає очевидною. Іноді цей вакуум приводить до різних форм асоціальної поведінки, критичних станів, навіть до загибелі.

Франк визначає три екзистенціали людського існування: духовність, свободу та відповідальність. Вони не просто характеризують людське буття, скоріше вони конституюють його у цій якості. Тому духовність це те, що відрізняє людину від тварини, те, що властиве їй, і їй одній. Можливість — це і є існування, а існувати — значить постійно виходити за межі самого себе.

Можливість духовного сутнього бути співприсутнім іншому сутньому — це вихідна здатність, сутність духовного існування, духовної реальності. Відносно духовного сутнього сутнє, що пізнається ним, ніколи не міститься "зовні", а завжди є "тут". Таким чином, лише за умови наявності рефлексивної установки, властивої будь-якій психології, це просте "тут-буття" розколюється на суб'єкт і об'єкт.

Духовне сутнє, вказує Франкл, може бути співприсутнім не тільки простому іншому сутньому. Воно, зокрема, може бути співприсутнім рівному собі такому ж духовному сутньому. Ця співприсутність може бути названа співбуттям. Проте "це є можливим лише в тій віддачі себе один одному без залишку, яку ми називаємо любов'ю".

Любов Франкл визначає як можливість сказати комусь "ти" і сказати йому "так". Іншими словами, це здатність зрозуміти людину не лише в її конкретності, унікальності та неповторності, айв її цінності та необхідності. Це й означає сказати "так".

У сфері людської духовності Франкл визначає окрему форму: "підсвідому духовність", або "духовне несвідоме" — совість. Совість по суті своїй є ірраціональною і дологічною: ''Свідомості відкрите сутнє, совісті ж відкрите не сутнє, а скоріше, навпаки, те, що ще не існує, а лише повинно існувати". Тому совість постає як "інтуїтивна за своєю суттю функція: щоб антиципувати те, що повинно бути здійснене, совість спочатку має його інтуїтивно осягнути", і в цьому розумінні совість чи ерос дійсно є ірраціональними і можуть бути раціоналізовані лише згодом.

Екзистенційна психотерапія І.Ялома.

Новаторство Ірвіна Ялом  Своє слово в екзистенціальної психології сказав американський психотерапевт, доктор медичних наук Ірвін Ялом. Серед його робіт - книга«Екзистенціальна психотерапія»- Результат уважних спостережень і нових підходів у роботі психолога. Виходячи з самоцінності особистого конкретного досвіду, І. Ялом переконаний в необхідності розробляти окрему терапію для кожної людини. Як він каже,«Екзистенціальні терапевти завжди наполягали на тому, щоб терапевт прагнув зрозуміти особистий світ пацієнта, замість того, щоб встановити, як саме останній ухиляється від« норм »». Можливо, тому екзистенційна психотерапія допомагає впоратися з такими безнадійними ситуаціями, якдепресіявнаслідок пережитих критичних ситуацій, внутрішня спустошеність, страхи, відсутність сенсу життя. Особливу допомогу вона здатна надати при переживанні посттравматичного синдрому, важких смертельних захворюваннях, втрати близьких.  Крім цього, екзистенціальний терапевт дбає, щоб його пацієнт був відкритий виникають у його житті можливостям, які можуть бути шансом реалізувати свої таланти. Екзистенціальна психологія здатна допомогти подолання дисонансу людини з навколишнім світом. Не дарма Д. Бюдженталь назвав її«Жізнеізменяющей терапією». 

Ялом розвиває та екзистенційну тему смерті. Коли людина розуміє кінцівку свого існування, його світосприйняття сильно змінюється:«Ми натхненні перебудувати наші пріоритети, спілкуватися більш глибоко з тими, кого ми любимо, цінуємо більш гостро красу життя і збільшуємо свою готовність взяти на себе ризики, необхідні для особистого виконання», - Говорить він.  Роздуми на вічні теми ведуть додуховному прозрінню, Звільняючи від гніту матеріальних умовностей. За пеленою непотрібних суєт і помилкових цінностей перед нами відкриваєтьсяістиннийсвіт. Світ, в якому головними стають людські відносини. Світ, в якому ми відчуваємо себереальноживуть, де головною цінністю стає сама Життя .

Отже, в екзистенціальної психології розглядаються проблеми життя і смерті, свободи і відповідальності, любові й відчуження, сенсу і безглуздості, людини і суспільства.