Аналіз динаміки й структури оборотного капіталу підприємства

Найменування	На початок періоду		Па кінець періоду		Зміни		Зміна струк- ­тури, %
	Сума, тис. грн	Пит. вага, %	Сума, тис. грн	Пит. вага, %	Сума, тис.грн	Пит. вага, %
1	2	3	4	5	6	7	8
1. Виробничі запаси	2030	28,9	3716	24,0	+1686	+173,1	-4,9
2. Незавершене виробництво	400	5,7	648	4,2	+248	+ 162	-1,5
3. Готова продукція		140	2,0	668	5,6	+728	+520
4. Товари відвантажені		3490	49,7	6940	44,8	+3450	+98,8
5. Товари		140	2,0	412	2,6	+272	+194
РАЗОМ матеріальні кошти	6220	88,6	12643	81,6	+6423	+ 103,3	-7
Кошти	140	2,0'	759	4,9	+619	+442,1	+2,9
Цінні папери	2	-	2	-	-	-	-
РАЗОМ Кошти + Цінні папери	142	2,0	761	4,9	+619	+442,1	+2,9
Дебіторська заборгованість	658	9,4	1989	12,8	+ 1331	+202,3	+3,4
Оборотний капітал	7020	100	15498	100	+8478	120,8

Інфляція діє як податок. Це набагато спустошливіший податок, ніж будь-який інший, що вводиться законодавцями. Він тягне за собою зниження реальної вартості поточних активів, прибутку від реалізації продукції, попиту на капітал. В умовах інфляції зростає невизначеність і ризик, яким піддана діяльність будь-якого підприємства. Це збіль­шує його залежність від зовнішніх джерел фінансування. Вплив зміни цін на фінансове становище підприємства за­лежить як від темпів інфляції, так і від складу активів і па­сивів. Тому при аналізі необхідно враховувати таке:

□ з інфляційною зміною цін пов'язана оборотність оборотних коштів, чим повільніше оборотність, тим більше буде завищений прибуток, якщо для оцінки поточних активів не застосовується метод LIFO;

□ важливим у період інфляції є розподіл активів і пасивів на грошові й не грошові, тому що вкладення в грошові активи буде призводити до втрати купівельної спроможності, а до її підвищення буде вести до зростання грошових пасивів, тому що під час інфляції вигідно позичати гроші;

□ важливе значення мають і способи фінансування — чим більше боргу під фіксований відсоток і чим більший строк, тим краще захист від втрат купівельної спромож­ності й більше можливість одержання вигід від приросту боргів.

Причини й наслідки зміни структури по окремих статтях поточних активів різні. Наприклад, збільшення питомої ваги виробничих запасів означає їхнє нагромадження внаслідок на­явності неліквідів, свідомого нагромадження у зв'язку з пере­боями в постачанні й інфляційних процесах. Наслідок — втра­та споживчих властивостей продукції через неякісну сировину, зниження ціни, збитки.

Зменшення питомої ваги вкладень коштів у виробничі за­паси й незавершене виробництво призводить до дефіциту ок­ремих видів сировини й перебоїв у процесі виробництва, не­довантаження продуктивних потужностей, падіння обсягів виробництва й реалізації, збитків.

Щоб забезпечити безперебійний виробничий процес і ре­алізацію продукції, виробничі запаси повинні бути оптималь­ними. Найважливішими умовами їхнього досягнення є:

□ обґрунтовані розрахунки потреби;

□ установлення постійних договірних відносин з поста­чальниками;

□ виконання зобов'язань постачальників.

Частою причиною непередбачуваних коливань фактичних запасів є невиконання постачальниками своїх зобов'язань. Од­нак такими причинами можуть бути недоліки в організації ви­робництва:

□ неритмічність випуску продукції;

□ невиконання плану освоєння нових її видів;

□ зміна асортиментів продукції;

□ недоліки в організації її збуту;

□ недоліки планування й обліку й ін.

Відволікання коштів у зайві запаси — одна з основних причин нестійкого фінансового становища. Причини їхнього утворення варто визначити при аналізі по виробничих запа­сах, виробничих витрат і готовій продукції.

Суть проблеми оптимізації розміру запасів можна описати в такий спосіб. Часто розмір продуктивних запасів на під­приємстві набагато більший, ніж потреба в них на поточний день. Разом з тим підприємство платить витрати по зберіган­ню виробничих запасів, пов'язані зі складськими витратами, а також омертвління коштів, які вкладені в запаси, у той час як вони могли бути інвестовані, наприклад, у цінні папери.

Рішення будь-якої оптимізаційної задачі з неминучістю припускає ідентифікацію цільового критерію. У цьому випад­ку такими критеріями виступають:

• витрати на зберігання;

• витрати з розміщення й виконання замовлення.

З ростом середнього розміру запасів збільшуються й вит­рати по зберіганню, тобто залежність пряма. Витрати з відшкодування й виконання замовлень поводяться інакше: найчастіше залежність носить зворотний характер (не потрібно зайвий раз користуватися послугами транспортних організацій; більш оптимально використовується транспорт, можна одержати знижку при покупці великої партії й т.д.)

Отже, обидва компоненти загальних витрат, пов'язаних з підтримкою запасів, змінюються обернено пропорційно один одному, тому можна знайти, принаймні теоретично, таку вели­чину середнього запасу, який відповідає мінімальному рівню цих витрат. Найкраще логіку виявлення оптимальної партії замовлень представити графічно (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Залежність рівня запасів від витрат на їхнє розміщення й зберігання

Нескладно вивести модель управління запасами:

С_t = С_с + С_о , (4.12)

де: C_t — загальні витрати, грн;

С_о — витрати з розміщення й виконання замовлення, грн.;

С_с — витрати зі зберігання, грн.

С_t = , (4.13)

де: Н — витрати на зберігання одиниці виробничих запасів, грн;

q — розмір партії, од.;

F — витрати з розміщення й виконання одного замовлен­ня, грн;

D — річна потреба в запасах, од.

Отже, С = f(q) і має вигляд параболи, тому, диференціюю­чи по q, можна знайти таке його значення, при якому функція досягає свого мінімального значення. Отже, формула розра­хунку розміру оптимальної партії замовлення (Economic Order Quantity) має вигляд:

EOQ = . (4.14)

Прискорення оборотності оборотних коштів зменшує по­требу в них, дозволяє підприємствам вивільняти частину обо­ротних коштів. Швидкість обороту коштів — це комплексний показник організаційно-технічного рівня виробничо-госпо­дарської діяльності. Збільшення числа оборотів досягається за рахунок скорочення часу виробництва й часу обігу. Час вироб­ництва обумовлений технологічним процесом і характером техніки.

Щоб його скоротити, треба вдосконалювати його техно­логію, механізувати й автоматизувати працю.

Загальна оборотність всіх оборотних коштів склада­ється із чистої оборотності окремих елементів оборотних коштів:

1. Тривалість одного обороту всіх оборотних коштів:

L^E = , (4.15)

де: Е — середня вартість всіх основних коштів;

Т — тривалість аналізованого періоду в днях;

N — виторг від реалізації.

2. Кількість оборотів (прямий коефіцієнт оборотності):

Кⁿ = , (4.16)

3. Коефіцієнт закріплення основних коштів (оборотний коефіцієнт оборотності):

К^o = (4.17)

За аналогічними формулами проводимо розрахунок обо­ротності окремих елементів або груп оборотних коштів (додан­ки). Сукупність часткових показників по всіх видах оборотних коштів дає в результаті загальний показник оборотності всіх оборотних коштів:

L^E = , (4.18)

де: Е^M — середній залишок виробничих запасів;

E^Z — середній заділ незавершеного виробництва;

E^N — середній залишок готових виробів на складах;

К^O — середній залишок дебіторської заборгованості й інших оборотних коштів.

E = E^M+E^Z + E^N+ К^O . (4.19)

За результатами оборотності розраховуємо суму економії оборотних коштів (абсолютне й відносне вивільнення) або су­му їхнього додаткового залучення. Економія або перевитрата запасів:

ΔE = E_ф = , (4.20)

де: Е_ф — фактичні середні залишки запасів;

N_ф — фактична реалізація;

N_n — планова реалізація;

Е_п — планова величина запасів.

Економія або перевитрата оборотних коштів:

ΔE = , (4.21)

де: Т — тривалість аналізованого періоду.

Велика увага при аналізі поточних активів приділяється дебіторській заборгованості. При наявності конкуренції й складностей збуту продукції підприємство продає її, викорис­товуючи форми наступної оплати. Тому дебіторська заборгованість є важливою частиною оборотного капіталу.

Рівень дебіторської заборгованості визначається багатьма факторами:

• вид продукції;

• місткість ринку;

• ступінь насиченості ринку даною продукцією;

• прийнята на підприємстві схема розрахунків та ін.

Основними видами розрахунків є продаж у кредит. Без­готівкові розрахунки виконуються за допомогою:

□ платіжних доручень — доручення господарюючого суб'єкта своєму банку про перерахування зазначеної су­ми іншому господарюючому суб'єктові;

□ платіжних вимог — вимога продавця до покупця оплати­ти поставлені йому за договором товари;

□ акредитивів — доручення банку постачальника, зроблене покупцем через свій банк, про сплату рахунків поста­чальника негайно після одержання документів про від­вантаження продукції;

□ рахункових чеків — документ, що містить вказівку чеко­давця банку про виплату зазначеної суми, пред'явникові чека.

Аналіз дебіторської заборгованості має особливе значення в період інфляції, коли іммобілізація власних оборотних коштів стає особливо невигідною.

Аналіз дебіторської заборгованості проводимо за даними II розділу активу балансу. Складаємо аналітичну таблицю 4.7.

Після загального ознайомлення зі складом і структурою дебіторської заборгованості необхідно дати наступну її оцінку:

□ реальної її вартості, тому що не вся вона може бути стягнена;

□ впливу на фінансові результати підприємства.

Таблиця 4.7