Порядок погашення боргу підприємства

Рік	Початко­вий баланс боргу	Погашення боргу	Відсотки	Річна виплата	Кінцевий баланс боргу
1	100,000	12,000	60,000	72,000	88,000
2	88,000	12,000	52,800	64,800	76,000
3	76,000	12,000	45,600	57,600	64,000
4	64,000	12,000	38,400	50,400	52,000
5	52,000	52,000	31,200	83,200	-
Підсумок		100,000	228,000

"Амортизаційне" погашення кредиту. При "аморти­заційному" погашенні основну суму кредиту виплачують по­ступово протягом строку кредиту. Платежі здійснюють рівни­ми сумами регулярно (як правило, щомісяця, щоквартально або раз у півроку), і вони включають певну частину суми кре­диту й відсоток. Разом з останнім внеском суму кредиту пога­шають. Цей принцип використовують при іпотечному кредиті. Багато західних кредитних інвесторів використовують цю схему як базовий графік повернення боргу підприємством-позичальником.

Тема 12. Система показників ранжування підприємств

У зв'язку із загостренням фінансових проблем на багатьох підприємствах усе більш насущною стає необхідність моніто­рингу фінансового стану підприємств країни, області, міста з метою розробки й реалізації оперативних заходів фінансової стабілізації. Це означає, що потрібна методика, яка дозволяє в стислий термін зробити оцінку фінансового стану безлічі об'єктів без залучення великої кількості висококваліфікова­них і високооплачуваних фахівців. Вирішення такого завдан­ня без використання комп'ютерних технологій неможливе.

Для проведення моніторингу фінансового стану великої кількості підприємств, які розташованих на одній території (наприклад, в одному місті), чи належать до однієї галузі, або об'єднаних якимось іншими ознаками (наприклад, прина­лежністю одному власникові, у тому числі державі), необхідно сформувати групу показників, що дають у сукупності ком­плексну характеристику стану й перспектив будь-якого підприємства. На нашу думку, кількість показників моніто­рингу повинна бути невелика (не більше п'яти-шести), тому що тільки в цьому випадку можна, з одного боку, створити пе­редумови для оперативності й комплексності аналізу, а з іншо­го боку — уникнути надмірної трудомісткості й виключити су­перечливість висновків. Крім того, повинна бути дана чітка й недвозначна інтерпретація показникам й їхнім значенням, а також сукупності значень показників. Іншими словами, потрібна розробка системи ранжування, у якій кожному зна­ченню показника відповідає свій ранг, а сума рангів, отрима­них будь-яким підприємством, дає однозначну характерис­тику фінансово-економічного стану підприємства і його перспектив.

Для формування переліку показників моніторингу, а також розробки системи ранжування були виділені ті сторони госпо­дарської діяльності підприємств, які найбільш важливі для власників, інвесторів, органів управління. До них належать:

□ ефективність бізнесу;

□ ризикованість бізнесу;

□ довгострокові й короткострокові перспективи плато­спроможності;

□ якість управління бізнесом.

Пропонований підхід до моніторингу фінансово-еко­номічного стану підприємств дає комплексну характеристику зазначених сторін їхньої діяльності.

Ефективність бізнесу пропонується оцінювати за допомо­гою показника "Рентабельність власного капіталу", що визна­чається за формулою:

ROE = , (12.1)

де: ROE — рентабельність власного капіталу;

N1 — чистий прибуток (прибуток після оподатковування);

E_q — величина власного капіталу (середня за період);

ROA — рентабельність активів по чистому прибутку;

ROA = RS*TA (тут RS — рентабельність продажів по чис­тому прибутку;

ТА — оборотність активів);

D — величина позикових і залучених коштів;

А — величина активів (майна) або пасивів.

Рентабельність власного капіталу, що показує розмір чис­того прибутку, що була генерована власним капіталом під­приємства, характеризує ступінь привабливості об'єкта для вкладення коштів акціонерів. Чим вище даний коефіцієнт, тим вище прибуток, що доводиться на акцію, і тим більше розмір потенційних дивідендів.

Розмір ROE визначається показником рентабельності ак­тивів ROA (скільки гривень прибутку приносить кожна гривня майна підприємства). У свою чергу, ROA залежить як від рентабельності продаваної продукції RS (рентабельність про­дажів), так і від характеристики ділової активності підпри­ємства ТА (оборотність активів).

Оборотність активів багато в чому визначається ринкови­ми умовами, у яких діє підприємство, і характеризує його успіхи в сфері маркетингу. У більшості випадків асортимент продукції, що випускає підприємство, жорстко регламен­тується встановленим устаткуванням. Далеко не у всіх галу­зях можлива ситуація, коли при відносно невеликих витратах на переналагодження устаткування можна згорнути випуск продукції, що не користується ринковим попитом, і перейти на виробництво товарів, попит на які в цей час зростає. Як пра­вило, для такого маневру потрібні значні капітальні вкладення в основні фонди.

Підвищення коефіцієнта оборотності активів можна до­сягти або шляхом збільшення продажів (за рахунок цінової конкуренції, підвищення якості продукції, післяпродажного обслуговування й т.п.), або шляхом планомірного зменшення загальної величини активів. Разом з тим очевидно, що можли­вості обох шляхів обмежені, а їхня реалізація, як правило, ви­магає істотних витрат.

Однак якщо досягти високого показника ROA за рахунок підвищення оборотності не вдається, то підприємство може ма­ти високу рентабельність продажів (відношення прибутку до доходів — виторгу). При цьому даний показник побічно харак­теризує ступінь виробничої керованості підприємством, оскільки він залежить від собівартості продукції. Цей показник збільшується, якщо темпи росту виторгу випереджають темпи росту собівартості, і зменшується в противному випадку.

Таким чином, покази ж рентабельності власного капіталу враховує як керованість підприємством, так і його ринковий потенціал. Однак головне полягає в тому що він показує, який прибуток має акціонер на кожну гривню вкладених коштів. Цей показник дає можливість зрівняти вигідність вкладення коштів у різні підприємства й/або в які-небудь фінансові опе­рації. У нормальних ринкових умовах орієнтиром є ставка центрального банку — мінімальна безризикова прибутковість, що може приносити вкладена гривня.

Приклад. Нехай результати діяльності підприємства такі, що рентабельність власного капіталу в базовий рік дорівнює ставці центрального банку (2,6%). На наступний рік інфляція склала 15%, на цю же величину зросли ставка центрального банку, виторг підприємства, його витрати, чистий прибуток, а також власний капітал (наприклад, е наслідок переоцінки ос­новних коштів).

Показник	Базовий рік	Звітний рік (інфляція 15%)
Виторг	100,0	115,0
Собівартість	60,0	69,0
Податок на прибуток	14,0	16,1
Чистий прибуток	26,0	29,9
Середня величина власного капіталу	1000,0	1150,0
ROE	2,6%	2,6%

Якщо призвести чистий прибуток підприємства до базово­го року по ставці, рівній темпу інфляції, то одержимо 29,9/(1+0,15) =26 ("базових" гривень). Таким чином, реаль­ний прибуток підприємства не змінився. При цьому величина ROE також не змінилася в порівнянні з базовим роком і скла­ла 2,6%. Отже, ROE відображає реальну прибутковість для власника. Номінальна ставка центрального банку склала 17,6%, у той час як реальна ставка центрального банку не змінилася — вона, як і раніше, дорівнює 2,6%.

Отже, якщо необхідно визначити, куди вигідніше вкладати кошти: у підприємство або, наприклад, у фінансові операції (де­позит), то необхідно порівнювати ROE і реальну ставку НБУ. Розрахунок реальної ставки НБУ r проводиться за формулою:

r = − 1 , (12.2)

де k — номінальна (оголошена в пресі) ставка;

і — темп інфляції.

Ризикованість бізнесу може бути оцінено за допомогою показника "Рівень власного капіталу".

Очевидно, що рішення про здійснення інвестицій прий­мається не тільки на основі оцінки прибутковості інвестицій, а й з урахуванням їх ризику, причому чим більше ступінь ризи­ку, тим вище необхідна прибутковість. Як видно з наведених раніше формул, при однаковій величині ROA ROE тим більше, чим нижче рівень власного капіталу. Однак необхідно врахову­вати такі моменти:

1. Підвищена частка позикових коштів збільшує ризик вкладення коштів:

ROE_bt = ROA _bt + (ROA _bt – d) ∙ . (12.3)

У даній формулі bt означає рентабельність по прибутку до оподатковування, a d — середньозважену ставку залучення позикових коштів. Із цієї формули видно, що чим вище співвідношення позикового й власного капіталу (або чим менше рівень власного капіталу), тим більше збільшення до ROE. Однак правильно й зворотне: при зниженні ROA внаслідок впливу фінансового важеля зниження ROE буде більш значним. Отже, тим значніше буде фінансовий ризик, пов'язаний з інвестуванням коштів у дане підприємство, тим вищою повинна бути винагорода, одержувана акціонером (модель САРМ).

Висновок: при однаковому значенні ROE ризик вкладення коштів менше для того підприємства, у якого вище рівень влас­ного капіталу, отже, воно переважніше для фінансування.

Таким чином, серед двох підприємств із однаковим зна­ченням ROE перевага віддається тому підприємству, у якого вище рівень власного капіталу й, отже, нижче ризик вкладен­ня в нього коштів.

2. За інших рівних умов чим більше в підприємства част­ка власних коштів у пасивах, тим більше в нього можливос­тей для додаткового залучення позикових коштів. Це особли­во важливо, наприклад, коли підприємству потрібно провести заміну своїх основних фондів, на що потрібні великі капітало­вкладення. Тоді, поряд із вкладенням власних коштів, підпри­ємство зможе активніше залучати кредити (принаймні, у тако­го підприємства буде більше майна, яке можна представити в станове забезпечення).

3. Частка позикових коштів у джерелах фінансування по­казує, яка частина майна підприємства фактично належить кредиторам, а не його власникам. Чим вище ця частка, тим більш тверді вимоги до підприємства можуть пред'являти кре­дитори, а ці вимоги в більшості випадків не збігаються з інте­ресами власників.

Усе перераховане характеризує фінансову стабільність підприємства, його здатність нормально функціонувати без залучення зовнішніх фінансових ресурсів. Підприємства з "важкою" структурою активів (тобто великою часткою поза­оборотних коштів) і, як правило, з високим виробничим важе­лем (в основному промислові підприємства) повинні мати "важку" структуру зобов'язань (високу частку власних коштів) і низький фінансовий важіль. Обидва важелі (вироб­ничий і фінансовий) зрівноважать один одного, і підприємство буде більш стійким до змін ринкової кон'юнктури.

У численних джерелах приводяться відомості про те, що рівень власного капіталу, рівний 60%, достатній для дотри­мання вимог фінансової стабільності. Однак для першоклас­них підприємств він може бути трохи вищим, щоб навіть ви­падкові коливання ринкової кон'юнктури не змогли вплинути на його фінансову стабільність. Рівень власного капіталу, менший 50%, свідчить про те, що більша частина підприємства вже належить не його власникам, а кредиторам.

Стійке фінансове становище підприємства є не подарун­ком долі або щасливим випадком його історії, а результатом умілого, прорахованого управління всією сукупністю вироб­ничо-господарських факторів, що визначають результати діяльності підприємства.

Теорія аналізу фінансів, підприємництва й економіки підприємства розглядає поняття "стійке фінансове станови­ще" не тільки як якісну характеристику його фінансів, а й як кількісно вимірне явище. Цей принциповий висновок дозво­ляє сформулювати загальні принципи побудови науково обґрунтованої методики оцінки фінансового стану, рентабель­ності й ділової активності підприємства. Таку оцінку можна одержати різними методами з використанням різних кри­теріїв.

Нижче пропонується методика комплексної порівняльної рейтингової оцінки фінансового стану, рентабельності й ділової активності підприємства, заснована на теорії й мето­диці фінансового аналізу підприємства в умовах ринкових відносин.

Складовими етапами методики комплексної порівняльної рейтингової оцінки фінансового стану підприємства є:

□ збір й аналітична обробка вихідної інформації за оціню­ваний період;

□ обґрунтування системи показників, які використовуються для рейтингової оцінки фінансового стану, рентабельності й ділової активності підприємства, і їхня класифікація;

□ розрахунок підсумкового показника рейтингової оцінки; класифікація (ранжування) підприємств по рейтингу.

Підсумкова рейтингова оцінка враховує всі найважливіші параметри (показники) фінансово-господарської й виробни­чої діяльності підприємства, тобто господарської активності в цілому. При її побудові використовуються дані про виробни­чий потенціал підприємства, рентабельність його продукції, ефективність використання виробничих і фінансових ресурсів, стан та розміщенні коштів, їхні джерела й інші показники. Точна й об'єктивна оцінка фінансового стану не може базува­тися на довільному наборі показників. Тому вибір й обґрунту­вання вихідних показників фінансово-господарської діяль­ності повинні здійснюватися відповідно до досягнень теорії фінансів підприємства, виходити із цілей оцінки, потреб суб'єктів управління в аналітичній оцінці.

Використовувана нами система показників базується на даних публічної звітності підприємств. Ця вимога робить оцінку масовою, дозволяє контролювати зміни у фінансовому стані підприємства всіма учасниками економічного процесу. Воно також дозволяє оцінити результативність й об'єктив­ність самої методики комплексної оцінки.

Показники для рейтингової оцінки розбивають на 4 групи:

□ прибутковості господарської діяльності;

□ ефективності управління;

□ ділової активності;

□ ліквідності й ринкової стабільності.

У першу групу включені найбільш узагальнені й важливі показники оцінки прибутковості (рентабельності) господарсь­кої діяльності підприємства. У загальному випадку показники рентабельності підприємства являють собою відношення при­бутку до тих або інших коштів (майна) підприємства, що бе­руть участь в одержанні прибутку. Тому тут покладається, що найбільш важливими для порівняльної оцінки є показники рентабельності, обчислені по відношенню чистого прибутку до всього майна або до величини власних колітів підприєм­ства:

□ загальна рентабельність підприємства — прибуток до сплати податків на 1 грн активів;

□ чистий прибуток на 1 грн обсягу реалізації;

□ віддача всіх активів — виторг від реалізації на 1 грн ак­тивів;

□ коефіцієнт покриття — оборотні кошти на 1 грн терміно­вих зобов'язань;

□ рентабельність власного капіталу — чистий прибуток на 1 грн власного капіталу (коштів);

□ прибуток від фінансово-господарської діяльності на 1 грн обсягу реалізації;

□ оборотність оборотних фондів — виторг від реалізації продукції на 1 грн оборотних коштів;

□ індекс постійного активу — основні фонди та інші поза­оборотні активи до коштів;

• загальна рентабельність виробничих фондів — прибуток до оподатковування до середньої величини основних ви­робничих фондів й оборотних коштів у товарно-матері­альних цінностях;

• валовий прибуток на 1 грн обсягу реалізації;

• оборотність запасів — виторг від реалізації продукції на 1 грн. запасів;

• коефіцієнт автономії — власні кошти на 1 грн підсумку балансу;

• оборотність дебіторської заборгованості — виторг від ре­алізації продукції на 1 грн дебіторської заборгованості";

• забезпеченість запасів власними оборотними коштами — власні оборотні кошти на 1 грн запасів;

• оборотність найбільш ліквідних активів — виторг від реалізації на 1 грн. найбільш ліквідних активів;

□ віддача власного капіталу виторг від реалізації на 1 грн власного капіталу.

У другу групу включені показники оцінки ефективності управління підприємством. Розглядаються чотири най­більш загальні показники. Ефективність визначається від­ношенням прибутку до всього обороту (реалізації продук­ції, робіт, послуг). При цьому використовуються показники прибутку від реалізації продукції; прибуток від фінансово-господарської діяльності; прибуток до оподатковування; чистий прибуток.

У третю групу включені показники оцінки ділової актив­ності підприємства:

□ віддача всіх активів (усього капіталу) підприємства виз­начається відношенням виторгу від реалізації продукції до середнього за період підсумку балансу;

□ віддача основних фондів визначається відношенням ви­торгу від реалізації продукції до середнього за період вартості основних коштів і нематеріальних активів;

□ оборотність оборотних фондів (кількість оборотів) виз­начається підношенням виторгу від реалізації продукції до середнього за період вартості оборотних коштів;

□ оборотність запасів визначається відношенням виторгу від реалізації продукції до середнього за період вартості запасів;

□ оборотність дебіторської заборгованості визначається відношенням виторгу від реалізації продукції до серед­нього за період сумі дебіторської заборгованості;

□ оборотність найбільш ліквідних активів визначається відношенням виторгу від реалізації продукції до середнього за період сумі найбільш ліквідних активів, тобто коштів і короткострокових фінансових вкладень;

□ піддача власного капіталу визначається відношенням ви­торгу від реалізації продукції до середнього за період ве­личини джерел власних коштів.

У четверту групу включені показники оцінки ліквідності й ринкової стабільності підприємства:

□ коефіцієнт покриття визначається відношенням суми оборотних коштів до суми термінових зобов'язань;

□ коефіцієнт критичної ліквідності визначається відно­шенням суми коштів, короткострокових вкладень і дебі­торської заборгованості до суми термінових зобов'язань;

□ індекс постійного активу визначається відношенням вартості основних коштів й інших позаоборотних активів до джерел власних коштів;

□ коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) підприємства визначається відношенням суми власних коштів до підсумку балансу;

□ забезпеченість запасів власними оборотними коштами визначається відношенням суми власних оборотних коштів до вартості запасів.

При характеристиці ринкової стабільності акціонерних компаній використовують відносні показники: чистий прибу­ток на одну акцію, дивіденди на одну акцію, дивіденди на одну акцію до ринкового курсу акції та ін. Підкреслимо одну важ­ливу обставину. Серед вихідних показників оцінки є підсум­кові, результатні показники, що характеризують обсяг реалі­зації продукції, прибуток і т.д. за звітний період. Разом з тим показники балансу мають одномиттєвий характер, тобто об­числені на початок і кінець звітного періоду. Оскільки всі вихідні показники є відносними, виникає необхідність мето­дологічного обґрунтування порядку їхнього розрахунку. Уяв­ляється, що нема рації здійснювати розрахунок цих показ­ників на початок періоду, тому що дані про прибуток й обсяг продажів є тільки за поточний звітний період. Тому показни­ки розраховуються до усереднених значень статей балансу.

Після набору деякої статистики для фінансового аналізу (бухгалтерських звітів за ряд років) доцільно організувати й підтримувати автоматизовану базу даних вихідних показників для рейтингової оцінки, розрахованих за даними усереднених значень балансу за кожен період.

В основі розрахунку підсумкового показника рейтингової оцінки лежить порівняння підприємств за кожним показником фінансового стану, рентабельності й діловій активності з умов­ним еталонним підприємством, що має найкращі результати по всіх порівнюваних показниках. Таким чином, базою відліку для одержання рейтингової оцінки стану справ підприємства є не суб'єктивні припущення експертів, а сформовані в реальній ринковій конкуренції найбільш високі результати із всієї су­купності порівнюваних об'єктів. Еталоном порівняння є ніби самий щасливий конкурент, у якого всі показники найкращі.

Такий підхід відповідає практиці ринкової конкуренції, де кожен самостійний товаровиробник прагне до того: щоб за всіма показниками діяльності виглядати кращого свого конку­рента.

Якщо суб'єктів ринкових відносин цікавлять тільки цілком певні об'єкти господарської діяльності (наприклад, потенцій­ного інвестора можуть цікавити показники роботи тільки цук­рових заводів або кондитерських фабрик, або скляних заводів і т.д.), то еталонне підприємство формується із сукупності одно­типних об'єктів. Однак у більшості випадків еталонне підпри­ємство може формуватися з показників роботи об'єктів, що на­лежать різним галузям діяльності. Це не є перешкодою застосуванню методу оцінки, тому що фінансові показники порівнянні й для різнорідних об'єктів господарювання.

У загальному вигляді алгоритм порівняльної рейтингової оцінки фінансового стану, рентабельності й ділової активності підприємства може бути представлений у вигляді послідо­вності наступних дій:

1. Вихідні дані представляються у вигляді матриці (a_ij), тобто таблиці, де по рядках записані номери показників (і = 1, 2, 3,..., п), а по стовпцях — номера підприємств (j = 1,2, 3, ..., т);

2. За кожним показником стоїть максимальне значення, яке заноситься в стовпець умовного еталонного підприємства (т+1);

3. Вихідні показники матриці стандартизуються відносно відповідного показника еталонного підприємства за форму­лою:

x_ij = , (12.4)

де Х_ij — стандартизовані показники стану j-oro підприємства; 4. Для кожного аналізованого підприємства значення його рейтингової оцінки визначається за формулою:

R_j = , (12.5)

де: R_j — рейтингова оцінка для j-oro підприємства;

x_1j, x₂ ,..., x_nj — стандартизовані показники j-oгo аналізова­ного підприємства.

5. Підприємства впорядковуються (ранжуються) у поряд­ку убування рейтингової оцінки. Найвищий рейтинг має підприємство з мінімальним значенням R. Для застосування даного алгоритму на практиці ніяких обмежень кількості по­рівнюваних показників і підприємств не передбачено.

Викладений алгоритм одержання рейтингової оцінки фінансового стану, рентабельності й ділової активності під­приємства може застосовуватися для порівняння підприємств на дату складання балансу (за даними на кінець періоду) або в динаміці.

У першому випадку вихідні показники розраховуються за даними балансу й фінансової звітності на кінець періоду. Відповідно й рейтинг підприємства визначається на кінець періоду.

У другому випадку вихідні показники розраховуються як темпові коефіцієнти зростання: дані на кінець періоду ділять­ся на значення відповідного показника на початок періоду або середнє значення показника звітного періоду ділиться на се­реднє значення відповідного показника попереднього періоду (або іншої бази порівняння). Таким чином, одержуємо не тільки оцінку поточного стану підприємства на певну дату, але й оцінку його зусиль і здатностей по зміні цього стану в ди­наміці, на перспективу. Така оцінка є надійним вимірником зростання конкурентоспроможності підприємства в даній га­лузі діяльності. Вона також визначає більш ефективний рівень використання всіх його виробничих і фінансових ресурсів.

Можливо також включення в розгляд одночасно як мит­тєвих, так і темпових показників (тобто подвоєння кількості вихідних показників). Це дозволяє одержати узагальнену рейтингову оцінку, що характеризує як стан, так і динаміку фінан­сово-господарської діяльності підприємства. Дані можуть бу­ти розширені за рахунок включення в аналіз додаткових показників з довідок, що представляють підприємства в банки й податкові інспекції, з форм статистичної звітності й інших джерел. Особливістю системи показників є те, що майже всі вони мають однакову спрямованість (за винятком індексу пос­тійного активу, динаміка якого носить складний характер). Це означає, що чим вище рівень показника або чим вище його темп росту, тим краще фінансовий стан оцінюваного підпри­ємства. Тому при розширенні пропонованої системи за раху­нок включення в неї нових показників необхідно стежити, щоб ця умова не порушувалася.

Алгоритм одержання рейтингової оцінки також може бути модифікований. Наприклад, можна використати одну з нижченаведених формул:

A) R_j = ; (12.6)

B) R_j = ; (12.7)

C) R_j = , (12.8)

де k₁ k₂,..., k_n — вагарні коефіцієнти показників, призначувані експертом.

Формула (12.6) визначає рейтингову оцінку для j-oro аналізованого підприємства по максимальному видаленню від початку координат, а не по мінімальному відхиленню від підприємства-еталона. Спрощено це значить, що найвищий рейтинг має підприємство, у якого сумарний результат за всіма односпрямованими показниками вищий, ніж в інших.

Формула (12.7) є модифікацією формули (12.6). Вона вра­ховує значущість показників, обумовлену експертним шля­хом. Необхідність введення вагових коефіцієнтів для окремих показників з'являється при диференціації оцінки відповідно до потреб користувачів.

Формула (12.8) є аналогічною модифікацією основної формули розрахунку рейтингу. Вона враховує значущість ок­ремих показників при розрахунку рейтингової оцінки стосов­но підприємства-еталона.

На закінчення підкреслимо деякі переваги пропонованої методики рейтингової оцінки фінансового стану, рентабель­ності й діловій активності підприємства:

1. пропонована методика базується на комплексному, багатомірному підході до оцінки такого складного явища, як фінансова діяльність підприємства;

2. рейтингова оцінка фінансової діяльності підприємства здійснюється на основі даних публічної звітності підпри­ємства. Для її одержання використовуються найважливіші по­казники фінансової діяльності, які застосовуються на прак­тиці в ринковій економіці",

3. рейтингова оцінка є порівняльною. Вона враховує ре­альні досягнення всіх конкурентів;

4. для одержання рейтингової оцінки використовується гнучкий обчислювальний алгоритм, що реалізує можливості математичної моделі порівняльної комплексної оцінки вироб­ничо-господарської діяльності підприємства, що пройшов ши­року апробацію на практиці.

Як показує практика, найчастіше при ухваленні рішення про вибір ділового партнера менеджери компаній оцінюють фінансовий стан майбутнього партнера не з погляду близькості до еталонного, а з погляду віддаленості від критичного. Тому виникає необхідність введення поняття "умовного задовільного підприємства" при виборі бази відліку рейтингової оцінки. Бу­демо вважати, що "умовне задовільне підприємство" має фінан­сові показники, що відповідають нормативним мінімальним значенням, визначеним виходячи із критеріїв ефективності гос­подарської діяльності й організації фінансів підприємства, принципів достатності, ліквідності й прибутковості його капіта­лу й відсутності підстав для визнання структури балансу неза­довільною, а підприємства — неплатоспроможним.

На підставі викладеного сформулюємо вимоги, яким по­винна задовольняти система фінансових коефіцієнтів з погля­ду ефективності рейтингової оцінки фінансового стану під­приємства:

□ фінансові коефіцієнти повинні бути максимально ін­формативними й давати цілісну картину стабільності фінансового стану підприємства;

□ в економічному змісті фінансові коефіцієнти повинні мати однакову спрямованість (позитивну кореляцію, тобто зростання коефіцієнта означає поліпшення фінан­сового стану);

□ для всіх показників повинні бути зазначені числові нор­мативи мінімального задовільного рівня або діапазони змін;

□ фінансові коефіцієнти повинні розраховуватися тільки по даних публічної бухгалтерської звітності підпри­ємств;

□ фінансові коефіцієнти повинні давати можливість про­водити рейтингову оцінку підприємства як у просторі (тобто в порівнянні з іншими підприємствами), так і в часі (за ряд періодів).

На основі цих вимог розроблена система показників і мето­дика рейтингової експрес-оцінки фінансового стану підпри­ємства. У загальному вигляді алгоритм визначення рейтингового числа аналізованого підприємства виглядає в такий спосіб.

По встановлених алгоритмах на основі даних балансу й інших форм звітності обчислюються фінансові коефіцієнти. Рейтингове число визначається за формулою:

R = N_i ∙ L ∙ K_i , (12.9)

де: N_i — нормативні вимоги для і-того коефіцієнта;

K_i — і-тий коефіцієнт;

L — ваговий індекс г-того коефіцієнта.

Легко помітити, що при повній відповідності значень фі­нансових коефіцієнтів К₁... K_L їх нормативним мінімальним рівням рейтинг підприємства дорівнюватиме 1, обраний як рейтинг умовного задовільного підприємства. Фінансовий стан підприємств із рейтинговою оцінкою меншою 1 характе­ризується як незадовільний.

У випадку проведення просторової рейтингової оцінки одержимо п оцінок (п — кількість підприємств), які впорядко­вуються в порядку зростання. При проведенні динамічної рейтингової оцінки одержимо t оцінок (t — кількість порівню­ваних періодів), які являють собою часовий ряд і далі підда­ються обробці за правилами математичної статистики.

Для рейтингування підприємств пропонується використа­ти п'ять показників, найчастіше застосовуваних і які найбільш повно характеризують фінансовий стан:

1. Забезпеченість власними коштами характеризує на­ явність у підприємства власних оборотних коштів, необхідних для його стабільності; визначається за формулою:

K₀ = (IVП - Іа) / ІІа , (12.10)

де Іa — підсумок розділу І активу балансу;

IVП — підсумок розділу IV пасиву балансу;

ІІа — підсумок розділу II активу балансу. Нормативна ви­мога: К_о > 0,1.

2. Ліквідність (поточна) балансу характеризується ступе­нем загального покриття всіма оборотними підприємствами способами суми термінових зобов'язань; визначається за фор­мулою:

КТЛ = ІІа/(ряд. 610 + 620 + 630 + 670), (12.11)

де ІІа — підсумок розділу II активу балансу;

ряд. 610, 620, 630, 670 — відповідні рядки пасиву балансу.

Нормативна вимога: КТЛ > 2,0.

3. Інтенсивність обороту авансованого капіталу характе­ризує обсяг реалізованої продукції, що доводиться на 1 грн коштів, вкладених у діяльність підприємства; визначається за формулою:

КІ = Ф№2, ряд. 010 / [Ф№1, ряд. (399ПОЧ. +

+ 399КІН.) ∙ 0,5] ∙ (365/Т) (12.12)

де ряд. 010 — відповідний рядок форми № 2 Звіту про фінансові результати;

Т — кількість днів у розглянутому періоді;

399ПОЧ., 399КІН. — рядки активу балансу, що відповіда­ють початку й кінцю досліджуваного періоду;

Нормативна вимога: КІ > 2,5.

4. Менеджмент (ефективність управління підприємством) характеризується співвідношенням величини прибутку від ре­алізації й величини чистого виторгу від реалізації; визна­чається за формулою:

К_м=Ф№2, ряд. 050/ Ф№2, ряд. 010. (12.13)

Нормативна вимога: К_м >(r — 1) / r, де r — дисконтна став­ка НБУ.

5. Прибутковість (рентабельність) підприємства характе­ризує обсяг прибутку, що доводиться на 1 грн власного капіта­лу; визначається за формулою:

КП = Ф№2, ряд. 140 / [Ф№1, ряд. (490ПОЧ. +

+ 490КІН.) ∙ 0,5] ∙ (365/Т) (12.14)

де 490ПОЧ., 490КІН — рядки пасиву балансу, що відповідають початку й кінцю досліджуваного періоду;

Нормативна вимога: КП > 0,2.

Відповідно до формули (12.9) вираз для рейтингового числа, обумовленого на основі цих п'яти показників, буде ви­глядати в такий спосіб:

К = 2К0 + 0,1КТЛ + 0,08КІ + 0,45КМ + КП. (12.15)

Таким чином, обчисливши значення фінансових показ­ників за формулами (12.10) — (12.14) і підставивши їх у вираз (12.15), визначаємо рейтингову експрес-оцінку фінансового стану підприємства.

Довгострокові й короткострокові перспективи плато­спроможності. Приймаючи рішення про інвестиції, варто вра­ховувати не тільки ризик неотримання бажаного доходу, а й ризик неповернення вкладених коштів, тобто ризик банкрут­ства підприємства. Ризик банкрутства підприємства (у різних його проявах) ураховує коефіцієнт покриття позаобо­ротних активів власним капіталом і тривалість обороту креди­торської заборгованості.

Коефіцієнт покриття позаоборотних активів власним капіталом відображає платоспроможність підприємства в довгостроковому періоді.

Для забезпечення платоспроможності підприємства в довгостроковій перспективі необхідно, щоб перманентний капітал (дорівнює сумі власного капіталу й довгострокового позикового капіталу) був більшим суми позаоборотних активів або їхнє співвідношення було більше одиниці. Однак для першо­класних підприємств воно повинне бути трохи вище, щоб навіть випадкові ринкові коливання (у тому числі зменшення довгострокового позикового фінансування) ніяк не змогли вплинути на його фінансову стабільність.

Тривалість обороту кредиторської заборгованості s можна представити у вигляді:

s = , (12.16)

де: KZ — середній за період розмір кредиторської заборго­ваності;

NZAK — закупівлі підприємства протягом аналізованого періоду.

При такому розрахунку тривалість обороту кредиторсь­кої заборгованості буде визначати середній час, протягом яко­го рахунки кредиторів залишаються неоплаченими.

Однак у зв'язку із труднощами одержання вихідної інформації найчастіше використовують таку формулу розра­хунку:

s = (12.17)

де N — чистий виторг підприємства за певний період.

У цьому випадку тривалість обороту кредиторської забор­гованості показує строк, протягом якого підприємство здатне погасити свою короткострокову кредиторську заборгованість, якщо виторг підприємства залишиться нарівні звітного періоду і воно не буде створювати нової заборгованості.

Показник тривалості обороту кредиторської заборгова­ності можна розглядати як індикатор платоспроможності в ко­роткостроковому періоді.

Якість управління бізнесом дуже ємко характеризується показником "Тривалість обороту чистого виробничого оборот­ного капіталу".

Чистий виробничий оборотний капітал являє собою суму запасів і дебіторської заборгованості за винятком кредиторсь­кої (нефінансової) заборгованості. Тривалість його обороту характеризує наявність або відсутність (якщо показник менше нуля) у підприємства власних виробничих оборотних коштів.

Позитивне значення показника вказує час, протягом яко­го обертаються оборотні кошти підприємства (пройшовши все коло від оплати сировини й матеріалів, знаходження їх у ви­гляді виробничих запасів, залишків незавершеного виробництва, запасів готової продукції до одержання платежу за реалізова­ну продукцію).

Негативне значення показника свідчить про відсутність власних оборотних коштів, а його величина характеризує мінімальну суму кредиту на поповнення оборотних коштів, необхідного підприємству.

На підставі аналізу тривалості обороту чистого виробни­чого оборотного капіталу можуть бути зроблені висновки про якість управління підприємством.

При раціональному управлінні оборотним капіталом підприємства тривалість обороту чистого виробничого оборотного капіталу позитивна, але близька до нуля. Це означає, що структура дебіторської й кредиторської заборгованостей збалансована, а величина запасів визначається технологічни­ми особливостями виробництва.

Збільшення розглянутого показника вказує, що значні фінансові ресурси заморожені в оборотних коштах. Отже, або на підприємстві нераціональна закупівельно-збутова діяль­ність (розміри запасів надлишкові), або неефективна робота з дебіторами, і підприємство дає безкоштовний кредит своїм контрагентам.

Негативна, але близька до нуля величина тривалості обо­роту свідчить про ризикованість політики підприємства, що будує свою діяльність на використанні безкоштовних кредитів постачальників. Значні негативні значення свідчать про від­сутність у підприємства власних оборотних коштів і наявність проблем з фінансовою стабільністю. Причинами зростання тривалості обороту чистого виробничого оборотного капіталу можуть бути або збитковість діяльності підприємства, або відволікання коштів (наприклад, на утримання соціальної сфери). І в тому, і в іншому випадку надання фінансових ре­сурсів такому підприємству не вирішити його проблем. Отже, видавати кредит такому підприємству безглуздо.

Таким чином, на основі обчислення й аналізу в динаміці п'яти фінансових показників — рентабельності власного капіталу (ROE), рівня власного капіталу, коефіцієнта покрит­тя позаоборотних активів власним капіталом, тривалості обороту кредиторської заборгованості й тривалості обороту чистого виробничого оборотного капіталу — дається досить повна комплексна характеристика фінансово-економічного стану й перспектив розвитку аналізованого підприємства. Для того, щоб перераховані показники могли використовуватися для цілей моніторингу, як уже вказувалося раніше, необхідна розробка системи ранжування. Пропонована нами система ба­зується на:

□ світовому досвіді фінансово-економічного аналізу;

□ українському законодавстві (зокрема, при визначенні граничних значень для показника "тривалість обороту кредиторської заборгованості");

□ власному досвіді роботи з вітчизняними підприємствами, на яких досить часто зустрічаються зовсім нестандартні ситуації.

Розроблена в підсумку система ранжування підприємств по фінансово-економічному стані представлена у табл. 12.1.

Пропонується наступна система розподілу підприємств:

Група А. Сума цін інтервалів 21-25. Підприємство має високу рентабельність, воно фінансово стійке. Його платос­проможність не викликає сумнівів. Якість фінансового й ви­робничого менеджменту висока. Підприємство має відмінні шанси для подальшого розвитку.

Група В. Сума цін інтервалів 11-20. Підприємство має за­довільний рівень рентабельності. Воно в цілому платоспро­можне й фінансово стійке, хоча окремі рекомендовані показ­ники значень нижче. Однак дане підприємство недостатньо стійке до коливань ринкового попиту на продукцію й інші ринкові фактори. Робота з підприємством вимагає зваженого підходу.

Група С. Сума цін інтервалів 4-10. Підприємство фінан­сово хитке, воно має низьку рентабельність для підтримки платоспроможності на прийнятному рівні. Як правило, таке підприємство має прострочену заборгованість. Воно перебу­ває на грані втрати фінансової стабільності. Для виведення підприємства із кризи варто почати значні зміни в його фінан­сово-господарській діяльності. Інвестиції в підприємство пов'язані з підвищеним ризиком.

Група D. Сума цін інтервалів < 4. Підприємство перебу­ває в глибокій фінансовій кризі. Розмір кредиторської забор­гованості великий, воно не в змозі розплатитися за своїми зобов'язаннями. Фінансова стабільність підприємства прак­тично повністю втрачена. Значення показника рентабельності власного капіталу не дозволяє сподіватися на поліпшення.

Таблиця 12.1