29. Суть і значення окремого провадження. Особливості процесуального порядку розгляду справ окремого провадження. Особи, які беруть участь у справах окремого провадження.

Окреме провадження — це самостійний вид непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони права та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 234 ЦПК України). Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожна зі справ окремого провадження має свої, лише їй властиві, особливості. Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного провадження і справ, які виникають з адміністративно-правових відносин. Справи останніх двох видів є однотипними. У них беруть участь сторони з протилежними інтересами. У справах окремого провадження суд розглядає і вирішує не спір про право цивільне, характерний для позовного провадження, а вимогу до суду про встановлення певних обставин — юридичних фактів, зміну правового статусу громадянина або неправильність дій органів, які посвідчують такі обставини, з наявністю чи відсутністю яких закон пов'язує виникнення, зміну або припинення суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав. Отже, метою розгляду судом справ окремого провадження є захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави.якщо при розгляді справи у порядку окремого провадження виникне спір про право, який вирішується у порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Особи , які беруть участь у справах окремого провадження.Відповідно до ч. 2 ст. 26, ч. 4 ст. 235 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника, інших заінтересованих осіб, їх представників, а також органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Усі вони належать згідно зі ст. 26 ЦПК України до осіб, які беруть участь у справі.Заявник — це особа, в інтересах якої порушена справа усуді про встановлення будь-якої обставини, необхідної для здійснення нею суб'єктивних майнових та особистих немайнових прав. Заявник сам може подати вимогу щодо порушення справи усуді або в його інтересах справа окремого провадження може бути розпочата на вимогу прокурора, законного представника, інших уповноважених на це громадян та організацій. До заінтересованих осіб належать ті, які беруть участь у справі і мають у ній матеріально-правову або державну чи громадську заінтересованість.Заінтересованими є лише ті особи, взаємовідносини яких із заявником залежать від обставин, що підлягають встановленню і можуть вплинути на їх права та обов'язки.Участь у справі заінтересованих осіб зумовлюється тим, що із встановленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і зазначені особи. їх суб'єктивні права й обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами та обов'язками заявників і опосередковуються одним і тим самим встановленням певних обставин. На суб'єктивні майнові й особисті немайнові права заінтересованих осіб може вплинути судове рішення з приводу обставин, встановлених судом. Але таке вирішення питання про поняття заінтересованих осіб у ЦПК України однозначне. Так, ч. 2 ст. 26 зараховує до заінтересованих осіб заявника та інших осіб, які беруть участь у справі.Від зазначених заявників і заінтересованих осіб за метою участі у цивільному процесі та за характером виконуваних процесуальних функцій відрізняються органи державної влади, підприємства, установи, організації та окремі громадяни, які захищають права інших осіб (ст. 45 ЦПК України). Вони порушують усуді справу чи вступають у процес у справі не з метою захисту суб'єктивного інтересу, а для здійснення покладених на них обов'язків і захисту інтересів інших осіб — громадян, організацій та держави. У теорії та практиці цивільного процесу ця відмінність ігнорується, внаслідок чого заявниками і заінтересованими особами визнаються не тільки суб'єкти захисту власного інтересу, а й суб'єкти захисту інших осіб.Пленум Верховного Суду України зобов'язує суддів при підготовці справи до розгляду з'ясувати, які фізичні особи чи організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику у судове засіданняОсоби, які беруть участь у справах окремого провадження, можуть вести свої справи у суді особисто або через представників (ст. 38 ЦПК України). їх процесуальні права та, обов'язки визначені ст. 27 ЦПК України, а також нормами,; які врегульовують порядок розгляду певних категорій справ; окремого провадження (розділ IV, глави 2-12 ЦПК України).

30. Поняття та характерні риси письмових доказів як засобів доказування, їх класифікація. Порядок витребування і дослідження письмових доказів. Оспорювання письмових доказів за змістом і шляхом порушення спору про підроблення документів

Письмовими доказами є будь-які предмети, на яких за допомогою знаків виражені відомості про певні обставини, що мають значення для справи. Письмові докази підтверджують обставини своїм сутнісним змістом.Письмовими доказами є:а) будь-якідокументи; б) акти; в) листи або витяги з них. Доказами можуть бути лише ті письмові записи, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи, тобто належати до предмету доказування.Документ — це діловий папір, що виданий за підписом уповноваженої особи, має визначені реквізити та викладений у письмовій формі. Як правило, документ спрямований на підтвердження певного юридичного факту чи права особи. Документом також є офіційне посвідчення особи, наприклад, паспорт, посвідчення тощо.Документ — це результат відображення фактів, подій, явиш об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини за допомогою письма, графіки, фотографії, звукозапису або іншим способом на спеціальному матеріалі (папері, фотоплівці, папірусі, пергаменті тощо). Документи є засобом зберігання та передачі в часі і просторі різної інформації.Різновидом документів є електронні документи це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.Документами також є протоколи про вчинення окремих процесуальних дій, у тому числі протоколи допиту свідка в порядку забезпечення доказів чи судового доручення.Акт — це діловий папір, складений уповноваженою на це особою, в якому зафіксовано вчинення певної дії (дій) та її (їх) результати. Актами можуть бути акт ревізії, акт перевірки, акт приймання-передачі тощо.Лист — це будь-яке повідомлення однієї особи, адресоване іншій особі, передане поштою, кур'єром, факсом, електронною поштою тощо. Лист — це поштове відправлення з вкладенням письмового повідомлення або документа.Перелік різновидів письмових доказів не є вичерпним і не підлягає звуженому тлумаченню. Письмовим доказом можуть бути визнані будь-які записи, які містять інформацію про обставини у справі у вигляді літер, чисел чи інших знаків, схем тощо.Письмові докази класифікуються за різними критеріями: змістом, формою, суб'єктом формування, способом формування.За змістом письмові докази поділяються на розпорядчі та довідково-інформаційні. Розпорядчими є письмові докази, що містять волевиявлення осіб, від яких вони виходять, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення правовідносин (акти, накази, розпорядження). Довідково-інформаційні письмові докази - - це докази, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи (довідки, акти, листи, звіти, протоколи).За формою письмові докази поділяються на прості та нотаріально посвідчені. Прості письмові докази — це докази, які не підлягають офіційному посвідченню чи державній реєстрації (розписки, записки, приватні листи). Нотаріально посвідчені докази — це такі письмові докази, що посвідчені нотаріусом або іншими особами, які мають на це право, з дотриманням єдиної нотаріальної процесуальної форми (свідоцтва, договори, заяви тощо).За суб'єктом формування письмові докази поділяються на офіційні та приватні (неофіційні). Офіційними письмовими доказами є такі, що видаються офіційними органами (органами державної влади, місцевого самоврядування, установами, підприємствами, організаціями, посадовими особами), підписуються уповноваженими особами, мають відповідні реквізити, відповідають компетенції органу, а також іншим вимогам, встановленим законом для здійснення певних юридичних дій. Приватні (неофіційні) письмові докази — це докази, які походять від приватних осіб і не пов'язані з виконанням будь-яких повноважень (приватне листування, замітки, щоденники).За способом формування (створення) письмові докази поділяються на оригінали та копії. Оригінали — це письмові докази, які є першими примірниками і подаються у вигляді, в якому вони були видані вперше. Копії — це відтворення їх оригіналів, тобто перших примірників у повному обсязі або частково.Для письмових доказів притаманні такі основні ознаки:а) відомості, що мають значення для справи, відображені за допомогою визначених знаків, доступних для сприйняття людиною; б) відомості про факти, що містяться в письмовому доказі, походять від осіб, які ще не мають процесуального становища сторони, інших осіб, що беруть участь у справі, експерта; в) письмові докази виникають, як правило, до порушення процесу та поза зв'язком з ним. У випадку, коли в одержанні доказів у сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. У заяві про витребування доказів повинно бути зазначено, який доказ потрібен, підстави, на яких особа вважає, що доказ перебуває в іншої особи, обставини, які можуть підтвердити цей доказ.способи витребування письмових доказів:1) витребування письмових доказів від державних установ, організацій, а також громадян безпосередньо судом, що розглядає справу; 2) витребування письмових доказів шляхом видачі особі, яка бере участь у справі, запиту суду на право одержання письмового доказу і подання його до суду; 3) витребування письмових доказів, коли вони перебувають в іншому місті або районі, через інший суд у порядку судового доручення.Вибір одного із зазначених способів витребування письмових доказів залежить від умов і місця знаходження доказів у кожній конкретній цивільній справі. Витребувані судом докази направляються до суду безпосередньо.Під час дослідження письмових доказів письмові докази або протоколи їх огляду оголошують у судовому засіданні і подають для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення із приводу цих доказів або протоколу їх огляду. Особи, що беруть участь у справі, із приводу зазначених доказів можуть задавати питання свідкам, а також експертам, спеціалістам.Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумніви з приводу його достовірності або є фіктивним, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Заява про підробку може бути подана тільки щодо письмових і речових доказів.