13. Нюхова сенсорна система

Нюх так само, як і смак, заснований на хеморецепції. Але на відміну від смакових нюхові рецептори є дистантними і здатні збуджуватися на значній відстані від джерела запаху.

Слизувата оболонка нюхової області носа займає середню частину верхньої носової раковини і відповідну ділянку слизу ватої оболонки носової перегородки. Нюховий епітелій - комплекс рецепторних, опорних і базальних клітин має товщину 100-150 мкм і містить близько 10 млн. рецепторних клітин. Поверхня нюхового епітелію вкрита шаром слизу.

Кожна нюхова клітина на своїй поверхні має сферичне стовщення - нюхову булаву, з якої виступає 6-12 волосків довжиною до 10 мкм. Нюхові волоски занурені в рідке середовище, що виробляється боуменовими залозами. Завдяки цим волоскам площа контакту рецептора з молекулами пахучих речовин збільшується в десятки разів. Від нижньої частини рецепторної клітини відходить аксон.

Молекули пахучих речовин із плином повітря потрапляють у нюховий слиз. Тут вони взаємодіють з рецепторним білком, що знаходиться у волосках рецептора. У результаті в мембрані рецептора відкриваються натрієві канали і генерується рецепторний потенціал, що призводить до імпульсного розряду в аксоні рецептора.

Аксони всіх рецепторів утворюють нюховий нерву що проходить через основу черепа і входить у нюхові луковиці. Овальні нюхові луковиці знаходяться на базальній поверхні лобових частин головного мозку. Далі нюховий нерв спрямовується в різні відділи мозку: переднє нюхове ядро, нюховий горбок, препиріформну кору, періамігдалярну кору, частину ядер мигдалеподібного комплексу.

Розрізняють шість основних запахів - квітковий, гнильний, фруктовий, горілий, пряний, смолистий. Кожна рецепторна клітина здатна відповісти збудженням на характерний для неї, хоча і широкий, спектр пахучих речовин. Спектри чутливості різних клітин значною мірою перекриваються. Унаслідок цього більш ніж 50% пахучих речовин виявляються загальними для будь-яких двох нюхових клітин.

Нюхова система людини має високу чутливість: нюховий рецептор може бути збуджений однією молекулою пахучої речовини. Адаптація нюхової системи відбувається порівняно повільно - десятки секунд чи хвилин і залежить від концентрації пахучої речовини і швидкості потоку повітря над нюховим епітелієм.

14. Психофізіологія уваги

Увага являє собою спрямованість і зосередженість свідомості людини на якому-небудь реальному чи ідеальному об'єкті (предметі, події, образі, міркуванні тощо), пов'язаної з підвищенням рівня її сенсорної, інтелектуальної чи рухової активності.

Спрямованість виявляється у вибірковості об'єкта уваги; зосередженість - у ступені концентрації на певному об'єкті. Увага може характеризуватися настроюванням вибірковості від вузької до широкої. І ступінь концентрації також може бути різним - від слабкої (з легким відволіканням уваги), до повної (коли людина не реагує на інші стимули).

Увага також характеризується обсягом, розподілом, стійкістю і переключенням.

Обсяг уваги визначається кількістю одночасно чітко усвідомлюваних об'єктів. Це 7-9 стимулів (об'єктів).

Розподіл уваги припускає розподіл його ресурсів для одночасного виконання двох і більш завдань.

Стійкість уваги характеризує тривалість виконання завдання, що вимагає інтенсивної уваги.

Під переключенням уваги розуміється швидкість переключення уваги з одного об'єкта на інший, чи швидкість (легкість) переходу від одного виду діяльності до іншого.

Згідно із більш ранньою науковою точкою зору, увага розглядається як самостійний психічний процес. У зв'язку з цим виділяються такі її модально-специфічні види: сенсорна (зорова, слухова і т.ін.), рухова, інтелектуальна й емоційна. Одним з основних аргументів на користь цієї точки зору є те, що при осередкових ураженнях головного мозку ці форми уваги можуть страждати незалежно одна від одної, тобто в їхньому забезпеченні беруть участь різні відділи мозку.

Пізніше дістала поширення точка зору, що увага не має свого власного особливого змісту, а, у першу чергу, є динамічною характеристикою здійснення пізнавальної діяльності.

Виділяють два основних види уваги: мимовільну і довільну. Обидва види уваги мають різні функції й у їхній основі лежать різні фізіологічні механізми.

Мимовільна увага пов'язана з переключенням уваги на несподівану зміну фізичних, часових, просторових характеристик чи стимулів, на появу значущих сигналів. Вона протікає автоматично і не вимагає спеціальних зусиль.

Довільна (активна) увага характеризується спрямованістю суб'єкта на свідомо обрану мету.

Мимовільна увага пов'язана тільки із теперішнім часом. А довільна увага, крім теперішнього часу, може бути звернена і у минуле, і в майбутнє.

Ще один (третій) вид уваги називається післядовільною. Це увага, що з'являється в процесі захопленості виконуваною діяльністю. Вона не вимагає для своєї підтримки зусиль волі, оскільки підтримується інтересом до діяльності.

Основу мимовільної уваги складає орієнтовний рефлекс - вид безумовного рефлексу, що викликається будь-якою несподіваною зміною ситуації. Його поява автоматично викликає довільну увагу, що далі забезпечує обробку стимулу.