- •1. Предмет та завдання психофізіології.
- •2. Психофізіологічна проблема
- •3. Сучасні проблеми психофізіології.
- •Проблема активності.
- •Проблема вибірковості.
- •Проблема змістовності.
- •4. Методи психофізіологічних досліджень
- •Реєстрація реакції очей
- •Реєстрація електричної активності шкіри
- •Реєстрація показників серцево-судинної системи
- •5. Загальні властивості сенсорних процесів.
- •6. Нейрофізіологічні механізми сенсорних систем
- •7. Сенсорна система зору
- •8. Сенсорна система слуху
- •9. Вестибулярна система
- •10. Сенсорна система шкірної чутливості
- •11. Сенсорна система кістково-м’язового апарату
- •12. Сенсорна система смаку
- •13. Нюхова сенсорна система
- •14. Психофізіологія уваги
- •15. Психофізіологія пам’яті
- •16. Психофізіологія мовлення
- •17. Психофізіологія мислення
- •18. Поняття, класифікація та функції емоцій
- •19. Теорії емоцій
- •20.Індикатори емоцій
- •21.Психофізіологічні механізми емоцій
- •22.Поняття свідомості
- •23.Теорії свідомості
- •24. Психофізіологічні механізми свідомості
- •25. Сон і його види
- •26. Теорії сну
- •27. Стадії сну
- •28. Сновидіння
- •29. Значення сну і потреба в ньому
- •30. Поняття рухової діяльності
- •31. Будова опорно-рухового апарату
- •32. Класифікація рухів
- •33. Організація рухової системи
- •34. Система управління рухами (за м.О. Бернштейном)
- •35. Схема управління руховою діяльністю (за о.Р. Малхазовим)
- •36. Опанування руховою діяльністю
- •37.Поняття та основні положення системного підходу
- •38.Концепція системного підходу б.Ф. Ломова
- •39.Теорія функціональних систем п.К. Анохіна
- •40.Людина як цілісна біопсихосоціальна система
- •. 41.Поняття діяльності.
- •42.Види і структура діяльності
- •43.Загальна характеристика діяльності.
- •44.Закономірності діяльності.
- •45.Фактори ефективності діяльності.
- •46.Працездатність та фактори, від яких вона залежить.
- •47.Психофізіологія професійної діяльності.
- •48.Поняття стану людини.
- •49.Психічний стан.
- •50.Функціональний стан.
- •51.Психофізіологічний стан.
- •52.Негативні стани.
- •53.Загальний адаптаційний синдром та його стадії.
- •54.Стомлення та перевтома.
- •55. Загальні уяви про адаптацію
- •56. Види адаптації
- •57. Загальні закономірності адаптації
- •58. "Ціна" адаптації та дезадаптація
- •59. Адаптивність та адаптаційні можливості
- •60. Поняття психофізіологічного забезпечення діяльності
- •61. Психофізіологічний відбір
- •62. Принципи та зміст алгоритму психофізіологічного забезпечення діяльності
- •63. Дослідницькі методи психофізіологічного забезпечення діяльності
- •64. Оптимізаційні методи психофізіологічного забезпечення діяльності
- •65.Взаємодія сенсорних систем.
- •66.Впізнання образів.
- •67.Кодування інформації в сенсорних системах.
- •68.Адаптація сенсорної системи.
- •69.Пропріоцепція.
- •70. Координація рухів
- •71. Схема тіла та система внутрішнього уявлення.
- •72. Розвиток базисних емоцій в раньому онтогенезі.
- •73. Роль автономної (вегетативної) нервової системи в розвитку емоцій.
- •74. Нейроанатомічна та функціональна організація механізмів емоцій
- •75. Визначення стресу, стресорів, стресової реакції та дистресу.
- •76. Феномен психологічного захисту.
- •77. Дистрес та хвороби
- •78. Свідоме керування рівнем стресу.
- •79. Історія розвитку психофізіології.
- •80. Електроенцефалографія як метод дослідження в психофізіології.
- •81. Метод викликаних потенціалів.
- •82. Реєстрація електричної активності шкіри
- •83. Реєстрація показників серцево-судинної системи
- •84. Реєстрація реакції очей
- •85. Дослідження нейродинамічних властивостей людини.
- •86. Самооцінка психофізіологічного стану.
- •87. Психофізіологічна концепція і.М.Сєченова.
- •88. Психофізіологічна концепція і.П.Павлова.
- •89. Механізм бінокулярного зору.
- •90. Аномалії рефракції ока – короткозорість та далекозорість.
54.Стомлення та перевтома.
Втомлення - це стан організму, викликаний фізичною чи розумовою роботою, при якому знижується його працездатність. Відчуття втоми є одним з ознак втомлення. Мається ряд теорій втомлення, що вважають однією з причин втомлення наступне: а) нагромадження молочної кислоти й ін.продуктів обміну в м'язах; б )зниження працездатності периферичних нервових апаратів; в) втомлення центральної (коркової) ланки нервової системи. Найбільш вірним є центрально-коркова теорія втомлення при м'язовій роботі. Відповідно до цієї теорії втомлення представляє коркову захисну реакцію й означає зниження працездатності в першу чергу коркових кліток. При фізичній роботі втомлення передається трьома ознаками: 1) порушенням автоматичності руху : якщо на початку роботи людина може виконувати і побічну роботу (розмова і т.д.), те в міру втомлення ця можливість губиться і побічні дії завдають шкоди основній роботі. 2) порушенням рухової координації :при стомленні робота організму стає менш ощадливої, порушується координація рухів, що веде до зниження продуктивності праці, росту шлюбу, нещасливих випадків. 3) порушенням вегетативних реакцій і вегетативного компонента рухів: рясне потовиділення, частішання пульсу і т.п. Під вегетативними компонентами розуміються процеси у внутрішніх органах, регульовані центральною нервовою системою. При розумовій роботі втомлення з'являється після зрушень у вегетативній системі. Розрізняють три фази нервової діяльності : 1.Зрівняльна гіпнотична фаза - людин однаково реагує на істотні і малозначні події (усе рівно). 2.При розвитку втомлення настає ПАРАДОКСАЛЬНА фаза, коли людин на важливі для нього явища майже не реагує, а малозначні явища можуть викликати в нього підвищені реакції (роздратування). Якщо після першої фази досить невеликого відпочинку для відновлення працездатності, то після другої фази потрібно більш тривалий час відпочинку. При порушенні режиму праці і відпочинку може виникнути стан перевтоми, що виражається в зниженні працездатності на початку роботи. 3.Перевтома і хронічне втомлення може виникнути з появою УЛЬТРА ПАРАДОКСАЛЬНОЇ фази в нервовій діяльності : коли людина реагує негативно на те, що викликало в нього в звичайному стані позитивну реакцію і навпаки. Перевтома — це патологічної стан, що розвивається в людини внаслідок хронічної фізичної чи психологічної перенапруги, клінічну картину якого визначають функціональні порушення в центральній нервовій системі. В основі захворювання лежить перенапруга збуджувального чи гальмового процесів, порушення їхнього співвідношення в корі великих півкуль головного мозку. Це дозволяє вважати патогенез перевтоми аналогічним патогенезу неврозів. Істотне значення в патогенезі захворювання має ендокринна система й у першу чергу гіпофіз і кора наднирковиків. Так, за даними Г. Сельє (1960), при дії сильного подразника (стресора) в організмі розвивається адаптаційний синдром, чи стрес, у процесі якого підсилюється діяльність передньої частки гіпофіза і кори наднирковиків. Ці зміни в ендокринній системі багато в чому визначають розвиток адаптаційних реакцій в організмі до інтенсивної фізичної чи психологічної діяльності. Однак хронічна перенапруга може привести до виснаження кори наднирковиків і тим самим до порушення в організмі вироблених раніше адаптаційних реакцій. Варто підкреслити, що в процесі розвитку перестомлюваності центральна нервова система включає і регулює стресорні реакції. В основі ж патогенезу перестомлюваності лежить порушення процесів коркової нейродинаміки аналогічно тому, як це має місце при неврозах.
Звичайно в клініці захворювання виділяють нечітко відмежовані друг від друга три стадії. I стадія. Для неї характерна відсутність чи скарг зрідка людина скаржиться на порушення сну, що виражається в поганому засипанні і частих пробудженнях. Дуже часто відзначається відсутність почуття відпочинку після сну, зниження апетиту, концентрації уваги і рідше —зниження працездатності. Об'єктивними ознаками захворювання є погіршення пристосовності організму до психологічних навантажень іпорушення найтонших рухових координацій, сили). Ніяких об'єктивних даних немає
II стадія. Для неї характерні численні скарги, функціональні порушення в багатьох органах і системах організму і зниження фізичної працездатності. Так, люди пред'являють скарги на апатію, млявість, сонливість, підвищену дратівливість, на зниження апетиту. Багато людей скаржаться на легку стомлюваність, неприємні відчуття і болі в області серця, на уповільнене втягування в будь-яку роботу. У ряді випадків така людина скаржиться на втрату гостроти м'язового почуття, на появу неадекватних реакцій на фізичне навантаження [Літунів С. П., Мотилянская Р. Е., 1975; Venerando А., 1975]. Прогресує розлад сну, подовжується час засипання, сон стає поверхневим, неспокійним з частими сновидіннями нерідко кошмарного характеру. Сон, як правило, не дає необхідного відпочинку і відновлення сил. Часто ці люди мають характерний зовнішній вигляд, що виражається в блідому кольорі обличчя, що впали очах, синюватому кольорі губ і синяв під очима.
У стані перевтоми в людини підвищується основний обмін і часто порушується вуглеводний обмін. Порушення вуглеводного обміну виявляється в погіршенні усмоктування й утилізації глюкози. Кількість цукру в крові в спокої зменшується. Порушується також плин окисних процесів в організмі. На це може вказувати різке зниження в тканинах змісту аскорбінової кислоти [Яковлев Н. Н., 1977]. Маса тіла в людини в стані перевтоми падає. Це зв'язано з посиленим розпадом білків організму.
У людини в стани перевтоми часто має місце підвищена пітливість. У жінок відзначаються порушення менструального циклу, а в чоловіків у ряді випадків може бути чи зниження підвищення половою потенція. В основі цих змін лежать нервові і гормональні розлади. Усі відзначені при II стадії перевтоми зміни є наслідком порушення регуляції діяльності і зниження функціонального стану органів, систем органів і всього організму людини. Вони також пояснюють зниження, що спостерігається при перевтомі, опірності організму до шкідливого впливу факторів зовнішнього середовища і, зокрема, до інфекційних захворювань. Останнє багато в чому визначається також зниженням основних імунобіологічних захисних реакцій організму, а саме зниженням фагоцитарної здатності нейтрофилов крові, бактерицидних властивостей шкіри і зменшенням комплементу в крові III стадія. Для неї характерний розвиток неврастенії гиперстенической чи гіпостенічної форми і різке погіршення загального стану. Перша форма є наслідком ослаблення гальмового процесу, а друг-перенапруги збуджувального процесу в корі головного мозку. Клініка гиперстенической форми неврастенії характеризується підвищеною нервовою збудливістю, почуттям втоми, втомлення, загальною слабістю і безсонням. Клініка гипостенической форми неврастенії характеризується загальною слабістю, истощаемостью, швидкою стомлюваністю, апатією і сонливістю вдень.
