37.Поняття та основні положення системного підходу

Системний підхід визнається провідною методологічною основою як психофізіології, так і багатьох галузей сучасної науки, які займаються вивченням живих об'єктів. Саме системний підхід є сполучною ланкою між різними галузями психології, а також між психологією та суміжними дисциплінами.Системний підхід, який дістав широке визнання та застосування в другій половині XX ст., по суті у своїх головних передумовах і теоретичних основах склався значно раніше: серед яскравих прикладів системного мислення можна навести геліоцентричне вчення Коперника, космогонічну теорію Канта-Лапласа, філософську систему Гегеля, еволюційне вчення Дарвіна, періодичну систему елементів Менделєєва. Системний підхід являє собою конкретно-наукову методологію пізнання складних об'єктів, яка прийшла на зміну аналітичним дослідженням. У формі завершеної теоретичної концепції під назвою "загальна теорія систем" системний підхід був сформульований Л. Берталанфі в 40-50-х pp. минулого сторіччя і набув значного поширення в науці у 60-ті pp. Загальна теорія систем була орієнтована на пошук універсальних закономірностей об'єктів, що мають складну організацію, та вирішувала завдання інтеграції різнорідного наукового знання.Системний підхід у психології розуміється як спосіб теоретичного та практичного дослідження, який передбачає, що кожний психічний процес, явище чи стан людини (предмет дослідження) розглядаються як система (С.Д. Максименко). Особливість системного підходу полягає в тому, що система досліджується як єдиний організм з урахуванням внутрішніх зв'язків між окремими елементами і зовнішніх зв'язків з іншими системами та об'єктами.

Система - це організована множина елементів (довільної природи), що має відносну цілісність і поліфункціональність, ієрархічну морфологію, яка включає в себе склади й структури (логічні, просторово-часові, стохастичні та ін.); динаміку, яка охоплює функціонування і розвиток (історію); особливості та умови існування серед інших систем (Г.В. Суходольський).Основним критерієм виділення системи є розгляд системи з боку цільового призначення (той чи інший компонент може бути віднесений до системи залежно від міри його участі в досягненні мети) (В.Д. Шадриков).Найбільшого визнання в радянській психології і психофізіології, на надбання якої значною мірою продовжує спиратися сучасна українська психологічна наука, набули концепція системного підходу Б.Ф. Ломова в психології і теорія функціональних систем П.К. Анохіна.

38.Концепція системного підходу б.Ф. Ломова

Б.Ф. Ломов об'єднав, акумулював системні розробки, які були розрізнені в різних галузях психології та суміжних науках. Ним були сформульовані шість системних принципів розгляду психічних явищ.

1) різноплановості - передбачає необхідність розгляду тих чи інших явищ в декількох планах: як відокремленої якісної одиниці, як частини своєї видо-родової макроструктури, в плані мікросистем, у плані зовнішньої взаємодії;

2) багатомірності - необхідність розгляду психічних явищ у різних системах;

3) багаторівневості - необхідність розгляду системи психічних явищ як багаторівневої;

4) ієрархічності - необхідність урахування сукупності різно-порядкових якостей людини як таких, що ієрархічно організовані;

5) системної детермінованості - розгляд детермінації психічних явищ як багатопланової, багаторівневої та багатомірної, тобто як системної;

6) розвитку - необхідність розгляду явища в динаміці та розвитку.

Визначним внеском у методологію системного аналізу стало розроблення Б.Ф. Ломовим про рівні в дослідження людини та її психіки.

♦ на першому рівні людина вивчається у системі її соціальних відносин як частина соціальної системи, яка визначає формування її соціальних якостей;

♦ до другого рівня належать психічні явища та психологічні якості людини;

♦ третій рівень - це біологічні якості людини.

За висловлюванням Б.Ф. Ломова, "...біологічні закономірності не відміняються соціальним буттям людини. Але змінюються умови їх дії, і тому виявляються вони для людини специфічним чином" [3; 4].

Концепція системної детермінації психіки і поведінки є одним із найбільш значущих досягнень Б.Ф. Ломова як методолога. Вона за своїм змістом стала конкретизацією і розвитком принципу детермінізму С.Л. Рубінштейна. Відповідно до неї через системний підхід розглядається не тільки психіка (онтологічний аспект), а й сам процес психологічного пізнання (гносеологічний аспект).