86. Самооцінка психофізіологічного стану.

Тест САН

Самооцінка вважається визнаним методом оцінки психофізіологічного (функціонального) стану людини. У прикладних дослідженнях досить широко використовується тест САН (самопочуття, активність, настрій). Він являє собою перелік 30 різних висловлювань, що мають характеризувати ці три показники, які й виступають у ролі індикаторів функціонального стану (табл.. 2.1). Під час виконання тесту досліджуваний повинен порівнювати свій стан з кожною ознакою, яка ранжується за семибальною шкалою. Функціональний стан визначається за усередненими бальними оцінками за кожною категорією ознак і характером співвідношень між ними [4].

Шкалована самооцінка ПФС

Інша методика шкалованої самооцінки (з використанням зорово-аналогових шкал) дає можливість швидко і досить точно одержувати оцінку досліджуваними найрізноманітніших складових їх ПФС, не тільки вищевказаних "традиційних" самопочуття, активності й настрою, а й інших показників, які характеризують специфічний ПФС людини відповідно до певної діяльності, в тому числі емоційний, мотиваційний та інші компоненти [3]. Найважливішими перевагами даної методики є її зручність, універсальність, інформативність, надійність, експрес-характер, можливість класифікації та зіставлення отриманих показників.

Діагностична процедура за цією методикою полягає в тому, що досліджуваному пропонується оцінити різні характеристики свого стану на даний момент, відмітивши відповідне місце на неградуйованій шкалі вертикальною рискою (яка являє собою пряму лінію довжиною 100 мм), з урахуванням того, що лівий край шкали означає мінімальне, а правий - максимально можливе для досліджуваного виявлення певної характеристики (рис. 2.1).

Кількісні показники (від 1 до 100Х отримуються за допомогою накладення на неградуйовану шкалу лінійки і визначення відстані (у міліметрах) від лівого краю шкали до позначеного досліджуваним місця. Інтерпретація показників здійснюється у такий спосіб: від 1 до 20 - низький показник; від 21 до 40 - нижчий за середній; від 41 до 60 - середній; від 61 до 80 - вищий за середній; від 81 до 100 - високий.

87. Психофізіологічна концепція і.М.Сєченова.

Значну роль у подоланні психофізіологічного паралелізму відіграв І.М. Сєченов, який підкреслював, що не можна ні ототожнювати психічне та фізіологічне, ні розділяти їх. Сутністьйого психофізіологічної концепції полягала в тому, що:

психічне та фізіологічне, нервове є двома різними за ступенем складності діяльностями головного мозку;

внутрішній, психічний світ не може бути повністю зведений до його матеріальних, нервових основ;

психічне та нервове мають глибоку внутрішнюспорідненість;

психічна діяльність та організація залежать від нервової діяльності та організації;

психічне бере участь у поведінці як вищий регулятор.

Певним чином погляди І.М. Сєченова отримали розвиток у працях І.П. Павлова

88. Психофізіологічна концепція і.П.Павлова.

І.П. Павлова, психофізіологічна концепція якого, пояснюючи фізіологічні основи психічної діяльності, створювала умови для пояснення самої психічної діяльності. Павлов вважав, що оскільки фізіологічна діяльність, що лежить в основі психіки та зумовлює її, є повністю детермінованою і являє собою відображення навколишнього світу, постільки і психічна діяльність, що залежить від свого фізіологічного фундаменту,повинна розглядатись, як детермінована зовнішнім світом, але як незрівнянно складніша [2].