9. Вестибулярна система

Вестибулярна система бере участь у просторовій орієнтації людини, допомагає орієнтуватися в просторі при активному і пасивному русі (просторове орієнтування забезпечується спільно з зоровою системою, а разом з м'язовою - забезпечується збереження рівноваги тіла). За допомогою вестибулярної системи надходить, передається й аналізується інформація про

прискорення чи уповільнення, що виникають у процесі руху, а також про зміну положення голови в просторі. При рівномірному русі чи в умовах спокою рецептори вестибулярної системи не збуджуються.

Периферійним відділом вестибулярної системи є вестибулярний апарат. Він розташовується в піраміді скроневої кістки і складається з присілка і трьох півколових каналів (див. рис. 3.3.). У двох мішечках присінка знаходиться отолітовий апарат - скупчення рецепторних клітин. Рецепторна клітина виступає в порожнину мішечка і закінчується довгим рухливим волоском та 60-80 склеєними нерухомими волосками. Вони пронизують желеподібну мембрану, що містить кристалики карбонату кальцію - отоліти. Волоскові клітини збуджуються при ковзанні отолітової мембрани по волосках. У перетинчастих напівкружних каналах, заповнених ендолімфою, рецепторні волоскові клітини сконцентровані в ампулах. Під час кутових прискорень ендолімфа починає рухатися, волоски згинаються і волоскові клітини збуджуються. При протилежно спрямованому русі вони гальмуються. При згинанні волоскових клітин у них генерується рецепторний потенціал.

Волокна вестибулярного нерва спрямовуються у вестибулярні ядра довгастого мозку - перший рівень ЦНС, де відбувається обробка інформації про рух чи зміни положення тіла в просторі. Далі сигнали спрямовуються в багато відділів ЦНС - спинний мозок, мозочок, кору мозку, ретикулярну формацію і вегетативні ганглії. Локалізація вестибулярної зони в корі мозку людини остаточно не з'ясована.

Хоча для всіх людей нормальне функціонування вестибулярної системи є важливим чинником орієнтування в просторі, але особливо важливим воно є для спортсменів, моряків, льотчиків і космонавтів.

10. Сенсорна система шкірної чутливості

Через велику рецепторну поверхню шкіри (1,4-2,1 м2) у головний мозок надходить велика кількість складної сенсорної інформації. Розрізняють кілька видів шкірної чутливості: дотик-тиск, біль-свербіння, тепло-холод. Рецептори шкіри відрізняються за своєю будовою. Вони локалізуються на різній глибині шкіри і нерівномірно розподілені на її поверхні. Більш за все рецепторів у шкірі пальців рук, долонь, підошов, губ і статевих органів.

Рецептори шкіри бувають двох типів: з вільними закінченнями нервових волокон і загорненими в капсулу. Найпростішим видом рецептора шкіри є вільний кінчик тонкого аферентного волокна. Рецепторами дотику також є диски Меркеля, яких особливо багато в шкірі пальців рук. Вони утворені контактом вільних нервових закінчень з модифікованими епітеліальними структурами і розташовуються в нижній частині епідермісу. У позбавленій волосяного покриву шкірі знаходиться багато інших рецепторів дотику - тілець Мейснера. Вони локалізовані в сосочковому шарі шкіри пальців рук і ніг, а також долонях, підошвах, губах, язиці, сосках грудей і статевих органах. Глибше в шкірі, а також у сухожиллях, зв'язках, брижах розташовуються пластинчасті тільця - рецептори тиску і вібрації (тільця Пачіні).

Багато вільних нервових закінчень оточують волосяні фолікули, що збуджуються при зсуві, посмикуванні і згинанні волоса. До тиску на шкіру людина звикає досить швидко, тому незабаром перестає відчувати дотик одягу. Але до відчуття болю звикнути не можна, оскільки біль для організму є дуже важливим сигналом тривоги. Рецептори також поділяють на фазні (що швидко адаптуються) і динамічні (вібраційні).

Вважається, що для чотирьох основних видів шкірної чутливості - тактильної, теплової, холодової і больової існують свої специфічні рецептори. Багато з них сприймають лише механічні чи температурні стимули.

Механізм збудження шкірних рецепторів полягає в тому, що механічний стимул призводить до деформації мембрани рецептора, у результаті чого зменшується електричний опір мембрани (збільшується її проникність для іонів). І через мембрану рецептора починає текти іонний струм, що призводить до генерації рецепторного потенціалу. Коли рецепторний потенціал досягає певного критичного рівня деполяризації, генеруються імпульси, що поширюються по волокну у центральну нервову систему (представництво чутливості шкіри в корі головного мозку.

Чутливість шкіри, фасцій і відчуття руху в суглобах пов'язані з двома висхідними системами спинного мозку.

Перша - лемнісковий шлях (передає в мозок сигнали про дотик до шкіри, тиск на неї і рухи у суглобах) закінчується в ніжному і клиноподібному ядрах довгастого мозку. А звідтіля в складі медіальної петлі збудження досягає вже вентробазального комплексу ядер таламуса. Третій нейрон шкірної сенсорної системи закінчується в постцентральній області кори головного мозку. Більшість коркових нейронів першої соматосенсорної області реагує на подразнення певної обмеженої ділянки шкіри протилежної сторони тіла.

Відчуття дотику і тиску на шкіру локалізується людиною на певній ділянці шкірної поверхні досить точно. У різних частинах шкіри абсолютна тактильна чутливість може відрізнятися від 50 мг до 10 гр. Здатність людини роздільно сприймати дотики до двох сусідніх точок шкіри також значно відрізняється в різних її ділянках. Так, на язику поріг просторового розрізнення дорівнює 0,5 мм, а на шкірі спини - понад 60 мм. Сигнали від шкірних рецепторів по чуттєвих нервах спрямовуються у спинний і головний мозок.

Оскільки температура тіла людини коливається у вузьких межах, інформація про температуру зовнішнього середовища дуже важлива. Вона необхідна для терморегуляції. Терморецептори розташовуються на тілі людини (шкірі, рогівці ока, слизуватих оболонках, у гіпоталамусі) нерівномірно. Більше всього їх на обличчі, шиї, губах, віках. Теплових точок набагато більше, ніж холодових.

Терморецептори поділяються на специфічні і неспецифічні. Перші реагують тільки на температурний вплив. Другі, крім цього, реагують і на механічне подразнення. Терморецептори реагують на зміну температури шляхом підвищення частоти імпульсів. Диференціальна чутливість терморецепторів досить висока - 0,2°С.

Особливе значення для виживання організму має больова чутливість. Завдяки їй у мозок надходить інформація про дію надмірно сильних і шкідливих факторів. Біль є одним з перших, а іноді і єдиним, проявом різних патологій. Тому він є найважливішим показником для діагностики багатьох захворювань. Існування специфічних больових рецепторів, а також механізм їхнього збудження не виявлені.