- •1. Предмет та завдання психофізіології.
- •2. Психофізіологічна проблема
- •3. Сучасні проблеми психофізіології.
- •Проблема активності.
- •Проблема вибірковості.
- •Проблема змістовності.
- •4. Методи психофізіологічних досліджень
- •Реєстрація реакції очей
- •Реєстрація електричної активності шкіри
- •Реєстрація показників серцево-судинної системи
- •5. Загальні властивості сенсорних процесів.
- •6. Нейрофізіологічні механізми сенсорних систем
- •7. Сенсорна система зору
- •8. Сенсорна система слуху
- •9. Вестибулярна система
- •10. Сенсорна система шкірної чутливості
- •11. Сенсорна система кістково-м’язового апарату
- •12. Сенсорна система смаку
- •13. Нюхова сенсорна система
- •14. Психофізіологія уваги
- •15. Психофізіологія пам’яті
- •16. Психофізіологія мовлення
- •17. Психофізіологія мислення
- •18. Поняття, класифікація та функції емоцій
- •19. Теорії емоцій
- •20.Індикатори емоцій
- •21.Психофізіологічні механізми емоцій
- •22.Поняття свідомості
- •23.Теорії свідомості
- •24. Психофізіологічні механізми свідомості
- •25. Сон і його види
- •26. Теорії сну
- •27. Стадії сну
- •28. Сновидіння
- •29. Значення сну і потреба в ньому
- •30. Поняття рухової діяльності
- •31. Будова опорно-рухового апарату
- •32. Класифікація рухів
- •33. Організація рухової системи
- •34. Система управління рухами (за м.О. Бернштейном)
- •35. Схема управління руховою діяльністю (за о.Р. Малхазовим)
- •36. Опанування руховою діяльністю
- •37.Поняття та основні положення системного підходу
- •38.Концепція системного підходу б.Ф. Ломова
- •39.Теорія функціональних систем п.К. Анохіна
- •40.Людина як цілісна біопсихосоціальна система
- •. 41.Поняття діяльності.
- •42.Види і структура діяльності
- •43.Загальна характеристика діяльності.
- •44.Закономірності діяльності.
- •45.Фактори ефективності діяльності.
- •46.Працездатність та фактори, від яких вона залежить.
- •47.Психофізіологія професійної діяльності.
- •48.Поняття стану людини.
- •49.Психічний стан.
- •50.Функціональний стан.
- •51.Психофізіологічний стан.
- •52.Негативні стани.
- •53.Загальний адаптаційний синдром та його стадії.
- •54.Стомлення та перевтома.
- •55. Загальні уяви про адаптацію
- •56. Види адаптації
- •57. Загальні закономірності адаптації
- •58. "Ціна" адаптації та дезадаптація
- •59. Адаптивність та адаптаційні можливості
- •60. Поняття психофізіологічного забезпечення діяльності
- •61. Психофізіологічний відбір
- •62. Принципи та зміст алгоритму психофізіологічного забезпечення діяльності
- •63. Дослідницькі методи психофізіологічного забезпечення діяльності
- •64. Оптимізаційні методи психофізіологічного забезпечення діяльності
- •65.Взаємодія сенсорних систем.
- •66.Впізнання образів.
- •67.Кодування інформації в сенсорних системах.
- •68.Адаптація сенсорної системи.
- •69.Пропріоцепція.
- •70. Координація рухів
- •71. Схема тіла та система внутрішнього уявлення.
- •72. Розвиток базисних емоцій в раньому онтогенезі.
- •73. Роль автономної (вегетативної) нервової системи в розвитку емоцій.
- •74. Нейроанатомічна та функціональна організація механізмів емоцій
- •75. Визначення стресу, стресорів, стресової реакції та дистресу.
- •76. Феномен психологічного захисту.
- •77. Дистрес та хвороби
- •78. Свідоме керування рівнем стресу.
- •79. Історія розвитку психофізіології.
- •80. Електроенцефалографія як метод дослідження в психофізіології.
- •81. Метод викликаних потенціалів.
- •82. Реєстрація електричної активності шкіри
- •83. Реєстрація показників серцево-судинної системи
- •84. Реєстрація реакції очей
- •85. Дослідження нейродинамічних властивостей людини.
- •86. Самооцінка психофізіологічного стану.
- •87. Психофізіологічна концепція і.М.Сєченова.
- •88. Психофізіологічна концепція і.П.Павлова.
- •89. Механізм бінокулярного зору.
- •90. Аномалії рефракції ока – короткозорість та далекозорість.
79. Історія розвитку психофізіології.
Психофізіологія (психологічна фізіологія) - наукова дисципліна, що виникла на стику психології і фізіології, предметом її вивчення є фізіологічні основи психічної діяльності і поведінки людини.
Термін "психофізіологія" був запропонований на початку XIX століття французьким філософом Н.Массіасом і спочатку використовувався для позначення широкого круга досліджень психіки, що спиралися на точні об'єктивні фізіологічні методи (визначення сенсорних порогів, часу реакції і так далі).
Перша спроба виділити психофізіологію в самостійний розділ психології пов'язана з ім'ям німецького психолога Ст. Вундта, який ввів в психологію експериментальний метод. В. Вундт виділив в психології два напрями досліджень. Перше - фізіологічна психологія. Її об'єктом є прості психічні процеси, а методом - психофізіологічний експеримент. Другий напрям - "психологія народів". Це область вищих психічних функцій, що вивчаються методом аналізу культурно-історичних продуктів, - мови, міфів, мистецтва, звичаїв і ін. Термін "фізіологічна психологія" набув широкого поширення на Заході. П. Мілнер, один з найближчих співробітників канадського психолога Д. Хебба, відомий своїми роботами в області психофізіології потягу, опублікував підручник "Фізіологічна психологія" (1970). У нім він представив нові для того часу дані про принципи будови і функціональній організації мозку, про фізіологічні механізми мотивації і емоцій, включаючи досліди із самоподразнення мозку, результати досліджень пам'яті, рухової і сенсорної систем. У 1973 р. підручник був переведений і виданий російською мовою.
Здобув популярність і інший популярний підручник того часу - "Введення у фізіологічну психологію" Річарда Томпсона (1975), відомого своїми роботами в області вивчення як системних, так і нейронних механізмів пам'яті і навчання. У введенні до книги Р. Томпсон відзначав, що фундаментальні проблеми фізіологічної психології - по суті ті ж проблеми, які хвилюють і психологів. Але акцент у фізіологічній психології зміщений на біологічні системи і процеси, які лежать в основі поведінки і психічних явищ. У його книзі велика увага приділена розгляду біологічних основ різних видів поведінки, ролі генетичних та чинників середовища, короткочасної і довготривалої пам'яті, фізіології мови, мови.
У 70-і роки в США з'явився новий журнал "Психофізіологія" - видання американської спільноти психофізіологів, в якому публікуються роботи, зв'язані одночасно з психологією і фізіологією. З того часу термін "психофізіологія" вводиться у вживання і створюється практична база для виділення психофізіології в самостійну дисципліну.
Проте як новий напрям психофізіологія отримала офіційний статус лише в травні 1982 р., коли в Монреалі відбувся Перший Міжнародний конгрес психофізіологів. На ньому була створена Міжнародна психофізіологічна асоціація (International Organization of Psychophysiology - ЮР) і покладений початок міжнародним конгресам з психофізіології. Міжнародна психофізіологічна асоціація представлена в Організації Об'єднаних Націй. Одне із завдань асоціації - розвиток міжнародної співпраці. На першому конгресі був установлений новий журнал - "Міжнародний журнал психофізіології" ("International Journal of Psychophysiology"). Одним з трьох головних редакторів журналу, що представляли країни Східної Европи, стала Н. П. Бехтерева - відомий нейрофізіолог з Санкт-Петербурга. Членом редколегії є Е.Н. Соколов. У першому номері журналу, що вийшов в серпні 1983 р., знайшла віддзеркалення дискусія про предмет психофізіології, що відбулася на Першому Міжнародному конгресі психофізіологів.
При обговоренні питання про те, що вважати за предмет психофізіології, були висловлені різні думки, зокрема думка про необхідність використовувати в психофізіологічному дослідженні на людині тільки неінвазивні методи (не проникаючі через поверхню шкіри), які припускають лише реєстрацію електроенцефалограми (ЕЕГ), електрокардіограми (ЕКГ), шкіряно-гальванічного рефлексу (КГР) і ін. Ця позиція не отримала підтримки. Основна дискусія розвернулася з приводу думки про те, чи вважати за предмет психофізіології вивчення нейронних механізмів психічних процесів і станів або ж обмежити завдання психофізіолога дослідженням фізіологічних механізмів психічних явищ на макрорівні за допомогою реєстрації об'єктивних показників, наприклад таких, як ЕЕГ, викликані потенціали, КГР і ін.
Прихильниками першої точки зору були X. Дельгадо і Е.Н. Соколів. Їх позиція ґрунтувалася на великому особистому теоретичному і експериментальному досвіді вивчення нейронної і сумарної електричної активності мозку у тварин і людини. X. Дельгадо широко відомий як творець унікального Центру нейробіології (під Мадридом) із маніпулювання поведінкою мавп. Ним розроблені методи телеметричної реєстрації поведінки і мозкової активності при електричній, хімічній, а пізніше і електромагнітній стимуляції мозку тварин на відстані. Прийом фізіологічних показників і дія на мозок здійснювалися за допомогою радіосигналів. Це дозволило проводити досліди на тваринах в умовах вільної поведінки в місці природного існування і соціальних взаємин, що склалися, між особинами зграї. Дослідження. Соколова пов'язані з вивченням принципів кодування інформації в нейронних мережах. Ним виявлена принципова схожість процесів обробки інформації на об'єктах різного філогенетічського рівня (молюск, жаба, риба, кролик, мавпа, людина). Проте в ході дискусії більшість дослідників висловилися за вивчення психічних функцій за сумарними показниками активності мозку. У результаті зміст предмету психофізіології як самостійний науковий напрям офіційно був зафіксований як вивчення фізіологічних механізмів психічних процесів і станів. Проте, розвиток науки пішов не тільки шляхом макрореакцій. Найширшого поширення набули психофізіологічні дослідження із залученням методів реєстрації нейронної активності не тільки у тварин, але і у людини. Це підтвердило пророче бачення перспектив розвитку психофізіології X. Дельгадо і Е.Н. Соколова.
Сьогодні у сферу інтересів психофізіологів входять такі проблеми, як нейронні механізми відчуттів, сприйняття, пам'яті і навчання, мотивації і емоцій, мислення і мови, свідомості, поведінки і психічної діяльності, а також межполушарниє стосунки, діагностика і механізми функціональних станів, психофізіологія індивідуальних відмінностей, принципи кодування і обробки інформації в нервовій системі і ін.
