Розділ I теоретичні аспекти управління виробництвом сільськогосподарської продукції та її ефективність
Поняття управління та необхідність його застосування
Термін "управління" походить від латинського слова "administratio" (грец. – "керівництво") і в буквальному розумінні означає діяльність по керівництву будь-чим.
Термін “управління” відповідає латинському “admіnіstratіon”, що в перекладі означає “діяльність під чиїмось керівництвом, служба в підпорядкуванні”. Це найбільш загальне поняття, що поширюється на безліч процесів, явищ, об’єктів (державні, суспільні, господарські, технічні системи).
Суть поняття “управління” визначається порізному у філософії, політекономії, кібернетиці, психології, праві, політології та інших науках. Деякі вчені в термін “управління” вкладають універсальне поняття, яке у кожну історичну епоху, у тому чи іншому державному устрої суспільства, з одного боку, зберігає в собі класичні риси й ознаки, а з іншого боку – наповнюється новим змістом, що відображає ті чи інші особливості історичної епохи.
Управління, у широкому розумінні цього слова – де функція організованих систем різного виду, яка забезпечує збереження їх певної структури, підтримує режим діяльності, забезпечує реалізацію програмної мети діяльності [1, с. 12].
У довідковій літературі є кілька визначень сутності управління. Найчастіше його розуміють як діяльність, що спрямовує і регулює суспільні відносини; сукупність приладів і механізмів, за допомогою яких приводять в рух машини; підрозділу в системі установи; вид синтаксичної залежності тощо.
У найбільш узагальненому вигляді управління — це діяльність суб'єкта, що дістає вияв у цілеспрямованому, організуючому впливі на об'єкт управління, здійснюваному з метою приведення останнього у бажаний для суб'єкта стан [6, с. 43].
З ґрунтовного Оксфордського словника англійської мови можна отримати такі тлумачення управління:
спосіб, манера спілкування з людьми;
влада та мистецтво управління;
особливого роду вміння та адміністративні навички;
орган управління, адміністративна одиниця.
Крім визначення, пропонованого Оксфордським словником, існують інші підходи до визначення терміну «менеджмент», «управління»:
управління — це сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом з метою підвищення його ефективності;
управління — це наука про управління людськими відносинами;
управління — це раціональний спосіб управління діловими організаціями;
управління — це особлива галузь наукових знань і професійної спеціалізації управляючих-менеджерів, які складають адміністративний штат;
управління — це вміння добиватись поставлених цілей, використовуючи працю та інтелект інших людей;
управління — це функція, вид діяльності, що полягає в керівництві людьми в різнорідних організаціях;
управління — це управління бізнесом, а бізнес є унікальною, винятковою справою у суспільстві.
Управління як наука виникла і розвивається в зв'язку з необхідністю пояснити, чому та в наслідок чого процвітають чи руйнуються організації [13, с. 25].
Проблемами управління люди почали займатися дуже давно. Древні єгиптяни близько 6 тисяч років тому прийшли до розуміння доцільності організації діяльності людей, її планування і контролю результатів. Вони ж уперше торкнулися проблеми децентралізації управління. Відомо, що добробут багатьох розвинутих цивілізацій, які існували в ті далекі часи, повністю залежав від уміння управляти всім господарським комплексом держави.
Елементи теорії управління були розроблені в епоху античності. Сократ (470-399 р. до н.е.) сформулював принцип універсальності управління, розглядав управління як спосіб поставити людину на потрібне місце і домогтися від неї виконання визначених обов’язків.
Платон (428-348 р. до н.е.) дав наукове визначення науки управління, сформулював принцип спеціалізації, розмірковував про стилі управління, про ситуаційний підхід.
А. Македонський (356-323 р. до н.е.) розвинув теорію і практику управління військами.
Н. Макіавеллі (1469-1527) сформулював принципи, що сприяли розвитку управління:
основою влади й авторитету лідера є підтримка його прихильників;
переможців не судять;
лідер повинен мати прагнення і волю до влади;
лідер – зразок справедливості і мудрості для підлеглих.
Ще до середини ХІХ сторіччя теорія управління не склалася як єдине ціле. У ній не було потреби. Керівні посади в державних структурах, як правило, обіймалися або на основі родинних зв’язків, або силовими методами. При прийнятті рішень керівники покладалися на волю правителя, власний досвід чи інтуїцію. Основними мотивами до праці були переважно прямий примус і покарання.
З другої половини ХІХ сторіччя з розширенням ринкових відносин і подальшим поглибленням поділу праці управлінська діяльність відокремилася від не управлінської. Процеси управління як особливий вид діяльності людей виникли як потреба забезпечити цілеспрямованість і погодженість роботи людей. В міру зростання спільної діяльності, її ускладнення, поглиблення спеціалізації і кооперації праці виникла потреба виділення управлінської роботи як специфічної трудової діяльності. З’явилася потреба в керівниках, здатних приймати грамотні, обґрунтовані рішення і керувати тисячами найманих кваліфікованих працівників, а також у визначенні їхнього кола обов’язків, повноважень і відповідальності. Потрібні були професіонали, компетентні менеджери, здатні організувати управління виробництвом на науковій основі, які вміють діяти у рамках законів.
Таким чином, управління – це осмислений вплив людини на процеси, об’єкти, а також на людей для надання необхідної спрямованості їхній діяльності й одержання бажаного результату.
Управління – це механізм для досягнення мети [1, с. 15].
Управління – це сукупність скоординованих заходів, спрямованих на досягнення визначеної мети. Сутність управління полягає в координуванні роботи інших людей. Основна мета управління – створення необхідних умов для реалізації задач організації, координація й узгодження спільної діяльності працівників для досягнення конкретних запланованих результатів.
Необхідно зауважити, що не всякий вплив людини на предмети навколишнього середовища і людей є управлінням. Про управління можна говорити тільки в тому випадку, коли невеликий за зусиллям і витраченою енергією вплив породжує значний, відчутний результат. Як правило, управління має на меті внести упорядкованість у який-небудь процес, організувати спільну діяльність людей шляхом узгодження і координації їхніх зусиль
Розрізняють два основних види управління:
управління за допомогою примусу, без необхідного взаєморозуміння, згоди і співчуття виконавців;
управління на основі загальної згоди.
Історія учить, що насильство і примус не можуть тривати нескінченно. Свідчення тому – зникнення монархій і падіння диктатур. Люди можуть підкорятися силі протягом деякого часу. Але ніколи вони не будуть робити це добровільно. Управління на основі загальної згоди – єдиний ефективний вид управління.
Управління різноманітне, воно всюди супроводжує людину й існує в різних видах:
ідеологічне управління, здійснюване шляхом укорінення у свідомості людей концепції розвитку суспільства, що формується різними політичними партіями;
недержавне управління соціальними процесами (рух на захист навколишнього середовища, рух проти вживання наркотиків);
господарське управління виробничою й економічною діяльністю різних організацій і фірм;
технічне управління: рух транспортних засобів, технологічні процеси, пов’язані з подачею, перетворенням і використанням енергії, сировини і матеріалів (рис 1.1).
Управління=цілеспрямована діяльність людей
Регулювання взаємодій
Впорядкування
Створення умов для розвитку
Об'єктів та процесів
Природи
Суспільства
Техніки
Рис. 1.1. Зміст поняття «управління»
Загальним, об’єднуючим всі перераховані види управлінської діяльності є усвідомлена, цілеспрямована діяльність людини по впорядкуванню і підпорядкуванню своїм інтересам деяких елементів навколишнього середовища (людей, техніки, живої і неживої природи).
Як зазначав П. Друкер: «У світі немає слаборозвинених країн, є тільки слабокеровані країни» [1, с. 52].
На практиці для визначення діяльності по координації роботи людей найчастіше використовують такі поняття: адміністрування, управління, менеджмент, керівництво. Поняття адміністрування поширюється на управління державними органами, а також використовується для визначення процесів керівництва діяльністю апарату управління або підприємства. Три інші поняття розглянемо докладніше [42, с. 36].
Управління — це складова частина функціонування систем організації різної природи: біологічних, технічних, соціально-економічних. У кожній з них існують об’єкти, які підпорядковують собі інші, а значить, і керують ними, змушують рухатися в певному напрямку, виконувати задані дії, організовують їх діяльність в цілому.
Управління — це діяльність, спрямована на якісне або кількісне зміна навколишнього оточення, що включає при цьому і такі поняття як планування, стратегічне планування, постановка перспективних цілей і т.п. Таким чином, можна стверджувати, що це не виробляє робота (як, наприклад, праця токаря або фрезерувальника, втілений в зробленій деталі), а імпульсна, керівна.
Об'єкт управління – це те, нащо спрямований свідомий, планомірний, організований, систематичний вплив суб'єкта управління. Метою такого впливу є спрямування об'єкта шляхом певного розвитку, надання йому стану впорядкованості, якісного визначення, відповідності певним вимогам чи ознакам. Об'єкт управління можна розглядати в двох аспектах: елементно-структурному – як сукупність людей (персонально), виробничих, галузевих утворень і груп, а також функціональному – як діяльність, поведінку індивідів і конкретних груп людей.
Об'єкт управління, тобто той, ким керують, – це, передусім, колектив працівників організації чи підприємства, а в органах внутрішніх справ об'єктом управління є також матеріальні, фінансові та трудові ресурси.
Суб'єкт управління – це структурно-організований колектив державних службовців чи один державний службовець, або інший компетентний суб'єкт, сукупність характерних правомочностей котрого зумовлюють можливість (в деяких випадках обов'язок) останнього вчиняти владно-розпорядчу діяльність, спрямовану на організацію та дискурсування безпосереднього об'єкта управління, в межах та порядку, передбачених чинним законодавством.
Суб'єкт і об'єкт управління, їх окремі компоненти вступають у взаємостосунки з питань організації, всіх сторін життєдіяльності установи чи підприємства. Ці взаємостосунки утворюють таким чином систему управління. Між суб'єктом і об'єктом управління встановлюється прямий (директива, наказ, розпорядження) і зворотний (доповідь, звіт, інформація про виконання) зв'язки [47, с. 92].
Під управлінням розуміють діяльність керівників, спрямована на поліпшення продуктивності праці, підвищення ефективності роботи та ін Складовою частиною такої діяльності є постановка цілей і завдань і прийняття управлінських рішень.
У проведенні управління можна виділити наступні етапи:
Визначення мети.
Проведення аналізу вивчених даних.
Визначення управлінської мети.
Визначення стратегії, спрямованої на досягнення мети, строків виконання певних етапів дій [3, с. 19].
У теорії управління можливе виділення двох завдань.
По-перше, суб’єкт самостійно управляє об’єктом управління в процесі його діяльності;
По-друге, суб’єкт не проводить управління об’єктом безпосередньо, але хоче, щоб об’єкт самостійно виконував всі ті дії, які суб’єкт для нього припускав — тобто виробляв самоуправління.
Менеджмент – це завдання. Менеджмент – це дисципліна. І разом з тим менеджмент – це люди. Будь-яке досягнення менеджменту являє собою досягнення менеджера. Керують люди, а не сили чи факти. Саме уявлення про справу, відданість йому і цілісність менеджерів визначають, правильно чи управляється компанія [45, с. 37].
Управлінська діяльність передбачає виконання певних функцій. Кожна функція спрямована на вирішення специфічних і складних проблем, які постають перед організацією у її діяльності.
Взаємозв'язок загальних функцій управління та їхня взаємодія в процесі здійснення управлінського циклу може бути зображена у вигляді схеми, наведеної на рис. 1.2.
Цикл управління
Р еалізація рішень
Розробка (прийняття) рішення
Реалізація рішень
Контроль
Т
Прогнозуван-ня
Плану-вання
Ана-ліз
облік
ипові функції (елементи) керівного циклу
Органі-зація
Координація і регулюван-ня
Стимулю-вання
К ерівна підсистема
К еруюча підсистема
Рис. 1.2. Взаємозв'язок загальних функцій управління та їх взаємодія в процесі здійснення управлінського циклу
На сьогодні в теорії управління наявні досить великі розбіжності у визначенні функцій, їх диференціації та класифікації. Найчастіше в основу класифікації кладеться ступінь прояву тієї чи іншої функції в управлінській діяльності. За цією ознакою вирізняють загальні й часткові (окремі) функції.
До загальних належать функції прогнозування, планування, організації, мотивації, контролю і координування (регулювання). Вони властиві управлінню будь-якою організацією і будь-яким процесом в організації й у своїй сукупності складають управлінський цикл:
прийняття управлінського рішення;
реалізація прийнятого рішення;
контроль за реалізацією рішення.
Окремими функціями менеджменту визначаються види діяльності, що зумовлені горизонтальним розподілом управлінської праці в організаціях і відображають їхні специфічні особливості. До таких функцій належать управління інноваціями, виробництвом, фінансами, маркетинговою діяльністю, персоналом та ін. [11, с. 32].