Державні видатки. Дефіцит бюджету
Отже, уряд мобілізує коти до державного бюджету через податки, а відтак здійснює видатки. Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямків:
національна оборона;
утримання державного апарату;
фінансування бюджетного сектора економіки;
соціальні видатки;
фінансування розвитку економіки;
проценти за державний борг.
Обсяг кожного з напрямків видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду.
У структурі видатків державного бюджету України найвагомішими є частки, пов’язані з утриманням державного сектора економіки (освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров’я, житлово-комунальне господарство, наука, культура, спорт тощо), з фінансуванням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Державний бюджет має бути збалансованим. Це означає, що видатки мають дорівнювати доходам. Якщо доходи перевищують видатки, то має місце надлишок, або профіцит, бюджету; якщо, навпаки, видатки більші за доходи, то виникає дефіцит бюджету. Майже всі країни, за небагатьма винятками, мають нині дефіцит бюджету.
Відношення суми дефіциту до ВВП, виражене у відсотках, називають рівнем дефіцитності бюджету. Якщо такий рівень становить 1-2%, ситуація є терпимою, якщо більший, то підриваються підвалини стабільності економіки.
4. Джерела покриття дефіциту бюджету. Крива Лафера
Є три основні способи збалансування дефіцитного державного бюджету:
підвищення податків;
додаткова емісія грошей, або сеньйораж;
державні позики – випуск державних цінних паперів.
Підвищення податків має свої межі. На перший погляд може видаватися, що чим більші податкові ставки, тим більші надходження до державного бюджету. Проте частина економістів заперечує такий зв’язок, наголошуючи на важливості низьких ставок оподаткування для досягнення високих економічних результатів, у тому числі значних надходжень податків. Ці економісти вважають, що у довгостроковому періоді залежність доходів держави від податків описує так звана крива Лафера (рис. 1).
Криву Лафера пояснюють так. За нульових податкових ставок жодних податкових надходжень не буде. Якщо ж податки сягнуть 100 %, тобто держава привласнюватиме всі результати праці громадян, ніхто не матиме бажання працювати в офіційній економіці і вся
національна економіка стане тіньовою. Тому знову ж не буде податкових надходжень.
Що є між цими крайнощами? Якщо податкові ставки зростають від нуля, то податкові надходження збільшуються. Тоді за певного рівня ставок податків (чимало економістів вважають, що він становить 40 %) люди починають менше працювати в офіційній економіці та спрямовують свою активність у тіньову економіку. Відтак державні податкові надходження фактично зменшуватимуться, навіть якщо податкові ставки збільшуватимуться. Хоча багато економістів скептично оцінюють криву Лафера, все ж підвищення податків як метод збалансування державного бюджету, вочевидь, є обмеженим.
Отже, рівень оподаткування, або податковий тягар у національній економіці, що нерідко вимірюється середньою податковою ставкою (відношенням реальної суми усіх податків до величини доходів фірм домогосподарств), на думку фахівців, впливає на поведінку економічних суб’єктів і величину податкових надходжень.
Другий метод збалансування державного бюджету – додаткова емісія грошей, або сеньйораж. Держава випускає додаткову кількість грошей і начебто отримує додаткові доходи. Це дуже зручний для уряду метод збалансування бюджету. Однак він має величезний недолік – викликає інфляцію. В Україні з 1997 року емісію грошей для збалансування бюджету не застосовують.
Найчастіше для зрівнювання доходів і видатків держави використовують позику. Для отримання позики уряд випускає і продає державні цінні папери, натомість отримуючи гроші. Цей метод не викликає інфляції, але призводить до виникнення державного боргу. Через певний проміжок часу державні цінні папери треба викупити, а також щорічно сплачувати проценти. Нині у багатьох країнах від 10 до 15% видатків державного бюджету ідуть на обслуговування державного боргу – оплати процентів та основної суми боргу.