4. Процентна ставка як ціна грошей

У ринковій економіці об’єктом купівлі-продажу виступають гроші. Часто буває так, що у певний момент часу одні домогосподарства, фірми чи навіть уряд відчувають гостру нестачу грошей, тоді як в інших домогосподарствах або фірмах є тимчасово вільні кошти. Виникають об’єктивні необхідність і можливість купівлі грошових коштів на певний строк. Ціною грошей є процентна ставка.

Процентна ставка – це плата за право користуватися грошовими коштами. Інакше кажучи, це вартість позички, або ціна, яку необхідно заплатити за користування позиченими грішми. Процентну ставку звичайно розглядають як відсоток, а не як абсолютну величину. Замість оголошувати, що процентна ставка становить 120 грн. за рік на 1000 грн. наданих у позику коштів, зручніше говорити, що процентна ставка становить 12%. Це означає, що на кожну сотню наданих у позику коштів плата у нашому прикладі дорівнює 12 грн. за рік. Добуток процентної ставки визначає величину процента.

Економічні суб’єкти беруть кошти у позику на фінансових ринках, які залежно від строку боргових зобов’язань поділяються на ринок грошей і ринок капіталів.

Ринок грошей – це фінансовий ринок, на якому продають і купують короткострокові боргові інструменти, строк погашення яких менший, ніж один рік. До короткострокових боргових зобов’язань належать цінні папери державної скарбниці (випущені на строк до одного року), наприклад, у США – тримісячні векселі.

Ринок капіталів – це такий фінансовий ринок, на якому купують і продають довгострокові (строк погашення яких більше одного року) боргові зобов’язання та акції. Короткострокові цінні папери характеризуються меншими коливаннями процентних ставок, ніж довгострокові, що робить їх безпечнішими для інвестування.

Домогосподарства та фірми беруть у позику також у фінансових посередників, передовсім комерційних банків, за що також сплачують процентну ставку.

В ринковій економіці існує багато видів процентних ставок: процентні ставки за вклади, процентні ставки за векселі державної скарбниці, процентні ставки за довгострокові облігації державної позики, облікові процентні ставки, процентні ставки за заставні тощо. Рівень процентних ставок неоднаковий і зумовлюється такими обставинами:

• строком надання позики;

• ризиком;

• податковим режимом;

• адміністративними витратами.

У макроекономічному аналізі найчастіше залишаємось осторонь відмінності між процентними ставками. Річ у тім, що процентні ставки здебільшого змінюються в одному напрямі. Проте обов’язково розрізняємо номінальну і реальну процентні ставки.

Номінальна процентна ставка – це ставка, яка не скоригована на інфляцію. Економісти кажуть, що номінальна процентна ставка – це альтернативна вартість нагромадження грошей, тобто те, від чого відмовляються, володіючи грішми, а не облігаціями. Поклавши гроші на заощаджувальний рахунок або купивши облігації, можна отримувати номінальну процентну ставку.

Реальна процентна ставка характеризує зміну купівельної спроможності певної суми грошей. Якщо і – номінальна процентна ставка, r – реальна процентна ставка, а π – темп інфляції, то можна записати:

r = і – π

Реальна процентна ставка – це різниця між номінальною процентною ставкою і темпом інфляції, а номінальна процентна ставка – це сума реальної процентної ставки й темпу інфляції:

і = r + π

Рівняння, що записано у такій формі називають рівнянням Фішера. Воно показує, що номінальна процентна ставка може змінюватися з двох причин:

• внаслідок зміни реальної процентної ставки;

• внаслідок зміни темпу інфляції.

З цього рівняння випливає, що підвищення рівня інфляції на 1% збільшує номінальну процентну ставку також на 1%. Цей взаємозв’язок між рівнем інфляції та номінальної процентною ставкою називають ефектом Фішера.