5. Сукупний попит на гроші
Попит на гроші у національній економіці охоплює: 1) попит на гроші для операцій; 2) попит на гроші як активи.
Попит на гроші для операцій, або операційний попит на гроші, пов’язаний з обслуговуванням усіх ділових угод в економіці. Економічні суб’єкти потребують грошей для купівлі товарів, послуг та ресурсів. Для здійснення операцій купівлі-продажу економічні одиниці використовують готівку та безстрокові вклади.
Кількість грошей, що потрібна для здійснення операцій у національній економіці, відображає кількісне рівняння обігу, яке записують так:
MV = PY,
де М – кількість грошей в обігу;
V – швидкість обігу;
P – рівень цін;
Y – обсяг національного продукту в реальному вираженні*.
Права частина кількісного рівняння обігу є грошовою оцінкою національного продукту, тобто загальним виторгом, отриманим продавцями продукту. Ліва частина рівняння повідомляє про гроші, витрачені на для здійснення ділових операцій купівлі-продажу національного продукту. Зі складових рівняння невідомою для нас є швидкість руху грошей V, яка показує кількість разів, яку гривня або інша національна грошова одиниця витрачається за рік на придбання кінцевих товарів і послуг. Якщо наприклад, PY, тобто номінальний ВВП країни, становить150 млрд. грн., а кількість грошей в економіці дорівнює 30 млрд. грн., то кожна гривня упродовж року обслуговує п’ять ділових операцій (5 = 150 / 30).
Із кількісного рівняння обігу випливає рівняння попиту на гроші:
,
де Мd – попит на гроші.
Отже, попит на гроші для операцій залежить від рівня цін (Р), величини доходу (Y) та швидкості обігу грошей (V). Зростання рівня цін та реального обсягу виробництва збільшує попит на гроші для операцій. І навпаки, зростання швидкості обігу грошей зменшує попит на гроші для операцій. Обсяг реального національного продукту (доходу) зростає повільно, в середньому 3-5% за рік у розвинутих країнах. Швидкість обігу грошей є здебільшого постійною величиною, бо пов’язана з досить усталеною структурою ділових операцій у національній економіці. Утім швидкість обігу грошей під впливом різних чинників з перебігом часу може змінюватися. Наприклад, унаслідок запровадження нових технологічних засобів у банківських установах, що прискорило систему розрахунків, швидкість обігу грошей зросла. Якщо швидкість обігу грошей та національний продукт – відносно стабільні величини, то кількість грошей, необхідна для здійснення ділових операцій, залежить від рівня цін.
Загальний попит на гроші для операцій відображає ту кількість грошей, яку економічні суб’єкти хотіли б мати для здійснення ділових операцій.
Друга причина, через яку економічні суб’єкти хочуть володіти грішми випливає з функції грошей як засобу нагромадження. У кожному суспільстві існують глибинні чинники, які спонукають фірми й домогосподарства нагромаджувати гроші. Водночас гроші є одним з активів – поряд з нерухомим майном, акціями, облігаціями, коштовностями тощо, за допомогою яких люди намагаються зберегти, примножити і, головне перемістити своє багатство з поточного періоду в майбутній. Кожна з різноманітних форм зберігання і переміщення у часі багатства має свої переваги і недоліки.
Для простоти аналізу візьмемо до уваги лише два види фінансових активів – гроші та облігації. Перевагою грошей є їхня ліквідність; гроші мають найвищу ліквідність з-поміж усіх активів. Недолік грошей як активів полягає в тому, що вони не приносять процента або приносять низький процент. Облігації ж приносять дохід у вигляді процента, і це є їхньою перевагою над грішми. Проте облігації мають слабини як актив: коли ціна облігації знижується, її власник зазнає збитків, якщо її доведеться продати до строку погашення.
Нагромаджуючи гроші, економічні суб’єкти стикаються з альтернативною вартістю, тобто втрачають дохід у вигляді процента.
Номінальна ставка, як уже зазначалося, є альтернативною вартістю нагромадження грошей. Тому попит на гроші як активи обернено пропорційний до процентної ставки. За низької процентної ставки населення надаватиме перевагу зберіганню великої кількості грошей як активів. Зі зростанням процентної ставки нагромаджувати значні суми грошей стає невигідно. Що вища процентна ставка, то більше потенційного доходу втрачає домогосподарство або фірма, які нагромаджують гроші. Тому зі зміною процентних ставок економічні суб’єкти перерозподіляють портфель активів, змінюють його структуру. Зокрема, з підвищенням процентних ставок зменшуються залишки грошей і збільшуються запаси придбаних облігацій.
Функція попиту на гроші як активи відображає обернену залежність між величиною попиту на реальні грошові залишки та динамікою номінальної процентної ставки:
Позначимо попит на гроші літерою L, оскільки гроші є активом з найвищим рівнем ліквідності (саме гроші найлегше використовувати для здійснення ділових операцій). Графічно залежність між попитом на гроші як активи та процентною ставкою відображає спадна крива (рис. 1), бо що вища процентна ставка, то менший попит на гроші як активи.
Рис. 1. Функція попиту
на гроші як активи
Реальну альтернативну вартість нагромадження грошей визначає реальна процентна ставка (r), яка скоригована на рівень інфляції. У даному разі це коригування здійснюється стосовно очікуваного темпу інфляції (πе), оскільки її фактичний майбутній рівень невідомий:
і = r + πе.
Тому функцію попиту на гроші як активи можна записати:
отже, зі зниженням реальної процентної ставки попит на реальні грошові залишки зростає, бо зменшується реальна альтернативна вартість нагромадження грошей. З іншого боку, що вищий очікуваний темп інфляції, то нижча величина попиту на реальні грошові залишки. Річ у тім, що інфляція спричиняє втрату грішми їхньої купівельної спроможності.
Сукупний попит на гроші – це загальна кількість грошей, якою економічні суб’єкти хочуть володіти для здійснення грошових операцій та нагромаджувати у вигляді активів. Інакше кажучи, сукупний попит на гроші є сумою операційного попиту та попиту на гроші як активи. Оскільки операційний попит на гроші залежить від величини доходу, а попит на гроші як активи – від процентної ставки, то функцію сукупного попиту на гроші можна записати:
(М/Р)d = L(i, Y)
З цього рівняння випливає, що попит на гроші є функцією від доходу та процентної ставки. Що вищий рівень доходу Y, то більший попит на реальні грошові залишки; що вища номінальна процентна ставка, то менший попит на них.