19. Здобутки і втрати Люблінської унії.

"Наслідки Люблінської унії для України були величезні. Україна була розірвана: більша її частина перейшла до Польщі- Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина, Підляшшя. За Литвою залишались білоруські землі по Вітебськ,Оршу, Мстиславець і українські землі: Берестейське воєводство, Пинщина." Юридично ж більш ніж на 220 років значна частина українських земель опинилася під владою Польщі. Лише частина українського Полісся залишала¬ся у Литви, Північна Буковина відійшла до Молдови. Східною частиною Карпатської України після 1526 р. заволоділа Австрія, західною – Трансільванія; Чернігово-Сіверська земля до 1618 р. була підвладна Московській державі (Додаток 5). Правовий режим Польщі діяв і на землях України. Однак можливість здо-бути шляхетське звання для представників національних меншин у Речі Поспо¬литій водночас означала істотне обмеження їх культурної ідентичності. Саме тому на теренах України в XVII ст. сформувався різновид загальнопольської мови – периферійний діалект в його південному варіанті, а в Білорусі та Литві – північному. Левова част¬ка шляхти й духовенства України поступово прилучалася до польськомовного культурного простору. Польською мовою користувалися в побуті та суспіль¬ному житті, бо ця мова була державною, нею викладали в латино-польських школах, колегіумах, університетах. Звичайно, староукраїнську (руську) мову ніхто не забороняв, подеколи вона лунала й на засіданнях сейму. Невипадко¬во архієпископ Чернігівський та Новгород-Сіверський українець Л. Баранович писав виключно польською мовою навіть приватні листи, і це не поодинокий приклад, а тенденція. Саме на такому грунті виникла подвійна лояльність, властива не тільки українцям чи білорусам, а й чехам та словакам (так зва-ний австрославізм). Подібна ситуація склалася і на Галичині та в Закарпатті. У XVI ст. український мислитель С. Оріховський-Роксолан (1513-1566) вва¬жав себе представником руського племені польської нації – яскравий приклад подвійного патріотизму. Прилучення України як польської колонії до новоєвропейської цивілізації сприяло інтенсифікації виробництва та виходу на західні ринки, але водночас призвело до зростання соціального та конфесійного напруження, що стало причиною низки повстань кінця XVI – 30-х років XVII ст. Усе це підривало стабільність і міць не тільки Речі Посполитої, а й України. Криза східнохрис-тиянської цивілізації і неможливість (через різні системи віри) сприйняття до-сягнень західноєвропейської системи цінностей перетворювали Україну (так само як і Білорусь) на периферійні регіони Європи. Ситуація погіршувалася протилежною цивілізаційно-геополітичною орієнтацією панівних та залежних верств українського суспільства. Переважна більшість українських земель опинилась під владою кріпосницької й католицької Польщі. Унія принесла на Україну новий адміністративно-територіальний устрій – воєводства; фільваркову систему господарювання з кріпацтвом, що важким соціально-економічний тягарем лягло на плечі українського селянства. Після Люблінської унії почалося ополячення і окатоличення українського народу, що поставило під загрозу існування українців як окремої нації. Разом з тим для соціально-економічного і політичного розвитку українських земель в той час рішення Люблінської унії мали й позитивні моменти...