- •1 Місце курсу «Історія України» у системі гуманітарних наук.
- •2. Сучасний стан вітчизняної історичної науки та проблеми розробки національної моделі історії України.
- •4. Неоліт. Кам'яна́ Моги́ла.
- •Кам'яна́ Моги́ла
- •5. Енеоліт. Трипільська культура
- •Трипільська культура
- •6. Доба бронзи. Дикий Сад. Бронзовий вік (II-I тис. До н. Е.)
- •Дикий Сад
- •7.Скіфо-сарматьська доба . Кімерійці
- •8.Античні міста –держави Північного Причорномор'я
- •3.Ольвія
- •4.Боспорська держава.
- •9.Передумови утвореня державності у східних слов»ян
- •10. Київська Русь: соціально - економічний розвиток.
- •11. Державний устрій Київської Русі.
- •12. Феодальна роздробленість Русі : причини та наслідки
- •13. Політичне розмежування земель Південно-Західної Русі у кінці хiii-х1Vст.Південно-Західний, Західний та Північно-Східний політичні центри”збирання” руських земель.
- •14. Галицько-Волинська держава та її роль в історії українського народу.
- •15. Утворення Великого князівства Литовського як Західного політичного центру консолідації Русі.
- •16. Входження українських земель (Східної Волині, Поділля, Київщини, Чернігово-Сіверщини ) до складу вкл.
- •Політичний розвиток українських земель у складі Великого князівства Литовського (друга половина х1v- перша половина хv1 ст.)
- •Люблінська унія 1569 року та перехід українських земель до складу Польщі.
- •19. Здобутки і втрати Люблінської унії.
- •20.Виникнення та становлення козацького стану (друга половина хv ст. - перша половина хv1 ст.).
- •21.Утворення Запорозької Січі. Політико- адміністративний та військовий устрій Січі.
- •22. Роль козацтва у національно-визвольній боротьбі українського народу кінця хv1- перша половина хv11 ст.
- •23. Причини , характер та рушійні сили Національно- Визвольної війни українського народу середини хv11 ст.
- •24. Українська Національно-Визвольна війна як європейська революція хvii ст.
- •28. Політичне становище України у 60-80 рр хviIст. « Руїна.»
- •29. Закінчення Національно – Визвольної війни та її основні соціально- політичні результати.
- •30. Російський ценралізм і українська автономія (кін. XVII – I чверть XVIII ст.) Гетьманство і.Мазепи (1687-1708)
- •31. Конституція п.Орлика та її суспільно - політичне значення.
- •32 Ліквідація Гетьманщини та суспільно-політичний в Україні у 60-70рр XVIII ст.
- •33. Козацтво у Нижньому Подніпрв’ї та Побужжі у XVI-XVIII ст..
- •35. Буго-гардівська паланка Нової Січі.(1734-1775)
- •36. Участь запорозького козацтва у російсько-турецьких війнах другої половини XVIII ст.
- •37. Заснування міста Миколаєва.
- •38. Козацька колонізація Південної України та причини ліквідації Запорозької Січі. Початок російської колонізації Півдня України. Утворення Новоросійської губернії .
- •39. Політико-адміністративний статус українських земель у складі Російської імперії у х1х ст. Політика царизму щодо української культури.
- •40. Словянофільство та українофільство .Кирило-Мефодіївське товариство.
- •41. Лютнева буржуазно-демократична революція у Росії та утворення Центральної Ради в Україні.
- •42. Внутрішня і зовнішня політика Центральної Ради.
- •43.Жовтнева соціалістична революція у Росії . Політика більшовицької Росії щодо України.
- •47. Унр доби Директорії. Основні напрями державної політики.
- •48. Утворення зунр. Об’єднання Західноукраїнської Народної республіки з Української Народною республікою.
- •Україна і утворення срср.
- •50. Україна у складі срср (1922-1929)
- •51.Українськадержавність у період тоталітарно- репресивного режиму (1929-1938рр). Сталінськаполітика «нового курсу» та їїнаслідки для українського народу.
- •52. Голодомор 1932-1933 років :сучасні оцінки.
- •53. Українське питання напередодні та початку Другої Світової війни. Входження Західної України до складу срср (урср).
- •54. Український національний рух у роки Другої Світової війни. Діяльність оун і упа.
- •55. Референдум 1 грудня 1991 року.Проголошення державного суверенітету та незалежності України.
- •56. Розпад срср та утворення снд.
- •57. Підготовка і прийняття нової Конституції України 28 червня 1996 року.
- •58. Міжнародне визнання незалежності України. Зовнішня політика незалежної України (1991- 2010).
- •59. Сучасний курс України на європейську ігнтеграцію: проблеми та перспективи.
- •60. Україно-російські політичні відносини на сучасному етапі.
58. Міжнародне визнання незалежності України. Зовнішня політика незалежної України (1991- 2010).
Міжнародне визнання України розпочалося відразу після референдуму. Хвиля визнання та встановлення дипломатичних відносин з іноземними державами була безпрецедентною. Вона засвідчила, що міжнародне співтовариство розглядає незалежну Україну як запоруку стабільності на теренах колишнього СРСР і гарантію незворотності демократичних процесів у Східній Європі. Вагоме значення у визнанні незалежної України у світі мало те, що країна обрала цивілізований і мирний шлях побудови суверенної держави.
Найвизначальнішими стали останні дні 1991 р.: Україну визнали всі держави "великої сімки". Це підтвердило остаточний перелом у позиції світової громадськості стосовно незалежності нашої держави. Станом на 27 січня 1992 р. Україну визнала 91 держава, з 27 було встановлено дипломатичні відносини, до 5 травня 1992 р. 118 держав заявили про визнання України, з них 72 встановили з Україною дипломатичні відносини. Станом на 1993 р. Україну як незалежну державу визнали 132 держави світу, із них 106 встановили з Україною дипломатичні відносини, а на 1994 р. їх налічувалося 149, зокрема зі 132 країнами було встановлено дипломатичні відносини. Активно здійснювалося відкриття дипломатичних представництв в Україні. На початок 1994 р. функціонувало 50 іноземних консульств, п'ять представництв міжнародних організацій, а також сім консульських установ. Наприкінці 1994 р. були акредитовані посли 78 держав, з них 55 із резиденцією в Києві. Усе це разом зумовило масштабну структурну реформу, спрямовану на оптимізацію роботи зовнішньополітичного відомства України. На МЗС були покладені функції реалізації завдань у сфері зовнішньої політики, основні напрями якої на той час визначала Декларація про державний суверенітет України.
Після 1 грудня 1991 р. визнання відбувалося не лише на двосторонньому, а й на рівні міжнародних організацій; 30 січня 1992 р. Україна стала членом Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (тепер - Організація з безпеки та співробітництва в Європі), а згодом, 10 березня 1992 р., приєдналася до Північноатлантичної ради зі співробітництва (з 1998 р. - Рада євроатлантичного партнерства). За цей період укладено 35 двосторонніх міждержавних договорів і 88 міжурядових угод. Незалежна Україна стала повноправним членом світового товариства, важливим чинником системи міжнародних відносин.
Широкому визнанню самостійної Української держави сприяли її виважена внутрішня політика, що ґрунтувалася на принципах демократії, гуманізму і забезпеченості прав людини, а також її миролюбні зовнішньополітичні кроки, спрямовані на зміцнення безпеки у світі й розвиток міжнародної співпраці у всіх сферах.
З проголошенням державного суверенітету перед Україною відкрилися широкі можливості для проведення самостійної зовнішньої політики. Вона поступово стала прилучатися як рівноправний суб'єкт до світового співтовариства, міжнародних організацій.
Восени 1990 р. українська делегація на 45 сесії Генеральної Асамблеї ООН вперше діяла самостійно, не прислухаючись до рекомендацій Москви. Посланці України налагоджували дипломатичні зв'язки з представниками багатьох країн світу.
Підвалини зовнішньої політики України були закладені в Декларації про державний суверенітет її зовнішньополітичний курс визначався як демократичний і миролюбний.
Проголошені принципи набули більш реального змісту в ході державотворчих процесів. 2 липня 1993 р. парламент схвалив «Основні напрями зовнішньої політики України». Цей документ визначив національні інтереси держави, обумовив основні напрями реалізації зовнішньополітичного курсу.
Зовнішня політика України спрямована:
§ на забезпечення стабільного міжнародного становища;
§ на збереження територіальної цілісності та недоторканості її кордонів;
§ на входження українського господарства до світової економічної системи.
Як позаблокова держава, Україна дотримується принципу незастосування сили та загрози силою і прагне до вирішення будь-яких спорів мирним шляхам, виступає в ролі посередника в їх врегулюванні.
Україна взяла зобов'язання захищати права та інтереси своїх громадян за кордоном, підтримувати контакти з українською діаспорою.
Україна проводить відкриту зовнішню політику, прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав.
