42. Внутрішня і зовнішня політика Центральної Ради.

Внутрішня політика

Проголосивши в Третьому універсалі програму перебудови суспільства на демократичних засадах, — програму, яка відповідала інтересам більшості населення України, — уряд УНР не виявив послідовності й рішучості в її реалізації.

Так, розробляючи закон про організацію державного апарату, Генеральний секретаріат юстиції передбачав збереження урядових установ, які перебували на території України до 7 листопада. Закони і розпорядження, видані свого часу Тимчасовим урядом, залишалися в силі. Не випадково кадетська партія, котра ще недавно відкрито виступала проти Центральної Ради, тепер висловила підтримку Генеральному Секретаріату як «єдиному легальному органу влади», утвореному відповідно до інструкції Тимчасового уряду. І навіть монархіст В. Шульгін, який ще недавно звинувачував Раду в зраді Росії, 1 листопада заявив на засіданні Київської міської думи: «Якщо хтось може врятувати Україну від розрухи і анархії, то тільки Центральна Рада...». Слід зауважити, що зближення між шовіністичними колами і Радою не сталось, а та підтримка, що її надала Центральній Раді шовіністична буржуазія, мала кон’юнктурний, корисливий характер. Про збіг політичних цілей не йшлося. Російських реакціонерів Центральна Рада влаштовувала лише як противага радянській владі.

Всупереч положенням Третього універсалу поступово Рада відмовилася від негайного вирішення аграрного питання. 10 листопада на нараді представників поміщицьких організацій, київських цукрозаводчиків і банкірів голова Генерального Секретаріату УНР В. Винниченко заспокоїв поміщиків, заявивши, що питання про землю буде вирішене на Українських Установчих зборах. А через кілька днів Рада опублікувала роз’яснення універсалу з аграрного питання, яке забороняло «свавільне захоплення земель та іншої власності». Тих, хто наважувався на такі захоплення, рекомендувалося притягати до кримінальної відповідальності, використовуючи при цьому військову силу. Було оголошено, що у землевласників, які мають менше 40 десятин, землі не відбиратимуть. Не підлягали поділу також площі під виноградниками, хмелем та господарства з високою агрокультурою виробництва.

Наміри Центральної Ради були спрямовані на збереження продуктивності сільського господарства. Добре відомо, що дрібні господарства мають низьку економічну ефективність і нерідко працюють лише на себе. Однак прагнення до запровадження в Україні високопродуктивного фермерського господарства, яке відповідало б інтересам більшості членів суспільства, суперечило намірам безземельних і малоземельних верств села, котрі прагнули до зрівняльного поділу. Селяни, і навіть члени Центральної Ради, заявили, що вони перестануть підтримувати українську владу, якщо та наважиться на збереження 40-десятишіої норми. «Поняття «Україна», — з гіркотою відзначив пізніше активний учасник тих подій історик В. Липинський, — підмінювалося питанням «десятина землі...». Врешті-решт від цього законопроекту довелося відмовитись і приступити до розробки більш прийнятного для найбіднішого селянства закону.

Курс на негайну експропріацію майна поміщиків і капіталістів, обіцянки соціалістичного суспільства приваблювали міську й сільську бідноту, яка становила майже третину населення України. При загальному розброді в українському суспільстві найбідніша його частина виявилася найактивнішою і найзгуртованішою. З її середовища формувалися бойові дружини міської і сільської Червоної гвардії. Однак ця група населення залишалася меншістю і власними силами нав’язати свої порядки Україні була не в змозі.

Невдалою виявилась і політика Центральної Ради щодо фінансів та промисловості.

Зовнішня політика

В умовах формування нової державності надзвичайно важливе значення мають відносини з іноземними державами, близькими і далекими сусідами. Керівники Центральної Ради добивалися офіційного визнання УНР Антантою. Однак Антанта стосовно України вела двоїсту політику. Її симпатії були на боці великоруської контрреволюції. Разом з тим, прагнучи утримати УНР від переговорів з Німеччиною, Франція і Велика Британія у грудні 1917 р. визнали уряд УНР. Та реальну допомогу «від цих держав Україна в складних умовах світової війни так і не отримала.

Рада недооцінила можливостей більшовиків, вважаючи, що вони приречені на швидку поразку. Тому її лідери звернулися до крайових урядів Кубані, Дону, Сибіру, Криму, Молдавії з пропозицією вступити в переговори з метою створення федерації. Це вело до формування в майбутньому нового демократичного уряду федеративної Росії.

Помилки Центральної Ради, посилення тиску на неї з боку Радянської Росії прискорили суспільний розкол в Україні.