33. Козацтво у Нижньому Подніпрв’ї та Побужжі у XVI-XVIII ст..

У середині і в другій половині XVI ст., особливо після Люблінської унії 1569 р., у зв'язку з різким посиленням кріпосницького й національно-релігійного гніту на західних і північних землях України, на Середньому Подніпров'ї і Побужжі, Брацлавщині швидко збільшувалася кількість людей, зокрема втікачів з селян і міських низів. Не визнаючи влади панів, вони покозачувалися, тобто ставали вільними людьми, козаками. Крім селян і бідних міщан, у козаки йшли й бездомні люди, так звані гультяї, а також деяка частина дрібної шляхти, яка зазнавала утисків великих магнатів і шляхтичів. Поряд з бідними козаками — «голотою», «сіромою» — серед козацтва були й заможні осілі козаки, які зосереджували в своїх руках землі, мали пасіки, хутори — «зимівники», худобу і для роботи в своїх господарствах використовували працю наймитів, підсусідків, полонених і козацької голоти. Одночасно з веденням свого господарства заможні козаки наживалися і на лихварських операціях, обплутуючи тенетами боргів козацьку голоту й селян. Протягом другої половини XVI ст. козацтво зростало кількісно і поширювалось територіально. Багато козаків жили в Подніпров'ї і Побужжі в селах, хуторах, містечках — на «волості» — і називалися «волосними», «городовими». А тих, що втікали далі на південь, у степи за дніпровські пороги, називали «низовими», «запорізькими».

35. Буго-гардівська паланка Нової Січі.(1734-1775)

Буго-Гардівська паланка - адміністративно-територіальна одиниця Запорозьких Вольностей часів Нової Січі (1734-1775). Територія півдня України, до складу якої входила також і територія Бугогардівської паланки, завжди являла собою ласий кусень для тих держав, що її оточували. А це були Росія з півночі, з заходу - Польща та Отоманська імперія, з півдня - Кримське ханство та Єдісанська і Єчікульська ногайські орди, що кочували степами Північного Причорномор'я. Лівобережна Україна тоді вже входила до складу Російської імперії. Не зважаючи на те, що ці землі входили до Запоріжжя, і на них поступово виникали різні оселі (зимівники, курені, маєтки, городки, форпости, пасіки тощо), загарбницька політика урядів вищезгаданих держав мала на той час місце. Селянство, що проживало на цих землях, дуже потерпало від різного роду утисків, експлуатації праці, всілякого приниження та глумління польськими панами, російською стороною, татарами-ногаями, та турками. Та незабаром, у 1734 році, було створено Нову Січ з її адміністративно-територіальним поділом.

36. Участь запорозького козацтва у російсько-турецьких війнах другої половини XVIII ст.

Україна стала центром зосередження й розгортання російських військ; тут розміщувалися тилові служби діючої армії, склади провіанту, фуражу, зброї й боєприпасів; звідси поставлялися транспортні засоби. У другій половині XVIII ст. боротьба Росії і Туреччини за узбережжя Чорного моря вступила у завершальну фазу. Вона ознаменувалася двома виснажливими війнами — у 1768—1774 та 1787 —1791 рр. Спочатку кілька років йшла активна дипломатична та військова підготовка до воєнних дій. У планах Росії значне місце належало Україні. На її території створювалися запаси продовольства та фуражу, велися оборонні роботи, готувались транспортні засоби. З самого початку і до кінця війни 1768—1774 рр. у ній активну участь взяло козацтво України. Його рухливі, добре озброєні кавалерійські частини громили турків в районі Очакова, Бендер, під Фокшанами, на р. Римнік, під Ізмаїлом. Запорозькі козаки прославилися у морських операціях. їх швидкохідні та маневрені чайки потопили, наприклад, турецьку флотилію у гирлі Дунаю (1770 р.). У наступний період російсько-турецьких війн козаки продовжували наносити удари по морських комунікаціях противника, брали участь в облозі турецьких фортець. Після ліквідації Січі (1775 р.) царський уряд продовжував використовувати колишніх запорожців у війні. Відомо, наприклад, що в другій російсько-турецькій війні 1787—1791 рр. взяло участь 12,5 тис. козаків з Чорноморського козачого війська.

Загін козаків, що знаходилися на російській службі, переслідуючи польські повстанські сили, увійшов до міста Балта, вторгаючись таким чином на територію Османської Імперії. Із самого початку і до кінця війни активну участь у ній взяло козацтво України. Так, у листопаді 1769 р., козаки завдали поразки татарському загону біля р. Вовчої, взяли участь у битві при Кінбурзі, під Очаковом, та Хаджибеєм. Ходили козаки під Тулогу, Ізмаїл, штурмували Перекоп, захопили Кафу. У липні-серпні 1773 року запорожці стояли біля Гірсово під командою генерал-майора Милорадовича. На початку кампанії 1774 року Росія організувала дунайська розвідувальну експедицію, експедиція складалась з запорізьких козаків і була поділена на дві команди. Першу команду очолював Іван Мандро, другу - полковник Кіндрат Гук. Ці загони забезпечували переправу російських військ на правий берег Дунаю. Всього в російсько-турецькій війні брали участь від 5 до 10 тис. козаків.