37. Заснування міста Миколаєва.

Місто Миколаїв будувалося  за планом , автором якого вважають архітектора Івана Єгоровича Старова , автора багатьох проектів , здійснених в Санкт -Петербурзі , Москві , Пскові , Воронежі та інших міст.

Всі вулиці міста широкі і розташовані по відношенню один до одного під прямим кутом , таким чином квартали мають форму прямокутника або квадрата . Матеріалом для будівництва служив камінь.

Використовували також глину , дерево , іноді очерет . Адміралтейська площа ( сучасна площа 61 Комунара ) утворилася на місці соляних складів і дрібних казарм , які займали великий простір.  На площу виходила стіна і ворота з кордегардіями із зображенням міфологічних тварин Адміралтейства , три корпуси казарм флотських екіпажів. Містоутворюючим елементом  було Адміралтейство - суднобудівна верф , що включала елінги для побудови суден , господарські та виробничі споруди , адміністративні будівлі , склади і т.д.Розвивалося і житлове будівництво. У кожному кварталі було вже до 10 будівель.  Крім житлового будинку , який стояв на «червоній » лінії кварталу , в глибині двору розміщувалися численні будови : флігелі , кухня , людські хати , стайні , каретні сараї , лазні , льодовики. Незважаючи на застосування «зразкових » проектів будинку в значній мірі відрізнялися один від іншого розмірами , наявністю мансард , бельведерів , портиків і інших архітектурних деталей .

38. Козацька колонізація Південної України та причини ліквідації Запорозької Січі. Початок російської колонізації Півдня України. Утворення Новоросійської губернії .

Три поділи. Польщі і доля Україна. Великі полі­тичні зміни і соціальні перетворення відбулися в Ук­раїні в кінці XVIII — на початку XIX ст. Причиною їх була нова міжнародна обстановка, що склалася в Цент­ральній і Східній Європі. З політичної карти світу щезли зразу дві країни — Річ Посполита і Кримське ханство. Це були держави, які постійно впливали на події в Україні. Тепер їх не стало. На міжнародну політичну арену вступили нові, молоді й сильні дер­жави — Австрія, Прусія і Росія. Після першого поді­лу Речі Посполитої в 1772 р. до складу Австрійської імперії були включеніГаличина, частина Волині і По­ділля. В результаті перемоги в черговій війні з Туреч­чиною в 1774 р. Росія приєднала до себе Крим і пів­нічно-чорноморські степи.

До Австрії в 1775 р. була приєднана Буковина, яка ще недавно була частиною Туреччини. Після другого поділу Польщі в 1793 р. до Російської імперії перейшла Правобережна Україна (Київщина, Волинь, Поділля). Після третього поділу в 1795 р. до Росії була приєднана Берестейщина. Якщо раніше Україна була поділена між чотирма державами, то тепер тільки між двома. І таким становище зали­шалося до початку Першої світової війни, до 1914 р. Уся сума досвіду — політичного, економічного, куль­турного, який був придбаний поколіннями українців під Австрією, або під Росією, диктувала відповідні пріо­ритети цілим поколінням впродовж більше ніж двох століть. Географічне поняття Сходу і Заходу України через це перетворилось в політичний фактор. Відчуття приналежності українця до складу населення того чи іншого регіону є досить сильним і сьогодні.

Усі землі України, які придбала Росія в результаті трьох поділів Польщі, увійшли в загальну адміністра­тивно-територіальну систему імперії. Ще в 1796 р. Правобережну Україну (Південно-Західний край) по­ділили на три губернії — Київську, Подільську і Во­линську, що об'єднувалися в Київському генерал-гу­бернаторстві. Тоді ж утворили Слобідсько-Українську губернію, яка в 1835 р. дістала назву Харківської. В 1802 р. Малоросійську губернію поділили на Пол­тавську і Чернігівську губернії, що входили до Мало­російського генерал-губернаторства.

На Півдні України в 1812 р. царський уряд утво­рив Миколаївську (згодом перейменовану в Херсонсь­ку), Катеринославську і Таврійську губернії. Ці гу­бернії, разом з утвореним після приєднання до Росії Бесарабським округом, становили Ноиоросійсько-Бе-сарабське генерал-губернаторство з центром в Одесі. Такий поділ України створював царизмові сприятливі умови для здійснення шовіністичної політики, а та­кож русифікації українського населення і затриму­вав прогресивний процес формування української бур­жуазної нації.

Основні причини ліквідації Запорозької Січі були такими: ■    Несумісність республіканського устрою Січі з імперськими  порядками. ■    Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби з імперією. ■    Висока ймовірність унезалежнення Запорожжя. ■    Недоцільність існування в межах імперії державного утворення зі своєю митною системою, що перешкоджало вільному доступу до Чорного моря. в Прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя. ■    Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком національно-визвольної боротьби українців. ■    Перетворення Запорожжя з його гаслом «Утікачів не видавати» на загрозу для розвитку кріпосницького господарства імперії Колонізація Росією півдня України в кінці XVIII cm. Заселення та розвиток Південної України стали можливими тільки після звільнення її від ту­рецько-татарського володіння. Заселення відбувалось за декількома напрямками. Одною з найважливіших була народна колонізація. Тобто Північне Причорно­мор'я заселялось, перш за все, завдяки самовільному переселенському рухові з Лівобережної і Правобереж­ної України. Вирішальну роль у заселенні регіону відіграли українці. Цьому сприяло надане їм право переходу на нові землі, географічна близкість і звичні умови життя на новому місці. До середини 30-х років XIX ст. переселенський рух мав землеробський ха­рактер, проте швидкий ріст міст і вичерпання вільних резервів казенних земель збільшили роль неземле-робського міграційного руху в міста.

Ще одним видом колонізації була іноземна. Царсь­кий уряд з метою швидкого освоєння Півдня України запросив іноземних переселенців.

Так, у степах Ук­раїни були створені цілі колонії німців, сербів, греків, болгар. Селились тут вірмени і грузини, а також ста­рообрядці з Росії, які втекли звідтіля від пересліду­вань влади. Останніх в ті часи називали розкольни­ками, тому що вони розкололи єдину православну церкву.

Уздовж кордонів «Вольностей Запорозьких» ро­сійська влада стала створювати систему переселенсь­ких районів. Як уже було сказано, серед' переселенців переважали вихідці з країн Балканського півострова. Перша партія колоністів була в 30-і роки поселена на «Українській лінії». Нагадаємо вам, що ця лінія поча­ла будуватись у 1731 р. між Гетьманщиною — вздовж її південного кордону, від Дніпра до Сіверського Дінця по правому березі річки Орелі — і запорізькими зем­лями, які відійшли до Туреччини. Це була лінія при­кордонних укріплень.

Переведена в 1764 році ревізія Нової Сербії та Слов'яносербії виявила великі зловживання чужинецької адміністрації, шахрайство, непридатність сербських поселенців, як військової заслони і т. п. Наслідком цієї ревізії Нову Сербію, Слов'яносербію та Слобідський полк зліквідовано, а на їх місце засновано Новоросійську губернію. Вона охопила, крім території чужинецьких колоній та Слобідського полку, трикутник землі на південному заході, між річками Інгулом та Орлом і на сході — Українську лінію фортець з широкою смугою землі позад неї, де були 30 сотень Полтавського, Миргородського, Лубенського та Переяславського полків з селами, хуторами та 40.000 людности. Далі на сході приєднано Бахмутський повіт, що належав до Воронізької губернії. Пізніше, 1770 року, до Новоросійської губернії приєднано велику площу запорозьких земель, відділених новою лінією фортець, що простягалася від Дніпра, від Олександрівської фортеці, до Озівського моря і закінчувалась Петровською фортецею.

Звичайно, не лише висновки переведеної ревізії стали причиною заснування нової губернії: основна причина була в загальній політиці Катерини II, яка старалась знівелювати всі частини імперії, позбавляючи їх будь-якої незалежности. Першою скасована була Гетьманщина, другою — фактично — Слобожанщина (офіційно в 1765 році перетворена на Українсько-Слобідську губернію), тепер черга прийшла на Нову Сербію, Слов'яносербію та Новослобідський полк.