Дикий Сад

«Дикий Сад». Це городище доби фінальної бронзи (загальна площа понад 3 га). Воно було зафіксовано Т.Камінським наприкінці 1920-х років на високій терасі лівого берегу р. Інгул у місці його злиття з р. Південний Буг, в декількох кварталах від історичного центру Миколаєва. Регулярні розкопки городища, під керівництвом кандидата історичних наук Ю.Гребеннікова і К.Горбенка, дозволили накопичити значний історико-археологічний матеріал, який дає можливість робити історичні узагальнення за різними аспектами життєдіяльності населення всього регіону. Порівняльний аналіз археологічного матеріалу дозволяє стверджувати, що городище «Дикий Сад» виникло наприкінці XІІІ ст. й функціонувало до кінця X ст. до н.е. Цей висновок підтверджують й абсолютні дати, що були зроблені в Київській радіовуглецевій лабораторії М.Ковалюхом

7.Скіфо-сарматьська доба . Кімерійці

Першим етнічним утворенням на території України були кіммерійці (IX – перша половина VII ст. до н.е.), ”уславлені кобилодойці”. Згадують про них античні автори Гомер, Геродот. Ассірійські джерела згадують про цей народ під іменем ”гамірра”. Вони зайняли значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський і Таманський півострови. Більшість вчених вважає що кіммерійці є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів. Вони першими перейшли до кочового скотарства, перші почали виплавляти залізо.Маючи своїх царів кіммерійці так і не змогли утворити повноцінну державу.У VII ст. до н.е. могутня хвиля скіфських племен витіснила кіммерійців з Причорномор’я.Підкоривши більшість місцевого населення причорноморських степів скіфи у II пол. VII ст. до н.е. утворили політично-консолідоване об’єднання племен – Велику Скіфію, що проіснувала до III ст. до н.е. За Геродотом територія цього державного утворення розташовувалась у межиріччі Дунаю та Дону. Все населення Скіфії поділялося на дві великі групи: мігруючі племена (скіфи-кочовики, населяли степові р-ни на схід від Дніпра та царські скіфи, які кочували узбережжям Азовського моря і степовим  Кримом) та осілі племена (елліно-скіфи-калліпіди поблизу м. Ольвія, скіфи-землероби на Лівобережжі, скіфи-орачі на захід від Дніпра). На думку деяких вчених мігруючі племена мали іранське походження, а осілі з їхньою традиційною хліборобською культурою –належали до праслов’янського кореня.В кінці V ст. до н.е. у скіфів утворилася рабовласницька держава на чолі з царем (“варварська демократія”).

III ст. до н.е. – період занепаду скіфської держави. Під тиском сарматських племен володіння скіфів значно зменшуються, їм вдалося зберегти лише вузьку смугу Ниж. Подніпров’я та Степовий Крим. Нова держава – Мала Скіфія, столиця м. Неаполь. Припинила своє існування Мала Скіфія

Сармати, що на історичній арені змінили скіфів, як і останні, тривалий час (більш як 600 років) займали широкі простори – від прикаспійських степів до Панонії.Вони активно впливали на події в античному світі, що поступово відживав, та в ранньослов’янському, що тільки-но народжувався. Тісно контактуючи з землеробськими племенами північнокавказького регіону, зарубинецьким і пізньоскіфським населенням Придніпров’я та Криму, сармати впливали на формування і розвиток їх культур.

Сформувавшись у заволзьких степах на рубежі ІІІ-ІІ ст. до н.е. сарматські племена язигів, роксоланів, аорсів, а трохи пізніше й аланів хвилями просувались на захід у пошуках нових територій, нових пасовищ. Античні автори, згадуючи про них, підкреслювали їх агресивність і войовничість.Масове переселення сарматських племен на територію Північ. Причорномор’я  почалося з кінця ІІ ст. до н.е. Найбільшого розквіту сарматське суспільство досягло в І ст. н.е. Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від докласових відносин, а господарство в цілому мало риси їх попередників. У військовій справі вони відрізнялись від скіфів. Римський історик Тацит писав, що “коли вони з’являються кінними загонами, ніякий інший стрій їм не може чинити опору”. В бою користувалися арканами, довшими ніж у скіфів мечами, списами.