17. Культура та цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблеми кризи культури

В теорії культури поняття "цивілізація" дуже зблизилося з по-няттям культури. поняття "цивілізація" було введено у науку як назва певного етапу в культурній еволюції людства, що починається з 3500 року до н.е. і триває по сьогоднішній день. Отже, цивілізація сформувалася лише на певному етапі розвитку людства, являючи собою якісну межу на еволюційному шляху. Виділяють різні типи, етапи, рівні цивілізації. Принциповою позицією вчених радянського періоду було виділення формаційних типів цивілізації (рабовласницький тип, феодальний тип і т.д.). А. Тойнбі зробив спробу пояснити одночасно хід розвитку всіх людських культур, застосувавши поняття "цивілізація" до особливостей розвитку народів і культур різних регіонів і країн. В результаті всесвітня історія мала вигляд мозаїчного панно, складеного багатолінійним розвитком суверенних культур, які розташовані поруч і співіснують. основні ідеї Просвітництва, без яких сьогодні неможливо уявити сучасну цивілізацію: всі люди від природи рівні, кожна людина — неповторна особистість, людина — мета розвитку суспільства, а не засіб, та інші — це доробок європейської культури XVIII ст. Поняття ж "цивілізація" означає безперервність, єдність, загальність культурно-історичного процесу для всіх народів. Коли окремі ідеї культури стають в силу умов, що склалися, стереотипами поведінки великих груп людей, визначають особливості їх світобачення, тоді можна говорити про певний етап розвитку цивілізації.Особливе місце в культурологічних дослідженнях посідає проблема співвідношення культури і цивілізації. Якщо поняття "культура" є складним для розуміння на науковому рівні і добре окреслюється іншими поняттями на буденному рівні, то поняття "цивілізація" в науковому плані і на рівні буденного сприйняття є найбільш неоднозначним із усього понятійного апарату культурології.Завдяки зусиллям філософів і істориків слово культура перетворилось на філософське поняття і стало об'єктом наукових досліджень. Діалектична взаємодія понять "культура " і "цивілізація ", філософський аналіз сутністних зв'язків, наукове прогнозування розвитку "цієї пари" на сьогодні виявились найменш дослідженими. В той же час увага до їх співвідношення є чи не найбільшою, ніж до усіх питань культурології разом узятих.Першим аргументовано підійшов до проблеми кризи культури, О. Шпенглер, праця якого «Занепад Європи» стала подією в Європі. І річ не тільки в розвинутій ним ідеї культурно-історичного циклу, поєднаного з принципом дискретності (роздільності) локальних культур.

Та все ж проблема кризи культури в сучасній філософії культури є однією з провідних. До неї апелюють X. Ортега-і-Гасет, К. Ясперс, А. Швейцер, Л. Клагес та багато інших.

18. Види інтуїції: чуттєва, емоційна, інтелектуальна, містична. Інтуїція в системі пізнання.

Інтуїтивній здібності людини властиві: по-перше, раптовість рішення завдання; по-друге, неусвідомленість шляхів і засобів їх вирішення і, по-третє, безпосередність розуміння істини на суттєвому рівні об'єктів. Такі ознаки відрізняють інтуїцію від близьких до неї психічних і логічних процесів. Але і в таких межах маємо справу з досить різноманітними явищами. У різних людей, в різноманітних умовах інтуїція може мати різний ступінь відмінності від свідомості, бути специфічною за змістом, за характером результату, за глибиною проникнення у суть, за значущістю для суб'єкта. Інтуїція поділяється на декілька видів, насамперед, залежно від специфіки діяльності суб'єкта. Особливості форм матеріальної практичної діяльності і духовного здійснення визначають і особливості інтуїції військового, сталевара, лікаря, інженера. Виділяються види інтуїції: технічна, наукова, буденна, лікарська, художня і та ін.

Інтуїція (від лат. intuitio, intueror — уважно див¬люсь) — це третя форма відображення дійсності. Вона є способом пізнання через безпосереднє чуттєве споглядання чи умогляд на відміну від опосередкованого послідовного логічно¬го мислення. Відмінність між логічним та інтуїтивним відкриттям полягає в тому, що перше відкриває елементи вже відомого людині буття, друге — нові сфери буття, створюючи фундамент для логічних відкриттів. Внаслідок активності суб’єкта, його творчої уяви, фантазії, інтуїції відбуваються якісні переходи від чуттєвих форм відображення до логічних, від емпіричного до теоретичного, від знання явища до знання сутності, від сутності першого порядку до сутності другого порядку і т. д.

Сучасні філософські джерела дають можливість трактувати інтуїцію як:ірраціональну здатність людини, яка не залежить ані від почуттів, ані від розуму; специфічну нелогічну форму інтелектуальної здатності; здатність до сприйняття;

неусвідомлений і скорочений шлях логічного процесу;

наслідок специфічного способу взаємодії чуттєвого й логічного;

самостійну форму «метаболічної» переробки інформації поряд з її чуттєвими, логічними й моральними формами;

безпосереднє отримання знання, містичне осягнення істини, Божу іскру, даровану обранцям.

Багатозначність поняття «інтуїція» детермінується неоднорідністю за змістом і методами отримання інтуїтивного знання, тому що воно: по-перше, є наслідком чуттєвого споглядання, безпосереднього сприйняття; по-друге, є наслідком створення наочних образів шляхом простого асоціативного синтезу або аналізу попереднього сприйняття; по-третє, може бути виражений у поняттях, зміст яких з’ясований раніше, і суджень, що з них формуються, без логічного умовиводу; по-четверте, може бути отриманий шляхом створення нових наочних образів, котрі відображають об’єкти, що чуттєво раніше не сприймалися, і тому не можуть бути отримані простим асоціативним синтезом попереднього сприйняття (наочних образів, недоступних сприйняттю в історично-конкретному чуттєвому досвіді «не наочних» об’єктів); по-п’яте, може бути отриманий шляхом формування нових понять, зміст яких можна «побачити прямо», без будь-яких логічних операцій та інших понять.