62. Специфіка філософського знання (на відміну від релігії та науки)

Прагнучи з'ясувати граничні основи буття, філософія, на відміну від релігії спирається на знання. Але будь-яка наука здобуває знання та оперує ними, наприклад, фізика, історія та ін. Вся справа у природі знань. А природа знань різна. У людини є знання про конкретні речі, що чуттєво сприймаються, їх властивості, ставлення, відносини, тобто відомості малого ступеня спільності. Є знання з високим ступенем спільності, що відображуються у системі понять і категорій. За обсягом знання містять різні ознаки, властивості й відносини речей матеріального світу. Філософія - це складає її другу особливість - оперує гранично широкими, універсальними категоріями, висновками й узагальненнями: причинність, свідомість, річ, відносини та ін. Ці висновки й положення за характером загальні, а отже, містять невизначеність, що компенсується тісним зв'язком філософії і науки. За багато століть існування філософія накопичила досвід використання універсальних понять, виробила ефективні методи оперування ними. Філософія прагне вивести людину зі сфери повсякденності, надати її життю істинний зміст, привабити високими ідеалами, обґрунтувати шлях до загальнолюдських цінностей. Тут мета релігії і філософії зближуються. З виникненням філософії починається пошук гармонії науково-теоретичних знань про світ з життєвим досвідом людей, їх ідеалами, сподіваннями. Отже, філософія є спроба органічно відобразити науково-тєоретичні і практично-духовні аспекти життя людини й зрозуміти світ як цілісний та єдиний організм. Це є третя особливість філософського знання.

Філософське знання відрізняється від наукового, насамперед, національним характером філософії: філософія завжди є філософією окремого народу. Зрозуміло, що немає і не може бути китайської або японської математики, американської або англійської біології. Але цілком правомірно говорити про особливості німецької, французької, української філософії, оскільки народження і розвиток філософських ідей здійснюється у конкретних історичних умовах, має свій національний ґрунт. Так, українська філософія життєвим корінням входить у плоть і кров українського народу. У ній виражається душа народу, його внутрішній духовний досвід, потаємні мрії та сподівання. З глибин самосвідомості народного духу, з морального досвіду поколінь українська філософія сформувала висновки: що цінність людського життя абсолютна, що експерименти, насилля, приниження гідності особистості, відсутність свободи недопустимі. Саме тут джерела вчення Григорія Сковороди про «спорідненість праці», «горної республіки», «філософії серця» Памфіла Юркевича та ін., що відображають кордоцентризм, антеїзм та ек-зистенційність українського світогляду.

63.Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості.

У світі довкола нас немає нічого дивніше і загадковішого за людський розум, інтелект, свідомість. Стало звичайним твердження: все, що існує поза нашою свідомістю, є нічим іншим, як конкретними різновидами і формами матеріального. Ідеальні, духовні явища, які на відміну від матеріальних існують тільки у головах людей як похідні від матеріальних, як результат їхнього відображення, встановлюють зміст свідомості. Тисячоліття людство шукало відповіді на питання, в чому полягає суть феномена свідомості, яка її природа, як вона виникла і яке її призначення в світі. В історико-філософському процесі проблема свідомості набувала найрізноманітніших тлумачень. Відомо, що ідеалізм вважає свідомість активним началом матерії. Фактично свідомість відривалась від людини і природи, їй приписували самостійне, незалежне існування. Така свідомість не мала ніякого відношення до мозку, дух не народжувався, не виникало: воно жило своїм власним життям, розвивалося, продовжувало явища природи та історії. Ідеалісти стверджували, що свідомість може бути зрозумілим тільки із самого себе. У світі завжди існували дві самостійні субстанції - матерія і свідомість. Свідомість, як і матерія є вічною, вона не виникає і не народжується. Питання про походження і сутність свідомості пов'язується з розглядом матерії, яка здатна до саморуху і саморозвитку. Остання визначило можливість розуміти природу свідомості як властивість високоорганізованої матерії, як вищу форму її атрибутивної властиво - відображення. Світова філософська думка ХХ ст. Переважна увага приділяла ролі суб'єктивних факторів у існуванні та функціонуванні свідомості. Питання свідомості стає предметом постійної зосередженості і пошуку зарубіжної філософії цієї епохи. Більшість представників різних філософських шкіл підкреслювали, що в їхніх теоретичних концепціях на противагу попередній "метафізиці" мова буде йти про розбудову "особливої онтології людської свідомості та суб'єктивності". Щодо світової сучасної філософії, то її трактування "онтології суб'єктивності і свідомості" не однозначнаЗа останні 15-20 років філософія свідомості в англомовних країнах помітно перебудувалася. Вона взяла курс на зближення з пріродознаніем,, на розробку "наукової метафізики", набула більш емпіричний, натуралістичний вигляд. Сьогодні досліди філософів зосередились на співвідношенні "духу" і "тіла", фізичних і психічних станів. Свідомість сучасної людини є продуктом всесвітньої історії, результатом багатовікового розвитку практичної і пізнавальної діяльності, багатьох поколінь людей. Свідомість має не тільки свою соціальну історію, а й природну передісторію - розвиток своїх суто біологічних передумов.