56. Світогляд: сутність, структура та функція.

Для розуміння, усвідомлення складних питань, що ставлять пе-ред собою люди, розв'язання більш конкретних практичних завдань потрібен широкий кругозір, бачення перспектив розвитку світу і людст ва. Необхідно розуміти смисл і мету нашого життя: що ми робимо і для чого, які наші устремління, як вони сприймаються людьми тощо. Сукупність таких уявлень про світ та місце і роль людини в світі можна назвати світоглядом. Отже, світогляд - це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше усвідомлення, розуміння світу, місця в ньому людини, а також її ціннісні орієнтації та життєві позиції. Світогляд як складне духовне явище поєднує в собі переконан-ня, ідеали, цілі, мотиви поведінки, інтереси, ціннісні орієнтації, прин-ципи пізнання, моральні норми, естетичні погляди тощо. Центральна проблема світогляду - відношення людини до світу. Людина тільки частково включена в світ, вона виокремлює себе з нього, протистоїть йому, вступає з ним у певне відношення, але так, наче перебуває по-ряд або ззовні світу. Між людиною та світом існує дистанція: вона усвідомлює світ як щось зовнішнє.

Структура світогляду залежить від певних чинників. Залежно від співвідношення інтелектуального та емоційного досвіду людей світогляд поділяється на:

- світовідчуття як емоційно-психологічний бік світогляду на рівні настрою, почуттів;

- світорозуміння як пізнавально-інтелектуальний бік світогляду;

- світосприйняття, яке розуміється як досвід формування піз-навальних уявлень про світ за допомогою наочних образів.

Ф-ції світогляду. Пізнавальна ф-ція виявляється в тому, що світогляд охоплює насамперед найбільш загальне знання про світ, історію людства і окрему людину. Це знання має відповідати дійсності, бути істинним, щоб гарантувати успішну практичну дія-сть. Водночас світогляд включає цінності, ідеал, які регулюють соціальні стосунки в суспільстві і на основі яких відбувається оцінювання соціальних явиш (добро-зло, прекрасне-потворне…). У цьому полягає оцінювальна ф-ція. Практична ф-ція передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов: чинити або не чинити так чи інакше.

57. Предмет філософії. Історична зміна предмету філософії.

Питання, що вивчає філософія, є одним з найпроблематичніших для неї, оскільки предмет її історично змінювався. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Крім того, в Європі до XVII ст. філософія охоплювала все знання про світ, тобто зародки всіх наук, окрім хіба що математики й медицини. Навіть у XX ст. все ще тривав процес відокремлення від філософії певних галузей знання, які інституціалізувалися в окремі наукові дисципліни (психологія, соціологія, політологія).

Еволюція предмета філософії не є чимось винятковим в історії науки: предмет вивчення конкретних наук, наприклад математики, також історично змінювався. Тому при визначенні предмета філософії слід брати до уваги не тільки те, яких історичних форм набувала філософія, а й загальну тенденцію, що пронизує конкретні її формоутворення. Якщо виходити із загальної спрямованості філософії, то її можна трактувати як осягнення всезагального розумом чи інтуїцією.

Найбільш загальні засади сущого (буття — небуття, простір — час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода тощо), з яких «конструюється» світ, і є предметом філософи. При цьому філософія намагається звести всі ці різноманітні загальності до одного принци­пу — Бога, матерії тощо, пояснювати їх, виходячи із цього принципу.

Філософія передбачає здатність підноситись до всезагального. Вона є певною настановою на всезагальне. На основі всезагального (ідей, принципів) філософія намагається пізнати і пояснити світ. А оскільки система ідей є не що інше, як теорія, то філософію можна вважати теоретичним світоглядом.