- •Особливості «наук про природу» та «наук про дух»
- •Властивості свідомості
- •Методи та функції філософії
- •Структура свідомості: її компонентний та рівневий вияви
- •Структура філософського знання та головні проблеми філософії
- •Самосвідомість та самопізнання людини
- •Філософія як мудрість та наука
- •Взаємодія біологічного, психічного, соціального , духовного в людині. Складна сутність особистості.
- •Образ людини та Всесвіту у філософії Ренесансу.
- •Проблема пізнання як предмет філософського пізнання. Підходи до пізнання
- •Свідомість і форми психічної діяльності. Психічне та ідеальне
- •Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- •Філософія і теологія
- •Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт-об’єктних відношень в процесі пізнання.
- •Взаємозв’язок свідомості і мови
- •Чуттєве, раціональне та інтуїтивне пізнання
- •Культура та цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблеми кризи культури
- •Види інтуїції: чуттєва, емоційна, інтелектуальна, містична. Інтуїція в системі пізнання.
- •Форми суспільної свідомості( політична, правова…)
- •Рівні наукового пізнання
- •Поняття ціностей та їх види (культурні, духовні, соціально-політичні, інформаційні).
- •Поняття світу та різні тлумачення підстав його існування
- •Повт. 8
- •Проблема істини: її властивості (абсолютність, конкретність, логічність) та функції.
- •Концепції цінностей: об’єктивістські, суб’єктивістіські, інтегративні
- •Концепції істини в філософії (кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська).Об’єктивна істина та історична правда.
- •Філософські, наукові і релігійні підходи до проблеми походження світу.
- •Проблема буття та сущого у філософії. Концепції буття.
- •Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість».
- •31. Взаємодія свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії
- •32. Проблема людини та її виникнення в релігії, науці та філософії
- •33. Свідомість: сутність, специфіка, функції
- •34. Класифікація та функції цінностей
- •35. Підходи до вивчення та концепції свідомості.
- •36. Поняття суб’єкта суспільного розвитку.
- •37. Субстанційні та несубстанційні моделі світу.
- •38. Закони та рушійні сили історії, проблеми сенсу історії. Історичний процес.
- •39. Сучасна феноменологія та герменевтика.
- •40. Основні сфери буття світу
- •41. Поняття суспільства.Структура суспільства.
- •42. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •43. Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального та технотронного суспільства.
- •44. Філосовське поняття, ознаки та функції культури.
- •45. Проблема періодизації людської історії: формаційний та цивілізаційний підходи.
- •46. Філософія як мудрість (образ життя) та наука (система знань).
- •47. Специфіка руху як способу існування матерії та простору і часу як форм буття матерії.
- •48. Специфіка розуміння істини в філософії, науці та релігії.
- •49. Особливості суспільного виробництва. Продуктивні сили та виробничі відносини.
- •50. Матерія як філософська категорія. Специфіка структурних рівнів організації матерії.
- •51. Філософські підходи до осмислення економічної діяльності. Філософське розуміння грошей.
- •52. Специфіка рівнів і відповідних ним методів наукового пізнання.
- •53. Філософські, релігійні та наукові підходи до проблеми походження людини.
- •54. Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •55. Основні категорії онтології: сутність-явище, простір-час, причина-наслідок, тотожне-відмінне, кількість-якість, загальне-особливе.
- •56. Світогляд: сутність, структура та функція.
- •57. Предмет філософії. Історична зміна предмету філософії.
- •58. Сучасні глобальні проблеми людства. Перспективи людства.
- •59. Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.
- •60.Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •62. Специфіка філософського знання (на відміну від релігії та науки)
- •63.Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості.
- •64. Досократичний період античної філософії.
- •65. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія, вчення про суспільство.
- •66. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія
- •67. Основні напрямки елліністичної філософії (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм).
- •68. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- •69. Середньовічна патристика: вчення Аврелія Августина, східних отців церкви
- •70. Співвідношення філософії та теології у Фоми Аквінського.
- •71. Філософські доведення існування Бога в епоху Середньовіччя.
- •72. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- •73. Загальна характеристика філософії Нового часу, школи, їдеї, представники
- •74. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і г. Лейбніц).
- •75.Емпіризм як науковий політико-правовий принцип (Бекон, т. Гоббс, Локк)
- •76.Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу людини (Юм)
- •77. Концепції «природного права», «суспільного договору», «громадянського суспільства» та «правової держави» в філософії представників французького Просвітництва (ж.Ж. Руссо, ш. Монтеск’є).
- •78. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.
- •79. Характерні особливості теорій основних представників Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінга, Гегеля).
- •80. Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі.
- •81. Напрямки (сцієнтистські та ірраціоналістичні) та представники сучасної західної некласичної філософії XIX–XX ст
- •83. Вчення класичного психоаналізу
- •84. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •85.Загальні особливості філософії постмодернізму
- •86. Особливості української філософії 14-18 століття,Києво-Могилянська академія
- •87. «Філософія серця» г.Сковороди та п. Юркевича.
- •88. Філософія української національної ідеї (м. Драгоманов, і. Франко, д. Донцов, в. Липинський).
42. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
Діалектика - спосіб розуміння світу, при якому дійсність осмислюється як така, що знах у постійній зміні, взаємозв’язках і взаємозумовленості. Діалек. виступає як частковий окремого елементу світорозуміння, можливість застосування якою обмежено лише окремими галузями буття. Діалектика є певною теоретичною сис-мою і в якості такої включає в себе певні принципи, закони і категорії.
Принципи – це загальні та універсальні основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають смисл і роль всіх інших елементів у системі:
- об‘єктивності (вивчення дійсності такою, якою вона є сама по собі, незалежно від її розуміння та ставлення до неї дослідника)
- системності (дослідження предметів, процесів, явищ у їх взаємодії, в єдності усіх характеристик, взаємозв‘язків і властивостей)
- розвитку (розгляд об‘єктів в їх змінах, розвитку)
- суперечливості (виявленн протилежні боки предметів у їх взаємодії)
- єдність якості та кількості (розгляд предметів, процесів, явищ у єдності їх якісних і кількісних характеристик.
- детермінізму (виявл внутрішн взаємообумовленості між явищами)
- конкретності істини (істина завжди конкретна і відносна)
Діалектика має свої закони - загальні форми суттєвого зв'язку в процесі розв, що викон важливу методологічну ф-ю в побудові теорії.
Закони діалектики:
- єдності і боротьби (розкриває джерело розвитку, відповідає на питання “Чому відбувається розвиток”.)
- заперечення заперечення (діалектичне заперечення відносно конкретного явища являє собою його перехід у свою протилежність. Закон заперечення заперечення (розкриває механізм і спрямованість розвитку, вказує на те, що розвиток має спіралевидний, висхідний характер)
- взаємопереходу кількісних і якісних змін (розкрив механізм розвит. Відповідає на питання “Як відбувається розвиток”)
Категорії діалектики – формуються на відповідних етапах розвитку суспільства. В категоріях діалектики тісно зв’язане об’єктивне знання про відповідну форму зв’язку явищ з формою думки, завдяки якій осягається і обмірковується цей зв’язок.
Протилежним діалектиці методом мислення є Метафізика. Це метод, який заперечує якісний саморозвиток буття і пізнання через суперечності, тяжіє до побудови однозначної, статичної і умоглядної картини світу. Метафізичний метод є плідним на етапі вивчення речей, а не процесів, на етапі абстрактного мислення. Але за умови абсолютизації втрачає плідність.
Догматизм – антиісторичний, авторитарний, схематично-закоснілий тип мислення, при якому аналіз та оцінка теоретичних проблем і положень здійснюється без врахування конкретної реальності, умов міста і часу. Гносеологічна основа догматизму – однобічне ставлення до істини, ігнорування її відносності і сприймання її як абсолютної.
Негативною формою прояву метафізики є Механіцизм – метод який став пануючим у філософії ХУ11-ХУ111 ст. – коли усі закони існування світу зводились до законів механіки.
Софістика - міркування засноване на навмисному порушенні законів і принципів формальної логіки, на застосуванні хибних доводів та аргументів, які видаються за вірні
