26. Концепції істини в філософії (кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська).Об’єктивна істина та історична правда.

Кореспондентську істину започаткував Аристотель, який твердив, що істинність – це відповідність змісту нашої свідомості змістові предметів і явищ зовнішнього світу. Тобто, істина – це коректне відображення буття в свідомості суб’єкта, що пізнає. Але йдеться не про копіювання буття у свідомості, а про творче, осмислене опрацювання змісту цього буття в мисленні людини. Проте це визначення настільки широке і абстрактне, що його дотримувались всі філософи. Це визначення істини визнавали такі мислителі, як Аквінський, Гольбах, Гегель, Фейєрбах, а також Маркс.

Деякі філософи дотримуються когерентної теорії істини, згідно з якою найважливішою властивістю знань є взаємопов’язаність і скоординованість висловлювань. Ідеться про несуперечливість як фундаментальну властивість логічного мислення. Знання є істинним тоді, коли воно відносно безпроблемно вписується в певну теоретичну схему й не суперечить при цьому вихідним твердженням і принципам цієї теорії. Одним з найяскравіших представників цього підходу був видатний нім філософ, математик і природознавець Г.Ляйбніц, який, сформулювавши основоположні логічні принципи буття і пізнання – закони тотожності, несуперечності і достатньої підстави, окреслив контури несуперечливої, гармонійної, математ вивіреної картини світу.

Прагматистська концепція істини-критерієм істини є практика. Започаткували даний підхід ще в Давній Греції софісти, які констатували відносність знань і відмінності розуміння істинності чи хибності цих знань у різних культурах. Сучасний напрям західної філософії – прагматизм – теж ґрунтується на практичній доцільності, життєвій значущості знань, їх ефективності як критеріях істинності цих знань.

Об'єктивна істина — це такий вміст наших знань, який не залежить від суб'єкта за змістом (формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна формою). Визнання об'єктивності істини і пізнаваності світу рівнозначні і не мають нічого спільного з відносним поняттям іррационалістічеськой філософії.

Історична правда – це правда, яка шліфується не кількома роками, а століттями. Це правда, яку народ виборював споконвіку. Хотілося би, щоб не тільки було світле майбутнє, а й чисте минуле.

27. Філософські, наукові і релігійні підходи до проблеми походження світу.

Проблема людини здавна була однією з центральних проблем протягом всієї історії філософської думки. Якщо методи окремих гуманітарних наук (соціології, психології, педагогіки, медицини й ін.) завжди були спрямовані на «препарування» її, то специфіка філософської антропології як загальної теорії людини полягає в прагненні до осягнення людського буття в його цілісності.

Філософську програму вирішення даної проблеми можна висловити словами Сократа: «Пізнай самого себе». Підходи ж до її вирішення були дуже різними на різних історичних етапах. В давній китайській, індійській, грецькій філософії людина розглядається як частина космосу, мікрокосм (Демокріт), що складається з тіла і душі, які є двома аспектами єдиної реальності (Арістотель). У Платона ж тіло і душа є дві різнорідні субстанції.

Відповідно до філософської течії веданта (Індія), специфічне начало людини становить атман (душа, дух, «самість», суб'єкт), тотожний за своєю внутрішньою сутністю загальному духовному началу - брахману. За Арістотелем, людина є жива істота, наділена розумом («розумною душею») і здатністю до суспільного життя. У християнстві біблійне уявлення про людину як «образ і подобу Бога», внутрішньо роздвоєну внаслідок гріхопадіння, сполучається з вченням про поєднання божественної і людської природи в особі Христа і виникнення можливості в наслідок цього поєднання внутрішнього прилучення до божественної благодаті для кожної людини. Августин уявляв душу незалежною від тіла, а людину розглядав як єдність тіла і душі, щось проміжне між тваринами й ангелами. У християн плоть людини є породженням диявола, ареною ницих пристрастей і бажань.

Філософський світоглядний підхід був одразу орієнтованим не на віру, а на раціонально обґрунтовану думку і з моменту виникнення сучасної науки прагнув спиратися на об’єктивні дані наукових досліджень. Наукові ж здобутки з проблеми походження людей з’явились не раніше, ніж в науку проникла ідея розвитку, прогресу, послідовної якісної зміни рослинного й тваринного світу на Землі

Підготовча робота до наукової постановки питання про антропогенез була проведена англійським біологом Ч.Дарвіном (1809-1882), який довів, що біологічна еволюція на основі природного відбору поступово підвела ще тваринних предків людей до виникнення праці як способу взаємодії з природним середовищем, і це стало надалі головним фактором подальшої еволюції.

Пізніше на цій ідеї досить виразно наголосив Ф.Енгельс, робота якого «Роль праці у процесі перетворення мавпи в людину» була вперше опублікована у 1896 році, тобто вже після смерті автора

Основою релігійної теорії є тексти та перекази різних релігійних віровчень, де прямо вказано про творіння людей богами. Для прикладу, Біблія — з землі створено Адама, а з його ребра — Єва;Межиріччя — бог створив людину з глини Велика Скіфія — Таргітай, перша людина у скіфів, створена Папаєм, верховним скіфським богом, та його жінкою. Багато подібних міфів і переказів можна зустріти у фундаментальній праці Джеймса Фрезера «Фольклор у Старому Заповіті».