32. Проблема людини та її виникнення в релігії, науці та філософії

Людина - це суб'єкт діяльності й спілкування, пізнання, естетичного сприйняття і освоєння дійсності, істота творча, моральна, відповідальна за свої вчинки. Формування й розвиток людини - це, водночас, формування й розвиток суспільства, матеріальної та духовної культури, поза якою людина як така не може існувати.

Походження людини по-різному трактується релігією й наукою. Релігія виходить з ідеї креаціонізму (лат. creare - творити), тобто творення світу, всіх речей та істот богом. 

Наука доводить, що передумови виникнення людини склалися природним шляхом. Наш Всесвіт (Метагалактика) має такі фізичні властивості, що в ньому можливе утворення складних систем, а - за певних умов - живих організмів. Наукою достовірно встановлено, що людина походить від тваринних предків, отже, її появі передував дуже тривалий (кілька мільярдів років) шлях біологічної еволюції. Процес перетворення тварини в людину почався кілька мільйонів років тому. Безпосередніми предками первісних людей вважаються австралопітеки; далі послідовно формуються такі перехідні типи, як "людина вміла" (лат. homo habilis), пітекантропи, синантропи, гейдельберзька людина, неандертальці (ранні й пізні). У цьому процесі діяли закономірності природного добору, але його об'єктами ставали не тільки окремі індивіди, а цілі групи передлюдей: перевагу мали ті, в яких найбільше проявлялися згуртованість, взаємо підтримка, а також пластичність, варіантність поведінки, здатність пристосуватися до мінливих обставин. Істотну роль у цьому процесі відіграв такий біологічний чинник, як мутації (генетичні зміни), які вплинули на анатомічні й фізіологічні характеристики, значно розширили можливості мозку. Питання про біологічні передумови виникнення людини, безперечно, ще вимагає дослідження. Винятково важливу роль у формуванні людини й людства відіграла членороздільна мова, яка виникла й розвинулася разом із трудовою діяльністю і соціальними формами життя. Мова - це універсальна, тобто всеохоплююча, знакова система, яка має свою внутрішню цілісність, бо між її елементами, словами встановлюються граматичні зв'язки.

Мова виконує, насамперед, функцію засобу спілкування (комунікативну) - спочатку як звукова, а пізніше і як писемна. Відповідно, розширювалися можливості спілкування - у просторі й часі.

33. Свідомість: сутність, специфіка, функції

Феномен свідомості є одним з самих проблемних в філософії. Це пов’язано з неможливістю його зафіксувати. Для розрізнення свідомості та психіки, мислення й розуму їх варто розрізняти. Свідомість – це вища здатність психіки, в якій дійсність відображається у формах культури. Тобто свідомість – це культурне і суспільне явище. центром свідомості є людське Я. Саме навколо нього відбуваються усі свідомі процеси психіки. Я є активним суб’єктом волі, переживань, розуміння. Предметним середовищем реалізації свідомості є світ. В цілому феномен свідомості складається з активного Я спрямованого на світ (і свідомості складається з активного Я спрямованого на світ (і саму себе) через символічні форми культури (мову, поняття, символи, речі, образи). Свідомість — це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто суспільній) істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оцінним відображенням, пов'язаним з діяльністю, в процесі якої люди освоюють і перетворюють світ. Свідомість людини формується, розвивається, функціонує на основі взаємопов'язаних факторів: знаряддево-предметної діяльності, яка включає виготов лення та застосування знарядь праці, з часом веде до створення і розширення світу "олюдненої природи", сфери матері альної та духовної культури; діяльного спілкування між людьми, яке має свої "матеріально-технічні", інформаційно-інтелектуальні і моральні аспекти.