15. Взаємозв’язок свідомості і мови

Мова має таке ж давнє походження, як і свідомість. У тварин немає свідомості в людському розумінні слова. Немає в них і мови, рівної людській. Мова - це знакова система, яка використовується для цілей комунікації і пізнання. Мова - це символ усього нашого життя, немає нічого в нашому житті, що могло б приховатися від мови.Життєнаповненість мови дивує й навіть вражає. Здається, мова вміє все: гриміти, пестити, цінувати, посміюватися і сміятися.Свідомість і мова утворюють єдність: у своєму існуванні вони невід'ємні одне від одного таким чином, як внутрішньо, логічно оформлений ідеальний зміст невід'ємний від своєї зовнішньої матеріальної форми. Мова є безпосередньою дійсністю думки, свідомості. Вона бере участь у процесі розумової діяльності як її почуттєва основа або знаряддя. Свідомість не тільки виявляється, але й формується за допомогою мови. Зв'язок між: свідомістю і мовою є не механічним, а органічним. їх не можна відокремити один від одного, не руйнуючи того чи іншого.За допомогою мови відбувається перехід від сприйнять і уявлень до понять, протікає процес оперування поняттями. У мові людина фіксує свої думки, почуття і завдяки цьому має можливість піддавати їх аналізу. Мова і свідомість єдині. У цій єдності визначальною стороною є свідомість, мислення: будучи відображенням дійсності, вона утворює форми і диктує закони свого мовного буття. Але єдність - це не тотожність. Обидві сторони цієї єдності відрізняються одне від одного: свідомість відбиває дійсність, а мова позначає її і виражає в думці. Мова - це не мислення, інакше найбільші базіки повинні були б бути найбільшими мислителями.

Мова і свідомість утворюють суперечливу єдність. Мова впливає на свідомість: її історично сформовані норми, специфічні в кожного народу, у тому самому об'єкті відзначають різні ознаки. Однак залежність мислення від мови не є абсолютною.Поняття "свідомість " не є однозначним. У широкому значенні слова під ним мають на увазі єдність матеріального та духовного, сприйняття навколишнього середовища та його активне перетворення. Звичайно, що при розгляді широкого змісту поняття "свідомість ", специфіка її структурної організації не виявляється.Розвиток свідомості припускає насамперед збагачення її новими знаннями про навколишній світ та про саму людину. Пізнання, усвідомлення речей має різні рівні, глибину проникнення в об'єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне, правове, моральне, політичне, економічне, історичне, соціальне та релігійне усвідомлення світу, а також почуттєвий і рагионачьний рівні свідомості. Відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, мислення утворюють ядро свідомості. Однак вони не вичерпують усієї її структурної повноти: вона містить у собі й акт уваги як свій необхідний компонент. Саме завдяки зосередженості уваги визначене коло об'єктів знаходиться у фокусі свідомості.

16. Чуттєве, раціональне та інтуїтивне пізнання

Чуттєве відображення ґрунтується на безпосередній взаємодії суб’єкта і об’єкта, має конкретно-образну чуттєву форму виразу, дає знання явищ. На відміну від чуттєвого відображення, яке дає знання одиничного, абстрактне мислення дає знання загального, відображає дійсність у формі абстракції. Виділяючи загальне в предметах і явищах, абстрактне мислення переходить від знання явища до знання сутності речей. Тим самим воно дає можливість піднятися до пізнання всезагального, а тому відображає дійсність глибше, повніше. В історії філософії були філософи, котрі надавали перевагу живому спогляданню (сенсуалісти, емпірики), і такі, що визнавали провідну роль за абстрактним мисленням (раціоналісти). Насправді ж ці дві форми пізнання становлять єдине ціле, вони діалектичне взаємозв’язані, доповнюють одна одну.

До основних форм чуттєвого пізнання належать: відчуття, сприйняття та уявлення. У відчуттях кожен з органів чуття специфічним для нього способом відображає окремі властивості, сторони речей. Органи відчуття поділяються на екстерорецептори та інтерорецептори тобто зовнішні й внутрішні органи сприйняття. До екстерорецепторів належать зір, слух, нюх, дотик, смак. Вони відповідно відображають колір, звук, запах, твердість, смачність та інші якості об’єкта пізнання. До інтерорецепторів належать органи, що відповідають за почуття голоду, статевого потягу, просторової й часової орієнтації, страху тощо. Сприйняття — це відображення властивостей об’єк¬та пізнання як цілого. Воно виконує дві взаємозв’язані функції: пізнавальну і регулятивну. Завдяки першій з них розкриваються властивості та структура об’єктів. Друга функція спрямовує практичну діяльність суб’єкта згідно з цими знаннями про суб’єкт. Уявлення є наочним цілісним образом речі, що виникає на основі уяви і минулого чуттєвого досвіду, який зберігається й узагальнено відтворюється в пам’яті суб’єкта пізнання. В момент відтворення чуттєвого образу об’єкта його безпосереднього «контакту» з суб’єктом немає. Тобто цей контакт був у минулому.

До основних форм логічного пізнання належать поняття, судження і умовиводи. Поняття відображають суттєві ознаки речей, явищ, процесів. За допомогою цих ознак одні предмети відрізняються від інших або поєднуються в класи. Судження — це елементарна форма вираження змісту поняття, в якій щось стверджується або заперечується щодо об’єкта пізнання. Зв’язок між поняттями здійснюється за допомогою суджень, а самі поняття є наслідком міркувань у формі суджень. Умовивід — це такий логічний процес, в якому із кількох суджень за певними логічними правилами й законами виводиться нове судження з новим змістом. Воно є новим знанням, здобутим логічним шляхом. Докладніше форми логічного пізнання (поняття, судження, умовиводи) й операції над ними розглядаються в межах теми «Логіка наукового пізнання».

Ірраціоналізм - філософське вчення, яке відстоює обмеженість раціонального пізнання, протиставляючи йому інтуїцію, віру, інстинкт, волю як основні види пізнання. Це вчення спрямоване проти раціоналізму.

Особливої шкоди ірраціоналізм завдає суспільствознавству, твердячи, що суспільство через свою складність, неорганізованість, непізнаване. Замість принципу детермінізму в пізнанні суспільства вони вводять принцип індетермінізму, тобто безпричинності.