10. Проблема пізнання як предмет філософського пізнання. Підходи до пізнання

Пізнння – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений сусп.-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філ., як теорія піднання. Теорія пізнання (гносеологія) – це розділ філ., що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його фунц-ня та умови й критерії його істиності й достовірності. Вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності наз. агностицизм. Проблеми пізнання:

1. Проблема істини. Всі філ. напрями і школи в усі часи намагалися сформулювати своє розуміння природи і сутності істини. Класичне визначення істини дав Аристотель, визначивши істину, як відповідність наших знань дійсності. Істина трактується як об’єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутнясть якої виявляється через явище.

2. Заблудження – це такий зміст людського пізнання, в якому дійсність відтворюється неадекватно і який зумлвлений історичним рівнем розв-ку суб’єкта та його місцем в сусп-ві. Заблудження б- це ненавмисне спотворення дійсності в уявленнях суб’єкта.

3. Цінності – це специфічно сусп-ні визначення об’єктів, які виражають їхнє позитивне чи негативне значення для людини і сусп-ва: добро чи зло, прекрасне чи потворне, справедливе чи несправедливе і т.д..

4. Оцінка – це сам процес і логічно втілений в оціночному судженні наслідок, усвідомлення позитивної чи негативної значушості будь-яких явищ природи, витворів праці, форма вир.-трудової діяльності, сусп.-історичних подій, сусп.-політичних утворень, моральних вчинків, творів мистецтва, здобутків піз-ня для задоволення людських потреб, інтересів, цілей суб’єкта.

Підходи:

1)гносеологічний оптимізм ( людське пізнання не знає меж і спроможне продукувати надійні, грунтовні, достовірні знання)

2)агностицизм (принципове заперечення можливості для людини мати виправдані достовірні знання)

3)скептицизм (висловлення сумніву як у позитивних можливостях, так і в його повній неспроможності)

11. Свідомість і форми психічної діяльності. Психічне та ідеальне

Свідомість - це одне з основних понять філософії, соціології і психології, що означає здатність людини до ідеального відтворення дійсності за допомогою мислення; це вища форма психічного відображення і саморегуляції, що властива людині як суспільно-історичній істоті, пов'язана з мовою ідеальна сторона цілеспрямованої діяльності.

Свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям "психіка людини". Психіка складається із таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і перебувають у постійній взаємодії. Свідомість — це насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Ось чому в сучасній філософській літературі більшість дослідників вказують на важливу роль пізнавальної (когнітивної), емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомості. Логічна структура когнітивної діяль¬ності людини складається із чуттєво-сенситивного, абстрактно-мисленного та інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві образи й понятійні структури, які становлять предметно-змістовну основу мис¬лення. До пізнавальних здатностей людини належить також увага і па¬м'ять. Але у пізнавальній сфері свідомості провідна роль, безперечно, належить понятійному мисленню. Саме воно забезпечує всій пізнавальній діяльності предметний, усвідомлений характер.

Емоційна сфера свідомості — складне, мало досліджене явище. Спро¬ба виділити її структури і типологізувати їх не вдалась. Емоції — це відобра¬ження об'єкта у формі психічного переживання, хвилювання. Емоційну сферу становлять почуття,афекти, пристрасті та самопочуття. Мотиваційно-вольова сфера свідомості складається із мотивів, інте¬ресів, потреб суб'єкта в єдності зі здібностями у досягненні цілей. Поряд із свідомістю у "внутрішньому світі" людини існує рівень не¬свідомого. Сьогодні це визнала більшість вчених. Вважають, що несвідо¬ме — це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму. До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, а також інстинкти та запорогові по¬чуття. Інстинкти і запорогові почуття — це такі структурні елементи несвідомого, які можуть зароджуватись на рівні підсвідомого, залежати від нього, а з часом переходити на рівень свідомості. До несвідомого зараховуються також автоматизми й інтуїція, які можуть зароджуватись на рівні свідомості, а з часом поринати у сферу несвідомого. Під автома¬тизмами розуміють складні дії людини. Первинно утворюючись під кон¬тролем свідомості, в результаті довгого тренування та багаторазового повторювання, вони набувають несвідомого характеру. Завдяки включенню несвідомого до психічної діяльності, на думку вчених, навантаження на свідомість зменшується, а це в свою чергу роз¬ширює поле творчих можливостей людини. Сучасна наука оперує і по¬няттям підсвідомого. Це особливий пласт або рівень несвідомого. До нього включаються психічні явища, пов'язані з переходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму. Отже, ми дійшли висновку, що спосіб буття людини у світі завжди передбачає наявність свідомості, яка буквально "пронизує" людську діяльність, бо вона є необхідною умовою її організації й відтворення.

Дуже часто "психічне" означає "свідомість", "духовне", "суб'єктивний образ" або навіть вживається як рівнозначне "ідеального", що є даниною традиції, що йде від тих часів, коли психологія перебувала в лоні філософії і ще не виділилася в самостійну науку .

Психічна діяльність людини являє собою цілісний контур свідомо-несвідомих інформаційних процесів.