78. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.

Кант визначав філософію як науку, яка дає людині знання про його призначення в світі. За його словами, філософія має відповісти нам на такі щонайважливіші питання:

1. Що я морже знати?

2. Що я (виходячи з вірних світоглядних знань) повинен робити?

3. На що я можу сподіватись?

4. Що таке людина і в чому її призначення та щастя?

Головною, на думку Канта була, перш за все, теорія пізнання. Свої власні погляди він вирішив викласти у вигляді критичного розгляду на пізнання своїх попередників. Звідсіль і назва його головних творів розпочинаються зі слова «Критика»:  а)чистого розуму, б)практичного розуму і в) здатності суджень.

Перш ніж розпочати що-небудь пізнавати, писав Кант, потрібно дослідити сам інструмент пізнання і його можливості у всіх його аспектах. Сучасники говорили, що Кант «пропонує накинутись на істину з кілками і дрючками».

На відміну від своїх попередників Кант поставив перед собою завдання створити наукову, теоретично і науково бездоганну, теорію пізнання.

Кант вважає, що є лише два шляхи до створення теорії пізнання. Перший полягає в тому, що еталоном виставляються предмети природи, а другий – в тому, щоб при такому співставленні еталоном вважати наші ідеї та уявлення. Свій підхід до процесу пізнання Кант вважав коперніківським переворотом в філософії  бо якщо до Канта  наше пізнання крутилося навколо предметів (чи відповідає наше уявлення предметам?), то Кант примусив  предмети крутитися навколо людини (чи ж відповідають предмети нашим уявленням про них?).

75. Філософія кінця XIX - початку XX ст. в       основному відійшла від принципів класичної     філософії, яка була значним кроком у становленні теоретичної думки порівняно з усім попереднім філософським розвитком. Класична філософія виходила із головного принципу раціоналізму — з визнання розуму основою пізнання та поведінки людини, яка за своїми внутрішніми нахилами та здібностями є розумною істотою і усвідомлює власні можливості, організовує своє життя на раціональних засадах. Більшості представників класичної філософії властиві пізнавальний оптимізм, впевненість у тому, що раціональне пізнання є тією силою, яка згодом дасть змогу вирішити всі проблеми, які стоять перед людством. Особливістю класичної філософії є також те, що, розглядаючи людину та історію, вона сконцентрувала свою увагу навколо проблеми свободи та інших гуманістичних цінностей і стверджувала необхідність раціонального пізнання загальнолюдських моральних принципів та ідеалів. Проте вже в момент найвищого розквіту класичної буржуазної філософії в її надрах почали діяти тенденції, спрямовані на її заперечення. У перші десятиріччя XIX ст. діалектичному вченню Гегеля намагається протиставити своє ірраціоналістичне вчення про світову волю Артур Шопенгауер (1788-1860). За Шопенгауером, сутність особи становить незалежна від розуму воля — сліпе хотіння, невіддільне від тілесного існування людини, котра є проявом космічної світової волі, основою та істинним змістом усього сущого. Він намагався довести, що всі людські

біди мають космічний характер, і тому ніякі суспіль-но-політичні перетворення нічого не здатні змінити в житті людини і суспільства. Ірраціоналістично-песимістична філософія А.Шопенгауера була одним із основних джерел "філософії життя", а також попередницею деяких сучасних психологічних концепцій. Другу тенденцію виражала позитивістська концепція Огюста Конта (1798-1857). Згідно з вченням Конта, філософія не є наукою із власним об'єктом, що якісно відрізняється від об'єктів конкретних наук. Філософія узагальнює досягнення конкретних наук, або ж є узагальненою класифікацією всіх наук. Позитивізм як філософський напрямок заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Пізнання, з погляду позитивізму, потрібно звільнити від будь-якої філософської інтерпретації. Філософія має бути скасована і замінена або безпосередньо конкретними науками, або ж вченням про взаємовідношення між науками, про їх логічну структуру, мову тощо.