67. Основні напрямки елліністичної філософії (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм).

Стоїки вважали частинами філософії логіку, фізику і етику.

Логіка стоїків поряд із формальнологічною теорією містить також дослідження теоретико-пізнавальних та лінгвістичних проблем. Філософія мови займається питаннями походження слів. Вони переконані, що походження кожного слова може бути розкрите.

Фізика − "суще" те, що страждає, або діє, тобто тіло. Пасивне начало - матерія, активне - "логос" (світовий розум). Першоелементом є вогонь. Із нього розвиваються інші елементи і конкретний світ.

Етика − хід світових подій наперед встановлено - основна думка. Внутрішня позиція - єдине на що впливає воля людини. Сенека писав: "Хто бажає, того доля веде, хто не бажає, того доля волочить". Зовнішня свобода людини полягає у співдії з долею. Мета людини полягає в тому, щоб жити у згоді з природою. Тільки так вона досягає гармонії, котра веде до доброї течії життя та щастя (евдемонії). Щастя є досяжним тоді, коли ніякий афект не порушує спокою душі. Стоїчним ідеалом є апатія, свобода від афектів (задоволення, огида, пристрасть, страх) . Усі речі поділяються на добрі, байдужі та погані. Добрими вважаються чесноти, поганими - їх протилежності, байдужими є всі інші речі, оскільки вони нічого не дають для досягнення щастя.

Епікур − видатний грецький філософ, засновник епікуреїзму.

Фізика Епікура грунтується на трьох принципах:

• ніщо не виникає з небуття;

• ніщо не зникає в небуття;

• Всесвіт завжди був таким, яким є тепер, і завжди був таким.

Тіла є поєднанням атомів. Кількість атомів і порожнечі не мають меж. Звідси твердження Епікура про існування незлічених світів у Всесвіті.

Етика є ядром вчення Епікура. Її основний принцип - насолода. Кожна жива істота звичайно прагне насолоди й уникає болю. Отже метою життя є насолода. Епікур визначає насолоду як відсутність болю і збентеження.

Всі потреби Епікур поділяє на три групи:

- природні й необхідні;

- природні і не необхідні;

- неприродні і не необхідні, які виникають лише внаслідок хибного судження.

Атараксія, правильне життя без хвилювання, поряд із свободою від тілесного болю передбачає і свободу душі від хвилювання й тривоги. Їїдосягненню служить і дотримання чеснот. Мудрий буде орієнтуватися на справедливість, оскільки інакше він не буде захищений від санкцій з боку суспільства. Справедливість полягає в угоді, яку люди уклали для забезпечення користі.

Скептицизм – філософські погляди, що сповідують сумнів у можливості осягнення істини, здійснення ідеалів. Його представників характеризує зневір’я в пізнавальні можливості людини, що було своєрідним проявом занепаду культури. Скептики – Піррон (360-280 до н.е.) та Секст-Емпірик (200-250) – систематизували аргументи проти пізнаваності світу, висунувши на основі цього вимогу «утримуватись від суджень». В етиці вони вслід за Епікуром, пропонували атараксію – стан незворушності й не затьмареності душі.

Неоплатонізм – напрям античної філософії, який систематизував учення Платона, поєднавши їх з ідеями Аристотеля щодо єдиного абсолюту та ієрархічної будови буття. Неоплатоніки спробували вибудувати щось на зразок інтелектуальної релігії. Найвідомішими представниками цієї течії є Плотін (204-270), Порфирій (232-304), Прокл (410-485). Буття за Плотіном має ієрархічну структуру. Вищими субстанція ми постають «Благо» (або «Єдине»), Розум і Душа. «Єдине» є неподільним, позбавленим меж, йому притаманна найбільша повнота буття. Це «Єдине» від повноти (від надлишку) буття через витікання, випромінювання (еманацію) творить Розум. Розум у Плотіна – це платонівський світ ідей, тобто сукупність, цілісність ідей. Він через повноту свого буття творить Душу, яка упорядковує весь видимий матеріальний світ, надає гармонії руху небесних тіл, створює живі істоти. Душа надала матеріальному світу сенс, цінність і красу, без чого він є мертвим. Видимий світ – тільки викривлена копія ідей Розуму. Цей світ є cумішшю породженого розумом добра і зла, джерелом якого є неоформлена матерія. Зло, отже не від Бога і не від людини, але воно здатне оволодіти людиною.

Концепція неоплатоніків мала великий вплив на філософію середньовіччя і Відродження. І не тільки на філософію. Засновники природознавства Нового часу – Копернік, Кеплер, Галілей – були неоплатоніками, вірили в гармонію небесних сфер, орбіт планет тощо. Реалізм – течія середньовіччя – майже повністю наслідував ідеї неоплатоніків. Вони простежуються навіть у німецькій класичній філософії.

Християнство у своєму вченні про Святу Трійцю (Бог-Дух, Бог-Отець, Бог-Син) наслідувало ідею неоплатонізму (Єдине – Розум – Душа).