32. Некласична онтологія: загальна характеристика.

В некласичній філософії 20 ст. , на відміну від традиційної онтології, людина ставала проблемною точкою відліку, а не природа та світ, як це було за класичної онтології. Філософи 20 ст. заперечували тим представникам класичної онтології, що відштовхувались від самостійного буття світу і від нього рухалися до розуміння людини, поставленої в залежність від світу. В таких випадках філософія і перетворювалася в «філософію речей», а людина найчастіше також розглядалася як річ. Не менш категоричними були заперечення проти тих напрямків класичної філософії, де на перший план висувалися логіка, гносеологія, теорія ідей: панування «філософії ідей», стверджували прибічники «нової» (некласичної) онтології, перетворює людину в свого роду пізнавальну машину.

На противагу класичному онтологізму представники некласичної онтології вважали необхідним справді зробити людину центром філософії. Адже сама людина є, існує, є буттям, при цьому буттям особливим. Філософи-класики розглядали буття як гранично широке (людське) поняття про світ і в той же час вважали буття цілком незалежним від людини. Винятком було вчення Канта. В ньому філософи 20 ст. особливо високо оцінили ту ідею, згідно якої світ ми бачимо винятково крізь призму людської свідомості. Предмет світу, сам світ існують в собі, цілком незалежно від свідомості, але в собі вони нам, людям, не видні. Оскільки світ, предметом і процесом світу є людина, то результати його усвідомлення вже невіддільні від людини.

Центром «нової» онтології стає не деяка ізольована свідомість людини, а свідомість, точніше, духовна (свідоме і несвідоме), взята в єдності з людським буттям

Такий підхід представляється філософам 20 ст. більш прийнятним не тільки з реалістичної точки зору, але і з точки зору гуманістичної: в центр ставиться людина, його активність, можливості, свободи, що відкриваються самим його буттям.

Першоосновою екзистенціалістської онтології є, те що тлумачиться як особливе людське буття. Його особливості і переваги, роз'яснює Гайдегер, полягають в тому, що воно - єдине буття, що здатне «питати про самого себе» і буття взагалі. Ось Чому таке буття-екзистенція і є основою, на якій повинна будуватися всяка онтологія. Наступний онтологічний крок, що екзистенціалісти запрошують зробити свого читача і що, взагалі говорячи, природно випливає з логіки їхнього міркування, полягає в тому, що вводиться поняття і тема буття-в-світі. Адже суть людського буття справді полягає в тому, що це буття-в-світі, зв'язане з буттям світу.

33.Визначальні категоріальні характеристики світу.

Визначення змісту поняття "світ" можливе і дійсне тільки у системі відношення "людина— світ". Це свідчить про те, що воно слугує людині для відображення існування того, на тлі чого виявляє, "висвічує" себе людина. Іншими словами, світ є все те, що відмінне від людини і що, одночасно, органічно має людину в собі. Це те, від чого вона, людина, відрізняється. Однак людина як унікальна і неповторна істота виявляється і стосовно самої себе. Отже, на противагу об'єктивно існуючому світу є "внутрішній світ людини". Тому найпростіше визначення поняття "світ" можна навести таке: Світ — це все суще, що є в людині та поза нею. Спираючись на таке визначення, можна сказати, що поняття "світ" насамперед використовується через протиставлення "людина в світі — світ у людині". Наше сприйняття світу, його розуміння і пізнання, ставлення до нього виявляються у слові світогляд. В історичному поступі культури людського мислення уявлення світу набувало різного змісту і значень не тільки у формі буденного та загально-світоглядного, про які йшлося вище. Існує ряд обґрунтованих різними вченнями системно-теоретичних понять, через які історично відбувалася конкретизація визначення світу. Зокрема, це такі поняття, як "Космос", "Всесвіт", "Галактика", "Земля", "Природа", "Атмосфера", "Гідросфера", "Літосфера", "Душа" та ін.

Проте який би вимір світу ми не обирали, незмінним залишається визнання, що світ— це все те, що "висвічується" людині (чи протистоїть), і водночас усе те, у чому "висвічується" людина, тобто само реалізується. Отже, тільки порівнюючи себе як окрему особу зі світом, людина здобуває досвід та усвідомлення власної індивідуальності. Лише побудувавши світ у собі, ми отримуємо можливість знайти його за межами себе. Може трапитися так, що наші уявлення помилкові. У такому разі реальний світ заперечить наші сподівання. Індивідуально сформована свідомість може здійснити пізнання об'єктивного, чужого й цілком відмінного від себе за допомогою саме відтворення — будівництва світу в собі. Фактично кожна людина, яка діє свідомо, має великий дар бути творцем світу. Тобто світ з'являється людині як творіння її (людського) розуму та рук, в якому ще так багато нового і невідомого. А що ж існувало до виникнення людини? Той світ ми позначаємо поняттям "природа". Він існував і існуватиме об'єктивно, тобто незалежно від людини.