72. Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.

Сукупність ідей або ідея, які набувають теоретичного узагальнення і практичної визначеності називають, як правило, ідеологією.

Окрім теоретичної визначеності та практичної спрямованості ідей, ідея, як правило, функціонує у якості ілюзорного явища.

Ілюзія – уявне, приблизне, неточне, хибне, однак бажане явище.

Людина користується ідеями під час свого існування, тому:

• Ідея ілюзорна

• Теоретично визначається

• Практично реалізується

Ідеологія – це ілюзорне бачення дійсності, яке з необхідністю вимагає свого теоретичного осмислення, узагальнення і практичної реалізації.

Ідеологія – це теоретично оздоблена мрія.

Ідеологія охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства. Основні сфери: екон, правова, політ, культурна, естетична – є і такі ідеології.

Якщо є суб’єкти історичного процесу, то є й ідеології, які творяться тими чи іншими суб’єктами історичного процесу.

Кожна політ партія, кожен бізнесмен повинні мати і орієнтуватися на ту чи іншу ідеологію.

Національна ідея в принципі ідеологічна в загальному плані, однакова для всіх націй: нації – жити харашо. Однак ця національна ідея ідеологічно стоїть на своїх ногах кожна по-своєму, наприклад: французька стоїть на політ, прав, екон, культ. ідеології свого народу і т.д.

Ідеологізація – процес нав’язування ідеології. Антонім – Деідеологізація.

Серед усіх соціальних ідеологій, пануюче місце займає політична, бо вона тісно пов’язана з владою. Влада – це такий процес відношення між людьми, коли воля керованих підкоряється волю керуючих.

Утопія (грец. неіснуюче місце) – спосіб визначення ідеалів суспільного устрою, без наукового обґрунтування їх реалізації.

Утопія в ряді ідеальних конструкцій людського розуму здатна відображати: мрію про світ постійного і повного чуттєвого задоволення; пошук ідилічних станів благополуччя, стримуваного моральними та естетичними обмеженнями; надію на здійснення одушевленої мети торжества Добра над Злом поза матеріальних аспектів цього процесу і т.д.

Розвиток утопії має два можливих шляхи: перетворитися в ідеологію, або ніколи не відбутися.

73. Рушійні сили та суб’єкти соціального процесу.

У соціальній філософії рушійними силами соціального процесу вважають різні суспільні явища: об’єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо. Вони, таким чином, пов’язуються з суперечностями суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним детермінізмом, з об’єктивними та суб’єктивними чинниками історії, з діяльністю людей або ж є комплексом усіх цих чинників. Кожний із вказаних підходів правомірний, відображає якусь долю істини. Рушійні сили розвитку суспільства пов’язані насамперед з діяльністю людей.

Оскільки життя суспільства, його історія є діяльністю людей, тому дане питання потрібно розкривати у контексті діяльності людей.

Часом рушійні сили соціального процесу пов’язують з певною спрямованістю, з прогресивними перетвореннями суспільства. Але такий підхід, мабуть, є однобічним: вся історія суспільства, його життя є цілісним процесом, кий складається із складного переплетіння протиборства різних людей, націй, народів. І в цьому розумінні будь-яка діяльність людей є рушійною силою, людською суспільною діяльністю.

Рушійною силою для кожної людини є, безперечно, інтерес. Зміст інтересу визначається умовами життя людей та їхніх спільнот, місцем у системі суспільних відносин. Інтерес є реальною причиною соціальних дій, подій, звершень, що стоять за безпосередніми спонуканнями, мотивами, помислами, ідеями індивідів, соціальних груп чи спільнот, які беруть участь у цих діях.

Гельвецій назвав інтерес «всесильним чарівником», який змінює вигляд будь-якого предмета. Гольбах – інтерес є єдиним мотивом людської діяльності.

Уже кілька десятиріч у цивілізованих країнах світу перебуває на озброєнні психологічна формула: інтерес – стимул – реакція на стимул – мотив дії – сама дія.

Отже, соціальні рушійні сили суспільного розвитку – це діяльність людей, соціальних груп і верств, соціальних спільнот, в основі якої лежать певні інтереси і яка здійснюється через державні і недержавні органи, колективи, первинні соціальні осередки.