57. Істина і правда.

Проблема істини завжди була серцевиною теорії пізнання. Всі філософські напрями і школи намагалися сформулювати своє розуміння істини. Класичне визначення істини дав Арістотель, визначивши істину як відповідність наших знань дійсності. Проте це визначення було настільки широким і абстрактним, що його дотримувались всі філософи, як матеріалісти, так і ідеалісти, як діалектики, так і метафізики. Специфіка сучасного розуміння істини полягає:

по-перше, в тому, що дійсність відображена в істині, трактується як об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через явище;

по-друге, пізнання та його результат — істина нерозривно пов'язані з предметно-чуттєвою діяльністю людини, з практикою, достовірне знання сутності та її проявів відтворюється в практиці. Істина — це адекватне відображення об'єкта суб'єктом, яке відтворює об'єкт таким, яким він існує незалежно від

свідомості суб'єкта пізнання.

Види істини

Абсолютна істина – найбільш повне знання про дійсність, яке її відповідає і має підтвердження.

Неповна істина – часткове знання - || - .

Абсолютна істина є сумою відносних істин.

Теорії, що затверджують існування абсолютної істини, часто називають метафізикою, відносної істини - релятивізмом. Поняття відносної істини використовується у вченні про діалектику. Різновидом

відносної істини є правда(!)

· Об'єктивна істина - це такий зміст наших знань, який не залежить від суб'єкта за змістом (формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна формою). Визнання об'єктивності істини і пізнаваності миру рівнозначні і не мають нічого спільного з відносним поняттям ірраціоналістичною філософією.

Суб’єктивний образ істини називають правдою (Прав? Да!).

Слово «правда» в своїх основних значеннях не використовується як термін. Разом з тим, в розмовній мові воно вживається як синонім ряду спеціальних термінів. Його багатозначність обіграється у ряді назв.

1. Правда - синонім терміну істина (у різних його значеннях), а також суб'єктивне сприйняття істини.

2. Правда - синонім терміну справедливість (у різних його значеннях). У стихійній свідомості "Правда" визначає або виправдовує "легітимність" рішень і дій суб'єктів.

3. Правда - рідко використовуваний синонім терміну правдивість.

Правда артикулює власний божествений початок, на відміну від істини як дійсності, як початок людського. Збагнення істини, за умови осмислення існування ще і правди, виступає процедурою життєдіяльності, компонентом цілісного людського буття,а не функцією суб'єкта, що "пізнає".

58. Поняття методу і методології.

Метод (у тій або іншій формі) зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів, норм пізнання та діяльності. Він є системою принципів, вимог, які орієнтують суб'єкта на вирішення конкретного завдання, досягнення результатів у певній сфері діяльності. Метод дисциплінує пошук істини, дає змогу зекономити сили і час, рухатися до мети най-коротпіим шляхом, регулюючи пізнавальну та інші форми діяльності людини.

Методологія (від грецьк. methodos — шлях дослідження чи пізнання; logos — вчення) — це,

по-перше — систематизована сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети. Такою метою в науковому пізнанні є отримання істинного знання або побудова наукової теорії та її логічного обґрунтування, досягнення певного ефекту в експерименті чи спостереженні тощо. Вживаються поняття "методологія фізики", "методологія біології", "методологія пізнання космосу", "методологія соціології", "методологія економіки" та ін. Практична діяльність може спрямовуватися на створення бажаного матеріального чи ідеального об'єкта, певної реальності, на потрібну спрямованість об'єктивного процесу, функціонування матеріальної системи чи її цілеспрямоване трансформування тощо.

По-друге — це галузь теоретичних знань, уявлень про сутність, форми, закони, порядок та умови застосування підходів, способів, методів, прийомів і процедур у процесі наукового пізнання та практичної діяльності.

Осмислюючи теоретичний і соціокультурний досвід, методологія розробляє загальні принципи створення нових пізнавальних засобів. Основним об'єктом вивчення методології є метод, його сутність і сфера функціонування, структура, взаємодія з іншими методами й елементами пізнавального інструментарію та відповідність характеру досліджуваного об'єкта і його зв'язок з пізнавальною метою чи цілями практичної діяльності.

Методолога (методологію) завжди цікавить не безпосереднє відношення суб'єкта до об'єктивної реальності (природи, суспільства), а до теоретичної, духовної конструкції, що відображає цю природну й соціальну дійсність. Образно кажучи, методологія розпочинається з того, чим закінчується теоретична діяльність.

З урахуванням раціональних положень, сформульованих сучасними авторами у філософській, соціогуманітарній та природничо-науковій літературі, до основних структурних компонентів методології наукового пізнання на абстрактному рівні належать такі методи:

1) загальні; 2) загальнонаукові; 3) міждисциплінарні; 4) специфічні.