87. Поняття цивілізації.

Походить від Civilis – громадянське, державне, гідний громадянина.

Цивілізація — (від лат. civilis - громадський, суспільний, державний, громадянський) - визначення, введене у науковий словник французьким просвітником Мірабо в 1756 р. Під цим визначенням французькі просвітяни мали на увазі суспільство, засноване на засадах розуму та справедливості.

У 18 ст – синонім «культури». У 18 ст. почали вважати, що існує світ природний (не потребує праці людини) та створений людиною. Для людини не важливий природний світ, а створений нею, соціальний світ – цей світ – «культура».

У 19 ст – Ц – певний етап розвитку суспільства. Це коли є писемність, міста, державність.

Цивілізація – результат розвитку культури і здебільшого він стосується матеріально-технічного розвитку, розвитку соціальних структур суспільства, в той час, як «культура» визначає духовний аспект життя.

Отже,

18 ст – поняття культури і цивілізації чітко не розрізняли, цивілізацію пов’язували з доброчинністю, добропорядністю…

19 ст – цивілізація як етап розвитку суспільства.

20 ст – як підсумок матеріально-технічного розвитку.

Філософ Оскар Шпенглер: цивілізація – це результат розвитку культури, закостеніння та смерть самої культури. Період нарощення, створення нових форм – творчий етап розвитку культури. Але в якийсь момент культура виснажується і настає період цивілізації.

У сьогоднішньому розумінні:

Цивілізація — людська спільнота, яка протягом певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Цивілізація — це така ступень розвитку людства, коли власні соціальні зв'язки починають домінувати над природними і коли суспільство починає розвиватися і функціонувати на своєму власному грунті. Наприклад, Єгипетській цивілізації властиві спорудження пірамід, муміфікація померлих, своєрідне ієрогліфічне письмо тощо. Інколи в одну цивілізацію об'єднують людей однакової віри (Християнська цивілізація, Буддистська та ін.)

Дикість > Варварство > Цивілізація

88. Традиції і новаторство в культурі.

Традиція у перекладі з латини означає "передача". Її сутність як соціального явища виражена в тому, що вона є основним механізмом соціального і культурного успадкування. За допомогою традицій зберігається не лише матеріальний і духовний досвід попередніх поколінь, але і відтворюється найцінніше в культурній спадщині, що має загальне значення для представників того чи іншого суспільства.

Традиція - це елементи соціальної та культурної спадщини, що передаються від покоління до покоління і зберігаються в суспільствах у продовж тривалого часу. Традиція охоплює об'єкти соціального успадкування (матеріальні та духовні цінності) та його способи. Найчастіше традиції виступають у формі звичаїв, обрядів, що відтворюють норми поведінки.

Традиція як форма і спосіб соціального успадкування, процес виробництва матеріальної і духовної культури суспільства нерозривно пов'язана з новаторством. Так, будь - яке нове в суспільному розвитку передбачає освоєння та опрацювання існуючого. З другого боку, життєвість традиції залежить від можливості їх розвитку, оновлення в історичних умовах, що змінюються. Тому культуру можна розглядати як безперервний процес взаємодії, взаємопроникнення новаційного і традиційного.

Новаторство в культурі - це її творчий бік, створення нового, того чого раніше не було у матеріальному і духовному житті суспільства. Прогресивний розвиток культури забезпечується новаторством, як тенденцією до створення досконалішого, гармонійного. Новаторство збагачує існуючу матеріальну і духовну культуру, відкидає архаїчне, віджиле. Проте розвиток культури відбувається лише у тому разі, коли використовується досвід попередніх поколінь, є історична спадкоємність чи традиції.

Свобода і новації в культуротворенні мають підпорядковуватися втіленню вищих духовник цінностей: добра, правди, краси, лбові, інакше матимемо антикультуру і знелюднену, бездуховну людину. Тобто культура з одного боку характеризується смисловою впорядкованістю, стабільністю завдяки традиціям та спадкоємності, а з іншого – смисловою динамікою, вільним самовиявом, що є новаторством. Для гармонійного функціонування та розвитку, уникнення руйнації культура має зберігати міру в поєднання двох протилежних тенденцій – традицій і новаторства через органічний взаємозв’язок свободи і відповідальності на принципах вищих духовних цінностей людяності та гуманізму.

Різне співвідношення традицій і оновлення, новаторства в культурі дає підстави для поділу суспільств на традиційні та сучасні.

У перших традиції є пануючими. Культурні взірці сприймаються в «першостворенному» вигляді. Зміни в межах традиції безсистемні і випадкові. Відхилення від норм, а традиція є нормою, як правило, не схвалюються і заперечуються.

Поступальний розвиток людства вимагає, з одного боку, глибокого освоєння культурної спадщини, розширення обміну неосяжними культурними цінностями між народами, а з іншого вміння вийти за межі звичних уявлень.