50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме.

Несвідоме – це те в структурі свідомості, що складає її матеріальну основу, тобто це наявність кори головного мозку, наявність рецепторів нервової системи, існування в об’єктивній дійсності предметів \речей, з якими взаємодіють наші чуття, це та дійсність в якій безпосередньо існує людина. У якості несвідомого можуть бути і знання, ідеальні форми – воно (ідеальне) матеріалізується у вигляді цих чи інших сигналів, знаків, символів, які мають чуттєву форму існування. Таким чином, несвідоме – це те, без чого не може бути свідоме, хоча б тому, що саме в ній закладені матеріальні базові характеристики її існування.

Свідоме – це наявність у структурі свідомості відчуттів, сприймань, уявлень, здатність працювати на рівні понять, суджень, умовиводів; свідоме – це те, що шукає консенсус, узгодження, між образом (який виникає, твориться) і прообразом. Таким чином, можна зробити висновок, що в даному структурному підході чітко видно, що на рівні несвідомого та свідомого працює не тільки людина, а й деякі тварини.

Надсвідоме – це органічна єдність почуттів людини, переймань людини дійсністю і мислення (душевне  духовне), притаманне лише людині! Поняття "несвідоме" застосовується також для характеристики групової поведінки, мета і наслідки якої не усвідомлюються членами тієї чи іншої групи і навіть їхніми лідерами.

51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб‘єкт і об‘єкт, мета і ціль, засоби та результат.

Пізнання – це особливого роду процес взаємодії між суб’єктом і об’єктом, коли основним результатом є знання. Особливостями є те, що у процесі пізнання функціонує суб’єкт і об’єкт; у пізнання є мета і ціль; характеризується з боку засобів та результатів;

- суб’єктом пізнання – людина чи формоутворення її спільності;

- об’єкт пізнання – те, на що спрямована пізнавальна діяльність суб’єкта, або на що спрямована його діяльність з метою отримання знання.

Між О і С існує взаємозв’язок, цей взаємозв’язок з одного боку має діалектичний характер, а з іншого він проявляється в метафізичній формі. Діалектичність відношення суб’єкта і об’єкта представлена такою формулою: без суб’єкту немає об’єкту, а без об’єкту немає суб’єкту, що означає таке: пізнання не буде, якщо не буде кому пізнавати, пізнання не буде, якщо не буде що пізнавати. Метафізичний характер відношення С і О полягає в тому, що поза С немає О, тому що саме ті знання, які витворює суб’єкт і є об’єктом; знання існують транцендентно (за Кантом), вони передують існуванню об’єкту, немає нічого в дійсності (Декарт), чого б не було у знанні, яке витворює суб’єкт.

- Мета – те, що прагне пізнати суб’єкт, те чого він хоче досягнути в процесі пізнання. Метою пізнавального процесу є істина. Істина – це знання про дійсність, відповідність якого в дійсності має підтвердження. Закладений потенціал хиби. Протилежність: хиба – це знання про дійсність, відповідність якого в дійсності на даний момент не підтверджується. Закладений потенціал істинності. Суб’єктивний образ істини називають правдою (Прав? Да!).

- Ціль – це те, що отримує, те, що він має в процесі пізнання.

Звідси, з точки зору філософії: мета – це орієнтир, вона не досяжна; а ціль – це те, куди ми потрапляємо на шляху до мети.

В пізнавальному процесі існують засоби пізнання, засобами пізнання є: досвід, експеримент, використання тих чи інших приладів, понять, категорій, використання закономірностей, а також принципів, прийомів, за допомогою якого здійснюється процес пізнання.

Пізнання має свій результат. З точки зору мети пізнання суб’єкт отримує чи повинен отримати істину, якщо брати до уваги мету, то основний результати – істина; а з точки зору цілі – суб’єкт отримає знання, яке претендує на істинність чи хибність. Пізнавальний процес має свої можливості та межі. У класичному розумінні межі пізнавального процесу окреслюються такою множиною, або таким континуум, який включає в себе чуттєве пізнання, логічне (раціональне) пізнання, виокремлення знання у якості істини чи хиби.